Викрадений - Стивенсон Роберт Льюис (читать книги бесплатно .txt) 📗

Кормова рубка, куди я поспішав і де мав тепер прислуговувати й спати, здіймалася футів на шість над палубою і порівняно з розмірами брига була досить велика. Всередині каюти стояли прикріплені до підлоги стіл, лава і дві койки: одна для капітана, а друга для обох помічників, які спали на ній по черзі у вільний від вахти час. На стінах згори донизу були укріплені шафочки для речей командирів і частини припасів корабля. Внизу містилась друга комора, до якої вів люк посеред палуби. Тут зберігалася найкраща їжа, напої, а також порох. Уся вогнепальна зброя, крім двох бронзових гармат, теж стояла в стояку біля задньої стіни кормової рубки. Більшість кортиків зберігалася в іншому місці.

Вдень каюту освітлювали маленьке віконце з віконницями з обох боків і засклений люк у стелі, а коли вечоріло, в ній завжди горіла лампа. Вона горіла і в ту хвилину, коли я зайшов у каюту, не дуже яскраво, але так, що можна було побачити містера Шуена, який сидів за столом. На столі стояла пляшка горілки й бляшана чарка. Це був високий, міцної статури, дуже засмаглий чоловік; він сидів, безглуздо втупившись поглядом у стіл.

Містер Шуен не звернув уваги на мене і навіть не поворухнувся, коли за мною до каюти ввійшов капітан і зіперся на койку поруч зі мною, похмуро дивлячись на свого помічника. Я страшенно боявся Гозісена і мав для цього свої підстави, але щось підказало мені, що зараз капітана можна не боятись, і я прошепотів йому на вухо: "Що з ним?" Капітан похитав головою, ніби хотів сказати, що нічого не знає і не хоче ні про що думати, але обличчя його залишалося дуже поважним.

Незабаром до каюти зайшов містер Ріак. Він кинув на капітана погляд, з якого можна було без слів здогадатись, що хлопець помер, і став поруч нього. Так ми стояли втрьох, мовчки дивлячись на містера Шуена, а той сидів теж мовчазний, утупившись у стіл.

Раптом він простяг руку, щоб узяти пляшку; але, побачивши цей рух, містер Ріак кинувся вперед і забрав пляшку, завдяки радше несподіваності, ніж силі. Проклинаючи все на світі, містер Ріак закричав, що й без того вже заподіяно досить зла і що бриг за це буде покараний. З цими словами містер Ріак шпурнув пляшку в море, бо ковзні двері з завітряного боку були відчинені.

Містер Шуен рвучко схопився на ноги, його розум, очевидно, ще був потьмарений, і він ладен був ще раз учинити вбивство, вже друге за цей вечір, та капітан став між ним і його жертвою.

— Сядьте! — проревів Гозісен. — Чи знаєте ви, свинюко і п'янице, що наробили? Ви вбили хлопчиська!

Здавалося, що містер Шуен зрозумів його, бо знову сів і опустив голову на руки.

— Він приніс мені брудну чарку, — видушив з себе містер Шуен.

При цих словах капітан, я і містер Ріак перезнрнулися з деяким острахом, потім Гозісен підійшов до свого старшого помічника, взяв його за плече, довів до койки і наказав лягти й виспатись, говорячи з ним, як з неслухняною дитиною. Вбивця трохи покричав, однак скинув свої моряцькі чоботи і ліг на койку.

— А-а! — вигукнув містер Ріак страшним голосом. — Вам давно слід було втрутитися. Тепер уже надто пізно!

— Містере Ріак, — попередив капітан, — про те, що сталося сьогодні ввечері, в Дайсарті ніколи ніхто не пввянен дізнатись. Хлопець упав за борт, сер, ось як це вийшло; і я охоче виклав би з власної кишені п'ять фунтів, щоб це було правдою! — Він обернувся до столу. — Ви навіщо викинули повну пляшку? Не бачу в цьому ніякого глузду, сер. Девіде, дістань мені другу. Вони стоять у крайній шафі знизу, — і Гозісен кинув мені ключа. — Вам теж треба випити чарку, сер, — знову звернувся він до Ріака. — Адже вам довелось бути свідком жахливого видовища.

Вони обидва сіли до столу і цокнулись чарками; убивця, що лежав на койці й скиглив, почувши дзенькіт скла, підвівся на лікті й глянув на всіх нас.

