Полонені Білої пустелі - Моует Фарлі (библиотека книг бесплатно без регистрации .txt) 📗
Незнайомець мав смагляву, як у індіян, шкіру, але риси обличчя в нього були правильні й чітко окреслені. Несподіваним у його зовнішності був не тільки рудий чуб, а й ясно-блакитні очі. Минуло кілька секунд, і на устах хлопця з'явилася ледь помітна усмішка.
Невимовно зрадівши, Джеймі вказав на іглу й зробив жест, що мав означати: «їсти». Тепер незнайомець усміхнувся вже широко і, на превеликий подив Джеймі, сказав по-англійському:
— Атож. Ми їмо «тукту» — оленів. Але той хлопець — він поводиться так, ніби хоче з'їсти мене!
Він указав пальцем на іглу, і Джеймі, обернувшись, побачив Авасіна, який стояв, роззявивши рота, й лупав на них очима. В руках у нього все ще була рушниця. Авасін мав вельми дурний вигляд: нижня щелепа в нього відвисла, очі вирячилися так, що, здавалось, от-от вискочать з орбіт.
Коли Джеймі перешкодив йому вистрелити з рушниці, Авасін вирішив, що його друг просто збожеволів. Та хоч який наляканий, індіянин кинувся рятувати Джеймі від жахливої смерті, що — він не сумнівався в цьому — чатувала на нього надворі. Проповзши лазом, він приготувався дорого віддати своє життя, захищаючи Джеймі од ворога, але замість кривавої сцени розправи побачив бійку між собаками, а потім став свідком того, як страшний незнайомець, цей ескімос, цей пожирач сирого м'яса, весело всміхнувся до Джеймі і заговорив по-англійському!
Це вже було занадто для Авасіна. Рушниця вислизнула з його рук і уткнулася дулом в сніг. Дивлячись на нього, Джеймі зайшовся нестримним реготом. Незнайомець теж розсміявся, а Авасін спромігся тільки покрутити головою, неначе все ще не міг повірити власним очам…
За годину всі троє сиділи в іглу, з апетитом уминаючи м'ясо, котре незнайомець, який сказав, що його звуть Пітюк, приніс зі своїх нарт.
Англійську мову Пітюк знав не дуже, і спочатку хлопці насилу розуміли його. Та наступного дня, коли хлопці втрьох від'їздили від маленького іглу в напрямі річки Казон, до ескімоського селища, Джеймі й Авасін уже знали, в загальних рисах, цікаву історію життя свого нового приятеля.
Ця історія розпочалася сімнадцять років тому, коли Пітюк народився в іглу недалеко від річки Казон. Його мати була ескімоска, а батько був білий той самий білий, що двадцять років тому вирушив з берега озера Та-наут на північ торгувати з ескімосами, а назад так і не повернувся, залишивши по собі тільки хату, руїни якої індіяни й досі називали факторією Рудоволосого.
Молодий англієць дістався тоді до країни ескімосів, але там з ним стався нещасливий випадок, який мало не коштував йому життя: його нарти перевернулися разом з ним, налетівши на обмерзлий кригою валун. Ескімоси знайшли торговця, одвезли до свого селища й там відходили. Через деяких час він одружився з ескімоскою, і за рік чи два в них народився син Пітюк.
Англієць весь час мріяв повернутися з дружиною й сином на свою далеку батьківщину, але рани його не вигоювалися, і коли Пітюкові було тільки чотири роки, його батько помер.
Перед смертю хворий торговець зробив усе, щоб забезпечити повернення свого сина до країни білих людей. Він навчив матір Пітюка говорити по-англійськи і взяв з неї слово, що вона й хлопця навчить цієї мови. Крім того, мати пообіцяла, що коли син підросте, вона відпустить його на південь — до батькових білих одноплемінників.
Мати Пітюка щиро прагнула виконати свою обіцянку. Але ні вона, ані інші ескімоси ніколи не наважувалися спускатися на південь, у ліси, бо ескімоси боялися індіянів ще більше, ніж індіяни боялися їх. Отож, коли Пітюк підріс і навчився керувати собачим запрягом, він сам почав шукати зустрічі із загадковими мешканцями півдня.
Саме Пітюк, який спробував спізнатися з мисливцями Деніказі на березі Річки Замерзлого Озера, мимоволі спричинився до того, що Джеймі й Авасін стали полоненими снігової пустелі. Але зробив він це, певна річ, ненавмисно, і хоч багато лиха натерпілися згодом хлопці, Пітюк повною мірою спокутував тепер свою провину, врятувавши їм життя.
