Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Прочие приключения » Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗

Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗. Жанр: Прочие приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Тиша. Жахлива тиша спорожнілої квартири.

Раніше Нунке цього не помічав. Повертаючись пізно ввечері додому, він мерцем падав у ліжко, часом навіть у сорочці й шкарпетках. А вранці нашвидкуруч заковтнув сніданок, приготовлений старою служницею, не відчуваючи його смаку, — думав про безліч термінових справ, відкладених з учора на сьогодні. Що й казати, не та вже працездатність, даються взнаки роки. Особливо гостро відчував він їх після важкого захворювання грипом. Організм був безсилий опиратися хворобі, і вона поступово доконувала.

Зітхнувши, Нунке запалює сигарету і відразу ж кидає її в попільничку. Лягає на канапу, простягає руку до журнального столика, бере лист.

«Берта!» При спогаді про неї Нунке охоплює жах. Перед від’їздом вона про все здогадалась. Він пригадує квапливе збирання, холодне прощання. Берта вже ніколи не повернеться.

Рука стискає листок. Рядки, мов вогненні блискавки, пронизують усе його єство.

— Ніколи, — вголос повторює Нунке, і раптом слово це набирає якогось реального, відчутного змісту, сповнює серце крижаним холодом. Його б’є лихоманка.

Нунке підхоплюється, очі його розширені від жаху.

— Треба щось робити! Треба повернути їх, розшукати… Повернути, повернути! — безтямно вигукує він.

А в голові тривожно пульсує думка — ні, вже не повернеш. Берта про все здогадалася. Могла у відчаї розповісти й Гансу. Навіть якщо вій поверне їх силою, з цього нічого не вийде.

Якими очима дивитимуться на нього Берта й Ганс? При спогаді про сина його охоплює сум — для Нунке це нове, досі невідоме почуття. Здається, все валиться на нього, величезні кам’яні брили ховають його під своєю вагою. Він з сумом оглядає кімнату, очі його швидко перебігають з картини Ріделя на старовинний годинник у позолоченому корпусі, вивезений з Польщі, обмацують старовинні меблі… Все це він збирав для них, для своєї сім’ї. Хотів створити затишок, щасливе життя, а тепер… — Важко навіть уявити, що в листі написана правда. Може, Берта хотіла помститися, вилити біль, гіркоту і образу? Так часом трапляється, коли хочеться зігнати злість на близькій людині.

Нунке бігає по кімнаті, наче звір у клітці. Вперше він настільки розгублений, що не знає, як бути. Зачепився за стіл, і звідти йому киває китайський мандаринчик, подарований Шульцем у день народження. Киває, немовби стверджуючи правдивість усього викладеного в листі. Ніби мовчазною згодою підтримує Берту і дітей. Нунке відводить очі від мандаринчика, погляд його впирається у потьмянілі рами — по один бік портрет батька, по другий — матері.

«Як дивно тоді одягались», — несподівано думає Нунке, вдивляючись у пожовклі фотографії. І раптом йому згадалися роки дитинства. Він інстинктивно шукає втіхи у матері. Її ласкава прохолодна долоня лягає йому на розгарячілий лоб… Шовкове волосся лоскоче щоку, коли мати схиляється над ним… Дивна звичка — замислившись, м’яти мочку вуха… Десь він зовсім нещодавно бачив цей знайомий з дитинства жест, тільки де, коли?.. Таж цей жест успадкував від бабусі Ганс. Запрограмований у генах, він відродився в його сині. А може, Ганс не тільки це успадкував від бабусі? Адже вона теж ставала впертою, коли її зачіпали за живе. Усі фон Крони були воїнами і завойовниками, голос крові не може не прокинутись у Гансі. Адже заради таких, як він, було вбито Лютца.

Мати Ганса не була уродженою фон Крон, в її родині немає потомствених військових, вона й сама, ласкава, ніжна, намагалась навчити сина доброти… Невже її гени виявились у Ганса сильнішими, ніж гени фон Кронів, і Лютц зумів зіграти на них?

Голова тріщить, тіло — немов закуте у крижаний панцир. Не в змозі далі терпіти самотність, Нунке підходить до телефону. Треба терміново подзвонити Фредові. Адже він учора повернувся з Гамбурга і, можливо, заходив до батьків Берти.

Раптом жахлива підозра обпекла Нунке: а що як Фред, єдиний, хто лишився живим з тих, хто знав правду про Лютца, розповів про це Берті? Треба було тільки натякнути їй — і вона б про все здогадалась. Ні, цього не може бути. Фред — тепер єдина близька йому людина, якій він довіряє більше, ніж іншим, на яку може цілком покластися.

