І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (книги онлайн полные версии TXT) 📗
Але генерал сам згадав про свого офіцера для особливих доручень. Напад на замок стався з суботи на неділю, а в понеділок ранком Лютц повідомив свого друга, що генерал викликає його в дуже важливій і негайній справі.
— Генерал доповів учора командуванню північної групи про наші події, і йому наказали вжити всіх заходів, щоб негайно звільнити Штенгеля, — пояснив Лютц, коли Генріх прибув до штабу. — А сьогодні вранці до нас з'явився представник штабу північної групи і привіз офіціального наказа. В ньому теж ідеться головним чином про Штенгеля, а про графа і Функа згадується лише постільки-поскільки… Втім, швидше йди, — генерал уже двічі запитував про тебе!
В кабінеті генерала, крім самого Еверса, були Міллер і офіцер з погонами оберст-лейтенанта, очевидно, представник командування.
— А, гер обер-лейтенант! Нарешті! — зрадів Еверс. — Прошу, знайомтеся і сідайте. Розмова у нас буде цікава і… трохи несподівана. Йдеться про дуже відповідальне доручення.
— Я весь увага, гер генерал!
— Завдання, яке ми вирішили вам дати, виходить за рамки ваших обов'язків офіцера для особливих доручень, — якось урочисто почав генерал. — Воно виключне і справді особливе. Коротше: ми вирішили вас надіслати до загону гарібальдійців!
Доручення, дійсно, було настільки несподіване, що Генріх здивовано глянув на присутніх.
— Так, так, вам не вчулося. На вас покладається місія знайти командира загону гарібальдійців і почати з ним переговори про обмін заложниками. Ми згодні випустити заарештованих у Палермо, коли вони погодяться відпустити тих, кого захопили в замку. Якщо виникнуть якісь ускладнення, висуньте пропозицію повернути одного майора Штенгеля!
— Смію зауважити, — втрутився представник командування, — що коли ми наполягатимемо на тому, щоб повернули саме Штенгеля, ми цим його демаскуємо. Партизани почнуть цікавитись і…
— Маєте рацію, маєте рацію, — погодився генерал.
— Треба так вести переговори, щоб партизани думали: найцінніша для нас фігура — граф Районі, — порадив Міллер.
— А якої думки ви, бароне, про доручення загалом? — Еверс запитливо глянув на Генріха.
— Я ладен виконати перше-ліпше завдання, гер генерал, яким би важким воно не було. Тому дозволю собі висловитись лише про форму виконання доручення, а не про його суть. Ви не заперечуєте?
— Говоріть, бароне!
— Мені доводилося стикатися з партизанами в Білорусії, і я переконався — вони дуже ревно стежать, щоб якось не зачепили їх військову честь. Гадаю, що гарібальдійці не становлять винятку. Коли я піду до них один, вони вважатимуть це за зневагу і напевне відмовляться від переговорів. Треба скласти офіціальну делегацію парламентерів, хоча б з двох чоловік. Це матиме солідніший вигляд і буде зручніше — можна порадитись, коли виникнуть якісь утруднення.
— Я вважаю, що обер-лейтенант зробив непогану пропозицію, — першим погодився представник командування.
— Гер Міллер міг би бути другим, — кинув Еверс. Генріх помітив, як Міллер зблід.
— Насмілюсь заперечити проти цієї кандидатури, хоч не бажав би собі кращого супутника. — Генріх спіймав вдячний погляд майора. — Боюся, що гер Міллер надто популярний серед партизанів, — його машину вже раз обстріляли. Парламентером мусить бути людина, не зв'язана з службою СД.
На Східному фронті в таких випадках беруть або священників, або лікарів…
Довга пауза запала в розмові. Кожен у думках підшукував придатну кандидатуру.
— А що, коли доручити це головлікарю госпіталю Матіні? — запропонував, нарешті, Міллер.
— Мені щось не подобається це прізвище! — знизав плечима представник командування. — Він, цей лікар, італієць?
— Лише по батькові, мати чистокровна арійка! — поспішно пояснив Міллер і з таким запалом почав вихваляти Матіні, що Генріх мусив сховати посмішку. Адже зовсім недавно начальник служби СД говорив йому про головлікаря зовсім інше.
— Що ж, коли так, я не заперечую, — погодився представник командування.
— Я теж, — підтримав його генерал.
