У лісничівці - Парфанович Софія (читаем книги онлайн бесплатно TXT) 📗
ІЛЛЯ ДАНИЛОВИЧ ЧЕРЕПАХА
В кошику було тісно й незручно. Багато черепах, великих і малих, склали там одна на одну. Вони вовтузилися, перебирали ногами та старались вилізти з кошика. Надто погано в такому кошику! Досі жили собі черепахи над берегом річки, ходили по вогкому, теплому піску, живилися листям та травою, ловили риб, плаваючи зручно, наче широкі короткі баржі. Але одного дня прийшли люди, виловили черепах, кинули їх до цього кошика й повезли на базар продавати.
Було літо й сонце сильно пекло. Вітер ніс вуличний пил та сипав його в кошик, де ворушились черепахи. Це ще гірше дошкуляло бідним тваринкам. Вони старалися вилізти одна на одну, виставляли голови з-під щитів та блискучими чорними оченятами розглядалися довкруги. Деякі намагались лізти по стінці кошика, але така незручна для них вправа кінчалася, звичайно, тим, що вони сковзувались та падали на дно кошика. До того, часто падали на спину, а кожному відомо, що це дуже неприємно й що довго потім треба мучитись, щоб повернутись знову животом вниз. А ще як спина така широка та тверда, як у черепахи.
Над кошиком спинилося двоє людей.
— Які гарні! — викрикнув жіночий голос.
— Багато кращі від нашої Таньки, — зауважив чоловічий голос. — Проте, Танька простюшка, болотяна черепаха. А ці шільдкретові, грецькі.
— Знаєш, що? Виберімо для Таньки чоловіка. Вона, бідна, нудьгує сама вдома. Привеземо їй гарного, грецького жениха.
Жінка сягнула рукою до кошика та видобула з нього одну черепаху, завбільшки з долонь. В повітрі замаяли дві пари коротких, кривих ніг, а з-під щитка боязко висунулась вузька голова і зразу ж заховалась. Але чорні блискучі очі, наче два дрібні коралики, дивилися з-під шкаралупи.
— Візьмемо його, але, щоб йому самому не було скучно їхати, додамо ще двоє малих. Буде ціла сім’я.
Більшу черепаху й двох малих поклали до паперового мішечка та зв’язали його шнурком. В дорозі вони дряпали пазурцями, стараючись вилізти, але щойно в хаті визволили їх з паперової в’язниці та пустили вільно гуляти по кімнаті.
У КІМНАТІ
На натертій лаком, блискучій підлозі нові члени сім’ї робили свої перші кроки. Спочатку боязко та несміливо розглядали нову обстанову, а потім стали незграбно, повільно посуватися вперед.
— Ой, мамо, лізуть! — крикнув Славко.
— А як вони будуть називатися та що у нас робитимуть? — запитала Ляся.
Мама взяла за крайчик щита більшу черепаху та піднесла її в повітря. Куці ніжки та короткий хвостик смішно затріпались.
— Цього старшого назвемо Ілля Данилович. Він з походження грек і приїхав сюди з далекого півдня, з-над теплих, морських берегів. Його горішній щит складається з менших лусок, що мають жовте й бронзове забарвлення. А цю рогову масу, що вони з неї побудовані, називають шільдкретом; тому й ці черепахи називаютея шільдкретовими. Ілля Данилович буде чоловіком нашої Таньки. Оці два малі є побратими Клим і Максим. Вони будуть джурами Іллі Даниловича та Таньки, вони прислужуватимуть їм.
Діти плескали в долоні від радости, Славко навіть підстрибував на одній нозі.
— Ах, мамо, це буде чудесно!
— Передусім, вони мусять відпочити, — сказала мама, — їх щойно привезли з далекої подорожі, з півдня, і вони хочуть пити й їсти.
Мама принесла з кухні велику миску та наповнила її водою. Діти кинули черепах до води. Тоді, як на землі вони були неповороткі та незграбні, у воді стали плавати дуже вправно, перебираючи своїми пласкими ніжками. Воду вони розрізали головою. Для цього мабуть вона була сплюснута з боків і загострена на переді.
— Хоч тепер і весна, але для південних черепах ще надто холодно на дворі. Навіть наша Танька спить ще в коморі, у своїй коробці. Поки настануть теплі дні, черепахи житимуть у хаті.
Так вирішив тато.
У лісничівці було багато різних скриньок, і знайшлась одна, що мала скляні стіни. До цієї скриньки насипали піску й пустили туди черепах.
