Голубий Птах, названий син ірокезів - Юрген Анна (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
— Це заїзд Дункера; тут завжди зупиняються і міняють коней екіпажі, що їдуть до форту Пітт.
Але між Дункером і тіткою Рахель усе ще простягалася стара, брудна, невимощена, з глибокими коліями вулиця, яка щоразу після дощу перетворювалася в озеро; все ще висіли важкі дерев'яні віконниці, якими ввечері закривали маленькі вікна; на порослих травою ямах, попід огорожами, так само, як і колись, гралися діти.
Тітка зустріла гостя радісними вигуками й обняла його, обливаючи слізьми.
— Бідний Георг, бідний Георг, — схлипувала вона. Знову почув хлопець своє давнє ім'я. Це він має бути отим Георгом? Адже вони всі його так називають.
Голубого Птаха всадовили на лаву, що здалася йому дуже незручною; він зовсім одвик так високо сидіти. Але тітка не помічала цього, так само, як не звертала уваги й на індійське вбрання, вона тільки сяяла од щастя, що повернувся її племінник.
— Ти дуже схожий на свою матір, ну прямо, як дві краплі води, — безперервно вигукувала тітка, пораючись біля сковорідки, на якій смажилося сало.
Хлопець відчував, з якою любов'ю клопоталася старенька, однак він ледве ковтав їжу. Вона здавалася йому несмачною, зовсім не такою, як у хаті Черепахи, та до того ще й горло немов щось здавило.
Як тільки Андрес вийшов, хлопець схопився з місця.
— Найближчим часом ти повинен одвідати мене і про все розповісти, — просила його тітка, і Голубий Птах пообіцяв приїхати.
— Нам треба поспішати, бо ми коней продали, а натомість купили волів, — доповів надворі Андрес. — З волами краще корчувати дерева.
Дорога анітрохи не змінилася. Спочатку вона тяглася вздовж Джуніати, між прибережними чагарниками та смужками ріллі, потім через ліс, де в глибоких коліях темніла гнила вода. На середині лісу в'їхали на велику просіку, що поросла ожиною, де пурхали дрозди. За просікою дорога звузилась і нагадувала тепер довгу вузьку печеру, яку утворювали гілки, що з обох боків майже сходилися своїми кінцями.
Нарешті ліс закінчився. Глибокі колії перетинали луг і вели мимо будинку Рустерів через маїсові поля та струмок до узлісся, щоб там знову зникнути у зелених нетрях. Голубий Птах ішов слідом за братом. Наче з незмірно глибокої криниці, виринали спогади і зливалися з тим, що пропливало перед очима. Як тільки вони вийшли з лісу і побачили будинок, хлопець збентежився. Тополі так само височіли біля нього, але великого бука, де завжди цвірінькали, граючись, жовті горобці, вже не було.
— Він виснажував грунт, тому я зрубав його — сказав Андрес.
Голубий Птах подумав про буки на Родючій Землі. «Він захищає від блискавки», завжди говорила Полуденне Сонце і після кожної грози прив'язувала до гілок пачечку тютюну в знак подяки дереву. Тяжким сумом повіяло на хлопця від пустого місця, де раніше рідний бук простягав своє гілля, на яке так часто видирався хлопець.
Андрес знову почав розповідати:
— Стару дерев'яну хату я зніс. У новому будинку — три кімнати. Поряд, під довгим дахом, — стійло і клуня. А тепер поглянь-но туди! — Андрес показав пальцем повз будинок на поле. — Ми всю зиму корчували дерева, щонайменше п'ять нив! Оце кілька днів тому почали знову, ти повернувся якраз вчасно. — При цьому він з очевидним задоволенням оглянув брата. — Такий великий, сильний хлопець, як ти, — безперечно, неабияка допомога.
Голубий Птах побачив по той бік голого поля цілі купи, заввишки з хату, повалених лісових велетнів. Перед валом колод вітер намів різнобарвний килим з осіннього листу; здавалося, ніби стовбури лежать на пурпуровому покривалі. Проте хлопець змушений був одірватися від своїх думок. Біля садового паркана його чекали сестри і брат — дві стрункі дівчини і високий юнак. Всі якось боязко обмінялися привітаннями.
Замішання поступово проходило, сестри заговорили першими. Їх до сліз розсмішила незвичайна мова брата, вузол волосся на маківці та індійський одяг.
— А це що таке? — запитували вони і мацали намисто. — З такими пазурами тут не можна показуватися на люди.
Хлопець пояснював, але сестри навіть не слухали його.
— Ти схожий на дикуна. Переодягнися зараз же.