Цієї ночі я вперше виконував свої нові обов'язки, а наступного дня вже цілком освоївся з ними. Я подавав їжу: капітан їв у певні години з вільним од вахти помічником. Цілісінький день мені доводилось бігати з пляшкою від одного до другого з моїх трьох хазяїв, а вночі я спав на матроському укривалі, кинутому на голі дошки палуби в кутку рубки, якраз на протязі між двома дверима. То була тверда й холодна постіль. Крім того, майже кожної ночі мені доводилось прокидатися, бо раз по раз хтось приходив з палуби випити, а іноді при зміні вахти всі троє сідали за стіл і готували пунш. Не знаю, як вони лишилися здоровими і, тим більш, як залишився здоровим я.

Та у всьому іншому моя служба була легка. Скатертин тут не вживали, їли завжди вівсяну кашу або солонину, і лише двічі на тиждень на стіл подавався пудинг. Я був досить незграбний, бо ще не призвичаївся триматись на ногах, і, бувало, падав з їжею, яку ніс капітанові та його помічникам, але містер Ріак і капітан були на диво терплячі. Я не міг не думати, що їх мучить сумління і що вони не були б такі добрі зі мною, якби раніше не поводились так погано з Ренсомом.

Що ж до містера Шуена, то пияцтво, а може, його злочин, чи те й друге, безперечно, потьмарили йому розум. Я більш не побачив його в нормальному стані. Він ніяк не міг звикнути до моєї присутності в каюті, завжди пильно дивився на мене (іноді, здавалося, навіть із жахом) і кілька разів одсахнувся, коли я подавав йому їжу. З самого початку я був майже певен, що він так і не усвідомив, чого накоїв, а на другий день мого перебування в каюті остаточно переконався в цьому. Ми залишилися з ним удвох у каюті, і він довго не зводив з мене очей, а потім раптом устав, блідий як смерть, і, па мій превеликий жах, підійшов до мене. Але я даремно боявся.

— Вас тут раніше не було? — спитав містер Шуен.

— Не було, сер, — відповів я.

— Тут був інший хлопець? — спитав він знову, а коли я відповів йому, промовив: — Я так і думав, — і, не кажучи більше ні слова, відійшов до столу і звелів принести горілки.

Може здатися дивним, що попри весь жах перед ним мені все ж було жаль його. Містер Шуен був одружений, чужіша його жила в Лейті. Я вже забув, чи були в нього Йти, сподіваюся, що не було.

У всякому разі життя моє протягом цього часу, що (як ви побачите) тривав недовго, було не дуже важке. Харч я мав той самий, що й капітан та помічники, мені дозволили навіть їсти пікулі [10]— їхні найбільші ласощі; і коли б я тільки хотів, то міг би пити з ранку до вечора, як містер Шуен. Я мав також товариство, і порівняно непогане. Містер Ріак, який раніше вчився в коледжі, дружньо розмовляв зі мною, коли не був сердитий, і розповідав багато цікавого й повчального; навіть капітан, хоч і тримався майже завжди осторонь, іноді бував не такий стриманий і розповідав мені про чудові краї, які йому пощастило відвідати в плаваннях.

Тінь нещасного Ренсома лежала, очевидно, на всіх нас, але особливо важким тягарем на мені й містерові Шуені. Крім того, я мав ще й власні турботи. Я виконував брудну роботу для трьох чоловік, хоч вважав їх негідними себе і був певен, що принаймні одному з них уже давно слід було б гойдатися на шибениці. Така була моя теперішність, а щодо майбутнього, то я міг уявити себе тільки невільником, що працює поруч з неграми на тютюнових плантаціях. Містер Ріак, мабуть, з обережності не дозволяв мені більше говорити з ним про моє нещастя, а капітан, з яким я намагався зблизитись, не захотів навіть вислухати мене й прогнав, мов собаку. Дні минали за днями, я дужче й дужче занепадав на дусі й уже починав радіти, знаходячи якусь роботу, що не залишала мені часу на роздуми.

Розділ IX

ЧОЛОВІК З ЧЕРЕСОМ, ПОВНИМ ЗОЛОТА

Минуло більше тижня, і невдачі, які досі переслідували "Завіт" у цьому плаванні, стали позначатися ще дужче. Іноді корабель просувався трохи вперед, а в інші дні його насправді відносило назад. Кінець кінцем нас занесло далеко на південь, і весь дев'ятий день ми тільки те й робили, що повертали з одного галсу на другий поблизу мису Рес і дикого скелястого берега по обидва боки від нього. Тоді капітан з помічниками порадились і вирішили щось не зовсім зрозуміле для мене: ми змінили курс і з ходовим вітром швидко рушили на південь.