— Що ми дамо їм їсти, мамо? — питала Ляся.
— Черепахи їдять рибок. Ми постараємося ловити їх в річці. Поки ж дамо черепашкам салати, та спробуємо, чи не їли б вони лушпинку з яблука.
Отже, принесли кілька листочків салати й поклали перед черепахами. Розкриваючи поволі свої малі ротики, вони стали відкушувати зелень, смакуючи з очевидним задоволенням. їли дуже повільно. Черепаха ніколи не спішить. Дуже поволі ходить, поволі й розважно їсть, тільки плаває досить швидко й вправно.
Так почали своє життя в лісничівці троє громадян: Ілля Данилович, і його джури Клим та Максим.
ІСТОРІЯ ТАНЬКИ ПОЛІЩУЧКИ
ТА КЛОПІТ З її ЯЄЧКАМИ
Черепахи не були чимсь новим у лісничівці. Як ми вже знаємо, Танька досипляла свій зимовий сон. Лежала в коробці, вимощеній сіном, і ніхто нею не турбувався. Ніщо не зраджувало, що вона живе: ні віддих, ні рухи. Але вистачало внести її до кімнати, а ще більше — кинути в теплу воду, як вона зразу оживала та починала плавати. Тоді її годували і знову відносили спати.
Так, Танька була дуже спокійною особою. Якщо загалом черепахам щось сниться, то Таньці, певне, снилося Полісся, — її батьківщина, де безліч річок снується по темному, багнистому грунті, розливається широкими озерами, порослими осокою та очеретом.
На підмоклому грунті ростуть ліси, а дерева сплітають своє гілля, опускаючи його аж до води. У воді живе багато риб, а в намулі берегів — незлічима кількість різної комашні, раків, слимаків і черепах. Там то одного дня вилізла з яєчка, що його мама закопала в надрічний намул, маленька черепашка. Незабаром вона навчилася плавати та полювати, як і пастися на траві. Це була Танька. Правда, тоді вона ще не звалася Танькою, і невідомо, як кликала її мама. Та у черепах такий звичай, що мама, відклавши яєчка та закопавши їх у намул, не цікавиться більше ними. Вологість і тепло вигрівають їх, а малі, вийшовши з шкаралущі, живуть собі, як знають.
Танька, як і її подруги, росла швидко й до року вже робила те, що мама: закопувала свої яєчка в пісок, а сама плавала в річці, полюючи на риб. Та щасливе Таньчине життя одного дня скінчилося: вона замоталася в сітку, що нею люди ловили риб. Звичайно, селяни викидали черепах назад до води, але в цьому випадку вони продали цілий улов торговцеві, а той кинув Таньку між інших черепах та відвіз до міста, на продаж. У нас черепах не їли, хоча в інших країнах вважають їх дуже смачним харчем. Черепах купували люди для розваги, або відправляли до зоологічних садів. Таньку мама подарувала Лясі в день її іменин.
Було літо. В цю пору черепахи найбільш рухливі та жваві. Як тільки Таньку дістали з коробки, вона побігла в куток кімнати і там знесла яєчко. Треба сказати, що Таньчине яєчко було дуже гарне: біле, з легким рожевим відтінком. Воно було подовгасте, величини, може, трьох сантиметрів, та досконало овальне. Таких яєчок Танька знесла чотири.
В сім’ї пана Василя була неабияка радість з того приводу, а до Таньки всі мали велику пошану: такий небувалий звір, а оце зараз же й яєчка зніс!
Пан Василь приніс великий підручник зоології та вишукавши в ній розвідку про черепах, почав голосно читати.
Велика нафтова лямпа світила на столі, пані Ганна шила, а діти гралися. Треба було дізнатися про звичай черепах, а зокрема — що робити з їх яєчками. Тож на підставі вказівок книжки, їх поклали у вогкий пісок в горщику від квітів, примістивши його в теплі, та чекали, коли з них вийдуть черепахи. Але чекання було даремне. З яєць нічого не вийшло, вони були порожні. Це й явилося причиною, чому вирішили знайти Таньці чоловіка.
Танька вела досить спокійне життя. В кутку сада загородили для неї місце, там вона діставала їсти й пити. Купатися носили її діти в річку, прив’язуючи до шиї шнурочок.
Літо минуло, як завжди, дуже швидко, а коли настали холодні дні, Танька зробилася малорухливою й сонною. Тож примістили її в коробці з сіном, де вона й знаходилась, коли в хаті появився Ілля Данилович із своїми двома джурами.
