Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv" (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений .TXT) 📗
— Хто нагрішить, той і відповідатиме, не хвилюйся. У нас суд короткий, а руки довгі, — багатозначно хихикнув Каринин брат.
На тім і застановилися. Інцидент, як кажуть, було вичерпано. Як і в перший приїзд, гість надовго не затримався і на другий день поїхав додому.
У молодят потяглися звичайні будні.
Невдовзі Грицько упевнився, що Карина йти на роботу не збирається, зарівно як і працювати вдома. Готувати їжу вона не вміла, прати не бажала, поратися по господарству гидувала. Солодкі ночі почали Грицька втомлювали, Каринина вигадливість на розваги — набридати, а далі — дратувати.
— Займись чимось корисним, — почав він її перестерігати. — Мені від людей соромно, що у нас кабанчик верещить з голоду і подвір’я не метене.
— Я?! — Карина округлила очі. — Зроби сам. Ти ж до цього управлявся якось, не переломився.
— Карино…
— Ходи краще до мене, — тягла вона його в ліжко.
Першою зрозуміла, що Летюк капітально влип у нещастя, та сама Ірина Квасенко, що була дочкою тітки Флори, тутешньої поштарки. Вона заглядалася на Грицька — навіть він це помічав — і вже ось-ось хотіла приступитися до нього ближче, як він, дурень, привіз у Славгород оцю вертихвістку.
— Килино, — колись погукала вона від хвіртки дружину Летюка. — Вийди сюди, поговорити треба.
— Я не Килина. Мене звати Карина, — поправила та Ірину, підходячи ближче. — Чого тобі? Ти хто?
— Може, на курортах ти кому й Карина була, а тутечки — Килина. А я? Я Грицькова коханка, — зухвало збрехала сусідка. — І прийшла сказати, щоб ти визбирувалася звідси й кивала п’ятками аж до кавказького передгір’я.
Ірина думала, що так «врізала» суперниці цими слова, так «дала їй прикурити», що та зараз розсиплеться в пух і прах. Ха! Карина й бровою не повела.
— Ти все сказала? Думай, щоб потім не ображатися.
— Дай Грицьку спокій, — просичала Ірина. — Для чого він тобі?
— Ага. Отже, все? Тоді впере-ед!!! — і з цими словами Карина вчепилася «Грицьковій коханці» в коси.
У Славгороді жінки часто сварилися, бувало, що і в більш різких висловах, ніж ті, які дозволила собі Ірина, але до мордобою справа не доходила. Хвилин з десять дівчата чубилися мовчки. Нарешті Ірина відчула, що Карина — майже професіонал, видно, їй частенько доводилося з’ясовувати стосунки у такий спосіб. А Карина тим часом перейшла до другої стадії поєдинку, коли до фізичних дій додається психологічний пресинг, тобто погрози, шантаж і наруга:
— Я зараз тобі рило розполосую, — прошипіла вона і вистромила з лап пазурі. — Я тобі гляділки видряпаю. Я тебе з торбою по світу пущу! — підбадьорювалась нахваляннями на адресу агресорки. — Яка з тебе коханка? Тьху! — смачно плюнула в Іринин бік. — Здохлятина-а!!! Ану покажи, покажи, що ти тут маєш! — і вона почала розривати плахіття на Ірининій пазусі.
— Гришо-о! — закричала Ірина, бачачи, що їй будуть непереливки. — Вийди до нас, скрути свою босячку. Де ти її викопав, ганьбу на свою голову!
Переляканий Грицько розтяг жінок в різні боки.
— Чи ви подуріли… — пихтів він од натуги, утримуючи Карину. — Чи вас скажений собака покусав… — приказував, відштовхуючи од себе Ірину.
— Підожди, підожди, — пообіцяла йому дружина. — Будуть тепер тобі й собака, й кішка.
— Я тебе однаково звідси виживу! — кричала вже од своїх воріт Ірина. — А ти, Грицю, телепень туполобий, ще мені дякуватимеш!
Кажуть, що речами й учинками щирої жінки керує Бог. Може, й так.
3
Оце так-так… Кожен по-своєму бачить світ і ставиться до нього.
Але Карина вважала за приниження дутися чи в інший спосіб демонструвати чоловіку свою образу. Вона просто його не помічала і жила своїм життям.
— Я завтра поїду до Дніпропетровська і пробуду там деякий час, — сказала йому через декілька днів після бійки з Іриною, затягуючись сигаретою прямо в кімнаті. — Попереджаю для того, щоб ти мене не розшукував.
— Я тебе просив не курити в хаті. Тобі що, важко вийти на вулицю? — буркнув Грицько.