Вони принесли старі штани та куртку Андреса і не заспокоїлися доти, аж поки він не переодягнувся в одяг брата.
Вузол на голові став жертвою ножиць.
Хлопця навперебій засипали питаннями, але, видно, сестрам було байдуже до відповіді, бо не встигав він розкрити рота, як знову щось інше цікавило їх. Бурхливий потік безугавних запитань зовсім спантеличив хлопця; адже в роді Черепахи ніколи ніхто не встрявав у розмову, перш ніж той, хто говорить, не замовкав.
Голубий Птах почав було розповідати про Боброву Річку, про індійських батьків, Малію і Козулю. Хлопцеві ставало легше вже від того, що він говорив, але його щоразу перебивали, і Голубий Птах так нічого й не розповів.
Нарешті Андрес закінчив нестерпну бесіду:
— Ти, мабуть, радий, що тебе забрали від індійської наволочі. Завтра ми почнемо викорчовувати пні, щоб очистити землю ще для двох нив.
Хлопець глянув на брата; зневажливі слова зачепили за саме серце. Розпачлива туга за улюбленим краєм огорнула його, і ввечері він довго плакав під ковдрою, поки не заснув.
Рано вранці його розбудили:
— Ми мусимо поспішати, а то нічого не встигнемо зробити.
Напівсонний хлопець пішов за братом до узлісся. Він був настільки стомлений тижневим переходом, що навіть не помітив чужого чоловіка, якого Андрес узяв на підмогу.
Втрьох вони взялися до роботи. Крайні дерева, що вишикувалися в ряд, були вже надрубані. Глибокі зарубки виблискували на темно-коричньових стовбурах.
— Спочатку рубатимемо це дерево, — сказав Андрес і показав на велетенський бук, якого і троє не обхоплять. — Треба повалити його так, щоб він потяг за собою й інші.
Незабаром рівномірно зацюкали сокири. Але хлопцеві така робота була не під силу. Він не звик до тяжкої праці; в порівнянні з цими ударами об живе, пружне дерево, рубання сухих гілок на дрова було просто забавкою. Та до того ж йому зовсім не пасувало топорище, і воно геть розтерло йому долоню. На Родючій Землі кожен сам собі тесав топорище.
Зауваження посипалися градом на хлопця:
— Дужче розмахнись!
— Ти держиш сокиру не так.
— Ти стоїш незграбно.
Андресове обличчя виражало явне незадоволення, і він не раз уже бурчав:
— Ти нічого не вмієш; прикордонник повинен уміти поводитися з сокирою.
Надвечір стовбур почав потріскувати, гілки здригалися, дерево поволі похилилось і впало на крону сусіднього. Грім пронісся через увесь ряд; розколюючись і тріскаючись, буки чіплялись один за одного і падали на землю.
Ввечері, хитаючись від утоми, Голубий Птах повертався додому, йому пригадалася хата Черепахи. Батьки, мабуть, сидять зараз під буком біля порога і лущать маїс.
А тут мурашкових вечорів не буває. Дні минали у квапливій роботі, неначе сама поспішність керувала всім, але скільки б не спішив, все одно не встигаєш.
Нарешті почали перетягати волами до струмка старі сухі дерева, повалені ще в минулому році.
— На узліссі цей мотлох не можна палити, бо ще загориться ліс і ми самі себе спалимо, — сказав Андрес.
Поміж двома волами волочився товстий ланцюг. Петер поганяв тварин, Голубий Птах і помічник-чужинець накидали ланцюг на стовбур. Воли тягли одну за одною дерев'яні колоди з велетенськими кронами до струмка. З гілок і стовбурів, укладених рядом, виріс цілий вал; окремі кущі, вкриті осіннім листям, визирали з-під нього і нагадували клаптики розірваного вінка.
Коли перетягали останнє дерево, рука Голубого Птаха потрапила під ланцюг: далися взнаки фізичне виснаження і постійні лайки — його увага притупилася. Долоню дуже придавило.
— Щастя твоє, що пальці не одтяло, — заспокоїв хлопця робітник.
— Охолоди руку в ставку, — порадив Андрес.
Ні в кого не знайшлося часу для такої дрібниці, не було тут і цілющої рідини.
Напівпритомний хлопець присів біля води, щоб затамувати біль, і не відривав погляду од людей, які підпалювали дерева. Брати і чужий чоловік стрибали з факелами, встромляючи їх під сухі гілки. Вогники деякий час витанцьовували, потріскуючи в гіллі, потім у небо здійнявся з стогоном величезний вогняний язик. Незабаром горів уже весь ряд.