— Так, так, це буде найкраще, — додав Міллер.
— Отже, можна попередити Матіні?
— І якнайскоріше. Відправляйтесь в госпіталь зараз же.
Матіні умовляти не довелося. Дізнавшись, у чому справа, він відразу дав свою згоду і висловив думку, що розшуки загону гарібальдійців найкраще буде почати з Палермо, оскільки там тримають заарештованих Функом заложників.
– Припустимо, це так. Але Палермо — це лише відправна точка. А напрямок, в якому треба провадити розшуки? їхати навмання просто в гори? — з сумнівом запитав Генріх.
— Можливо, в штабі полку є якісь відомості. Адже в записці, яку партизани залишили в кабінеті графа, є натяк — і зовсім недвозначний — про переговори.
— А коли ти зможеш виїхати?
— Хоч і зараз. Ранковий обхід я вже зробив. Попереджу лише асистента…
— Тоді я зачекаю тебе тут. Разом підемо до генерала доповісти, що ми готові.
Матіні телефоном викликав свого помічника і дав йому останні розпорядження. Хвилин за десять друзі вже прямували до штабу. Курта Гольдрінг послав у замок, наказавши йому захопити автомат і плащ і передати записку графині. В ній Генріх коротко сповіщав Марію-Луїзу, що їде в Палермо парламентером до партизанів і сподівається домогтися звільнення графа, Штенгеля і решти заложників.
І генерал, і представник командування висловили своє задоволення з того, що парламентери так швидко зібралися.
— Пам'ятайте — Штенгеля ви мусите визволити будь-що, — ще раз підкреслив генерал, даючи останні настанови. — Якщо гарібальдійці не погодяться на ваші пропозиції, попередьте їх: ми спалимо і знищимо дощенту села, де залишишся сім'ї партизанів.
— Гадаю, що нам не доведеться вдаватися до погроз, — впевнено зауважив Матіні.
— Дуже б цього хотів, — сухо відповів генерал. Він відчував якусь незручність перед парламентерами і силкувався приховати її за навмисною сухістю і офіціальністю. Але, прощаючись, Еверс не витримав. — Бачить бог, як мені не хотілося посилати вас у цю не зовсім безпечну подорож, — стиха сказав він Генріху.
В обідню пору машина виїхала з Кастель ла Фонте. — Ти передав записку графині? — запитав Генріх Курта.
— Я вручив її покоївці, бо графиня ще спала.
Сідаючи в машину, Генріх і Матіні ще раз перевірили свої пістолети і тепер увесь час сторожко позирали на дорогу, не припиняючи розмови.
— Не боїшся потрапити до чорта в зуби? — запитав Матіні російською мовою.
— Не такий страшний чорт, як його малюють, — теж по-російському відповів Генріх.
— А проте признайся, на серці тривожно?
— Коли нам пощастить врятувати тих нещасних, що захопив як заложників Функ, я вважатиму себе компенсованим за все пережите.
Матіні вдячно стиснув руку Генріху:
— Сподіваюся, що нам пощастить!
У розмові час сплив непомітно, і обидва здивувалися, що так швидко доїхали до Палермо.
У штабі полку, куди вони заїхали, на них чекав несподіваний і дуже приємний сюрприз. З півгодини тому сюди хтось подзвонив і просив переказати парламентерам, що гарібальдійці згодні почати переговори. Представники штабу дивізії. мають їхати з Палермо дорогою на північ, на десятому кілометрі вийти з машини і пройти метрів сто до джерела під високою гранітною скелею. Там на них чекатимуть парламентери гарібальдійців.
— Дорогою на північ. На десятому кілометрі спинишся! — наказав Генріх Курту.
— Схоже на те, що гарібальдійці знали про наш приїзд ще до того, як ми вирушили з Кастель ла Фонте. Нічого не розумію! А ти, Мартін?
— Я ще менше. І, признатися, почуваю себе не зовсім добре. Адже про наше доручення знали лише п'ять чоловік: генерал, представник командування, Міллер, ви і я. Можливо, ще Лютц. І от виявляється, що хтось попередив партизанів. На мене, як на напівіталійця, безперечно, впаде підозра…
— Але ж ми з вами не розлучалися ані на хвилину! Я зможу це засвідчити.
— Ви гадаєте, що для Міллера, а тим паче для Кубіса, який мене ненавидить, цього буде досить?