Він щойно повернувся з роботи і тепер невесело вечеряв, обстрілюваний дружининими поглядами, мов шрапнеллю. Мовчанку він переносив кепсько, йому кортіло зірватися на дорікання Карині, на якісь пояснення.
— Пішов на хрін, нудило, зі своєю хатою.
— Чого ти там не бачила? — Грицько відсунув тарілку з холодним борщем і підвищив голос: — І хто тебе там жде?
— Гриню, — зверхньо посміхнулася Карина і скуйовдила йому волосся. — Чи ти, бува, не ревнуєш? — запитала вже примирливо. — До подруги хочу поїхати, поки зло на тебе перейде. І твої коханки тим часом заспокояться.
Вона дістала свою телефонну книжку, щось виписала з неї на папірець і поклала той папірець на стіл, притиснувши попільницею.
— Залишаю номер телефону, — пояснила. — Скучиш, подзвониш.
Ну, не битися ж нею!
Телефон «подруги» не відповідав ні через день, ні через тиждень. Карина як у воду канула. Грицько вже подумував, щоб заявити в міліцію про зникнення дружини, коли вона згадала про нього сама, подзвонила.
— Не турбуйся, — привітно туркотіла в трубку. — Я тут знайшла гарну роботу.
— Де ти є? — хвилювався Грицько. — Повертайся додому!
— Алло? — Карина робила вигляд, що не чує його. — Я влаштуюся з квартирою і заберу тебе в місто.
— Де тебе шукати? — безрезультатно допитувався чоловік, перебиваючи її. — Приїзди додому! Я дуже хочу тебе бачити!
— Ну, все. Бувай!
Востаннє вона подзвонила нескоро і попередила, що по її речі приїде брат, а він, Грицько, нехай подає на розлучення, якщо бажає, бо вона до нього не повернеться. Хай подякує їй, що вона така чесна, рахується з ним, оце клопочеться про нього. А у неї все гаразд. У неї починається нове життя.
Вірніше, продовжується старе, подумав Грицько, не забувши в думках подякувати Ірині, що вона своєю витівкою підштовхнула Карину до від’їзду. А то затяглася б оця катавасія не на тижні, а на сміх курям — курортна дружина паплюжила б його тут невідомо скільки. А так люди нічого не бачили, а що почули — те забули.
Звичайно, розлучення Грицькові дали без затримок, тепер тільки гроші плати, і все тобі зроблять вчасно. Гострота сорому до того моменту в ньому вляглася, бо найбільше він переживав у перші місяці Карининого від’їзду, коли у нього єхидно запитували:
— А де це твоя чорнявка? Щось її давно не видно.
— До родичів на гостини поїхала, — одбріхувався Летюк, хоч і розумів, що йому не вірять.
Він склав Каринині речі в ящики з-під бананів і виніс їх в літню кухню, де в нього була чистенька комора для речей, що вийшли з ужитку. Там вони й понині знаходяться, ось вже декілька років. Нехай лежать, грець з ними.
4
Кажуть, що речами й учинками щирої жінки керує Бог. Може, й так.
— Гришо, — хтось постукав у одвірки, коли він сидів з відкритими дверима, не вмикаючи світла, й дивився «Слабое звено». Йому подобалася ведуча — гарненька дівчина, яка чомусь дуже хотіла бути кістлявою мегерою.
«Кепсько у неї виходить, — думав він мляво, — не натурально. Здається, що зараз вона розсміється й перестане кривлятися. От би собі знайти таку, щоб строгенька була, але не по-справжньому, а для вигляду. Як оця».
Він не звернув уваги на стук, замрівся.
— Гришо, ти вдома?
— Ага! Хто там? Заходьте.
В хату зайшла Клавка Солькіна — підстаркувата, негарна дівиця. Ходили чутки, що вона декільком чоловікам робила пропозиції оженитися на ній. Вибирала кандидата в чоловіки, міряючи по собі — до благополучних і перспективних одинаків не лізла. «Дурною її не назвеш і за розум не похвалиш. Зрештою кожен влаштовується, як може. Ой, Господи…» — зітхнув Гриць..
— Що тобі, Клаво? Заходь, не бійся, — впізнавши голос, одізвався лагідно, щоб не наполохати жінку.
— Ти, той… Чого сам сидиш? — збиваючись, почала вона здалеку. — А я думала, тебе вдома немає.
— А чого тоді йшла?
— Хтозна… — Клавдія замовкла.
Невже вона свататись до мене прийшла? Оце дожився! Треба щось робити. Хвате вже жити бовдуром, — промелькнуло у Грицька в голові.