Нунке набирає номер, чути довгі, тривалі гудки, ніхто не відповідає. Нунке натискає на важіль, набирає інший номер.

З трубки лунає жіночий голос.

— Сьогодні на світанку він виїхав у справах у східний сектор.

— Коли повернеться?

— Точно не знаю, можливо, завтра після другої.

Нунке опустився на канапу і довго так лежав нерухомо.

Мов крізь шар вати, до нього долинали голоси дітей, які завжди замовкали при його появі. Він викликав у них страх… Чи пестив він їх коли-небудь? Коли померла старша донька, він не зміг навіть приїхати на похорон і, звичайно, розумів, що Берта ніколи йому не пробачить цього… Та Берта й діти завжди були дуже самотні. Він був весь час у роз’їздах, писав їм нечасто. Дружина навіть не написала йому записочки з Гамбурга, не подякувала за дарунки, — передала через Фреда суху фразу: «Гроші ще є, присилати не треба». Ця фраза наче містить у собі все їхнє спільне життя. Що ще, крім грошей, він давав своїй родині?..

Чути, як грюкнули двері. Зельма почовгала до його кабінету.

— Вам треба поїсти, я приготувала обід. Принести сюди чи накрити в їдальні?

— Я не хочу їсти.

Зельма недочувала й, не розібравши слів, не виходила.

— Може, заварити липового цвіту, як це робила ваша матінка, коли ви хворіли?

Знову згадує про матір. Що за чортівня?

— Ні, ні, Зельмо. Мені нічого не треба, — майже закричав Нунке.

Двері, тихесенько рипнувши, зачинились. Липовий чай — знову спомин про матір… Але ж Шульц казав, що в Баумана були погані стосунки з матір’ю, і та навіть погрожувала, що божа десниця покарає його за все. Господи! Чому раптом згадалась ця безглузда фраза? Якісь дурниці лізуть у голову. Треба взяти себе в руки і вирішити, що робити далі.

Втеча Воронова, провал школи, від’їзд у східний сектор Берти з дітьми. Все це нестерпно. Це повний крах його кар’єри, усього життя. Більше в ньому нічого не залишилось. Ні, фон Кроне не може допустити такої ганьби.

Як хочеться ще раз поглянути на дітей, на Берту, але фотокартки в кімнаті дружини, а заходити туди страшно, та й, мабуть, вона забрала альбом з собою.

Нунке підходить до письмового столу, висуває нижню шухлядку, на хвилину замислюється, дивлячись на сталь пістолета. Потім, зважившись, дістає блокнот, вириває аркуш і розгонисто пише: «Люба Берто й діти. Я розумію, що не можу повернути вас. Все, що я робив, було безглуздим. Вам потрібно зовсім інше. Писати немає сил. Прощайте, я по-своєму любив вас».

Він поклав аркушик паперу посередині столу. Хай його смерть буде пов’язана тільки з цим.

Клацнув постріл. Його сухий звук пролетів по порожніх кімнатах. Але глуха Зельма нічого не почула.

Нунке, розкинувши руки, лежав на килимі, і тоненька цівка крові текла з його рота.

А на столі кивав головою китайський мандаринчик, ніби схвалюючи дії господаря кабінету.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Любов і ненависть

«Ну, любий, зроби останню послугу — прийми весь удар на себе. Скільки ми з тобою подорожували, скільки бачили, — підганяє Григорій свій «опельок». Він їде з Карова у східний сектор Берліна. — Адже, ж ти болю не відчуєш, тебе полагодять, пофарбують, і знову служитимеш новому хазяїнові. А от що буде зі мною, невідомо.

Дивно влаштована людина. Скільки разів дивився у вічі смерті і навіть не здригнувся, розумів — так треба. А зараз, коли їду до своїх, коли знаю, що полковник розрахував усе до дрібниць, коли врятуванням займатимуться свої, рідні люди, мені раптом стає страшно».

Григорій озирається. Довга стрічка шосе порожня, та ось на шаленій швидкості його переганяє машина — одна, друга. Що це? Може, все зірвалось? Машини пролітають мимо, Григорій заспокоюється.

Думки пливуть, і раптом блискуча, осяяна сонцем стрічка шосе перетворюється на Дніпро… Зашуміли верби, ласкаво закивали троянди, потяглись до нього червоними й білими пелюстками, а десь, удалині, з ганку до нього простирає обійми батько… Побачити б усе це востаннє, тоді вже і смерть не страшна.

Перейти на страницу:

Дольд-Михайлик Юрий Петрович читать все книги автора по порядку

Дольд-Михайлик Юрий Петрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Над Шпрее клубочаться хмари отзывы

Отзывы читателей о книге Над Шпрее клубочаться хмари, автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*