Реакція чіпевеїв на його появу коло їхнього табору тієї ночі відбила б охоту зустрічатися з ними будь-кому, але тільки не Пітюкові. Він усе ще сподівався, що йому пощастить виконати батькову волю.
Одного дня, від'їхавши досить далеко від селища в пошуках двох собак, які відбігли своїх (тих самих лайок, що їх знайшли Джеймі й Авасін), хлопець натрапив на Табір Кам'яного Іглу на березі Річки Замерзлого Озера, і в душі його знов спалахнула надія.
В ескімоських снігоступах, зроблених з напнутої на круглі лозові рами оленячої шкури, він обійшов покинутий табір, сподіваючись знайти якусь провідну нитку, що полила б його до батькової країни. І саме оті круглі таємничі сліди його снігоступів хлопці знайшли згодом коло своєї криївки.
Пітюк не підозрював, що хлопці оселилися в Затишній Полонині, але на початку він кілька разів обходив південні відноги Ідтен-сету, сподіваючись знайти там людей, що спорудили склади в Таборі Кам'яного Іглу. Під час однієї такої подорожі Пітюк збудував маленьке іглу в тундрі, в тому місці, де він звичайно робив свій перший нічний привал, щоб другого дня вирушити далі на захід чи на схід. Це іглу і врятувало життя Джеймі та Авасінові, коли на них налетіла пурга.
26. Пожирачі сирого м'яса
Рік тому ні Джеймі, ані Авасін нізащо не повірили б, що одного дня вони сидітимуть у великій сніговій хаті, оточені принаймні тридцятьма убраними в хутра людьми, котрих протягом століть індіяни вважали кровожерливими дикунами. Але саме в такому будинку вони опинилися за день по тому, як познайомилися з Пітюком.
Пітюк позичив їм трьох своїх собак на додачу до Ікла та Еюскімо, й їхні санки полинули твердим настом слідом за нартами їхнього нового друга.
Впродовж п'яти годин, не зменшуючи швидкості, хлопці прямували на південний схід. Нарешті вони дісталися до вкритого снігом Казону, що його Пітюк називав Іннуїтку — Річкою Людей. З годину вони мчали крижаною поверхнею річки, а потім, об'їхавши якийсь закрут, опинилися перед селищем із сімох іглу, що тулилися під високим і, крутим береговим схилом.
З півсотні собак зайшлися збудженим гавкотом, коли побачили нарти, що наближалися, і з усіх іглу надвір повисипали люди. Сміючись і перегукуючись, вони підбігли до хлопців і оточили Пітюка, кидаючи цікаві погляди на двох юних незнайомців, які ніяково стояли трохи осторонь.
Ескімоси говорили всі разом, і гармидер стояв страшний; нарешті Пітюк підвів їх до Джеймі й Авасіна. Всміхаючись, він широким жестом вказав на натовп веселих, цікавих людей і крикнув:
— Мої родичі. Ваші друзі!
Відтак він запросив хлопців іти слідом за ним і повів їх до найбільшої із снігових хатин.
Лаз до цієї хати був десять футів завдовжки й тільки три — заввишки. Зігнувшись, хлопці ввійшли до нього. Десь напівдорозі, в ніші, викопаній у стінці, лежала лайка з виводком новонароджених щенят. На снігових полицях були розкладені великі шматки м'яса й купи хутряного одягу.
Діставшись до середини іглу, хлопці випросталися. Вони стояли під досить високою сніговою банею, діаметром приблизно п'ятнадцять футів. Навпроти входу половину круглої долівки займав піл — підвищення три фути заввишки, складене з квадратних снігових брил і вкрите шкурами карібу.
Хлопців здивувала теплота цього приміщення — тут було просто-таки жарко, в той час як надворі стояв мороз. Три великих каганці горіли в нішах коло стін, а що снігові брили не пропускали тепла, то воно майже не звітрювалося.
На піл незабаром набилося повно людей. Всі вони з приязними усмішками дивилися на Авасіна й Джеймі. Попереду сидів кремезний дід з копицею шорсткого чорного волосся й довгими вузькими баками. Він мав плескатий ніс, широкі вилиці й чорні очиці, глибоко сховані під зморшкуватим чолом.
Коли всі посідали, він підвівся і, всміхаючись до хлопців, повільно заговорив. Пітюк перекладав його слова.
