Діти капітана Гранта - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (книги онлайн полные версии бесплатно .TXT) 📗
До вечора мандрівники блукали мальовничим, проте бідним на флору й фауну островом.
Тут траплялися лишень кабани, білі як лунь буревісники, альбатроси, окуні й тюлені. Подекуди з-під темної застиглої лави виривались гарячі ключі й били залізисті джерела, а їхня густа пара клубочилася над вулканічним ґрунтом.
Вода деяких джерел мала високу температуру. Джон Манглс занурив в одне із джерел термометр, і той показав 80 °С. За декілька кроків від джерела можна було впіймати рибу і кинути у майже киплячу воду. За п’ять хвилин риба готова до вживання. Цей факт змусив Паганеля відмовитися від думки скупатися в джерелі.
Після чудової прогулянки, у сутінках, мандрівники розпрощалися з шановним паном Віо. Всі палко побажали йому гараздів на цьому відлюдному острові, а старий побажав успіху експедиції. Нарешті шлюпка з «Дункана» доправила мандрівників на корабель.
Розділ IV. Жак Паганель і майор Мак-Наббс побилися об заклад
7 грудня о третій ранку розтопили паленище «Дункана», підняли якір, і лопаті гвинта несамовито збурили воду. Яхта попрямувала у відкрите море. О восьмій ранку пасажири піднялися на палубу – острів Амстердам ледь бовванів на туманному прузі. Команда взяла курс на австралійські береги, а отже, вони мали подолати відстань у 3 000 миль. За попутного вітру і сприятливої погоди «Дункан» мав досягти Австралійських берегів за дванадцять днів.
Мері й Роберт із хвилюванням спостерігали за хвилями, які, можливо, за кілька днів до аварії розсікала «Британія». Імовірно, тут капітан Грант боровся зі страшними штормами Індійського океану, усвідомлюючи, що його корабель невідворотно несе до небезпечних берегів. Джон Манглс показав дівчині течії на морській мапі й розтлумачив їх постійний напрям. Одна течія перетинає Індійський океан аж до Австралії. Вона владарює не лише в Тихому, а й в Атлантичному океані. Якщо під час шторму «Британія» втратила щогли і кермо, то вона не могла опиратися потужним хвилям, тож неминуче мала розбитися на скелях материка.
Утім, згодом виникли певні сумніви: остання звістка про капітана Гранта була з Кальяо 30 травня 1862 року в газеті «Торгівля й мореплавство». То як тоді 7 червня, через вісім днів після відплиття від берега Перу, «Британія» опинилася в Індійському океані? Паганель і на це питання дав вичерпну відповідь.
На шостий день подорожі, увечері 12 грудня, Едуард, Гелена Гленарван, Мері і Роберт Грант, капітан Джон, Мак-Наббс і Паганель розмовляли на палубі. Як завжди, йшлося про «Британію». У ході розмови знову повернулися до вищезазначеного факту, що вельми стривожило присутніх. Зачувши тривожні нотки у словах своїх друзів, Паганель мовчки пішов по документ. Повернувшись, він лише знизав плечима, як людина, якій соромно, що вона могла бодай на мить стривожитися через таку дрібницю.
– Що ж, друже мій, – промовив Гленарван, – ми чекаємо від вас хоч якогось пояснення.
– Пояснень не буде, – відповів Паганель. – Я лише запитаю дещо у капітана Джона.
– Так, пане Паганелю, – відгукнувся Джон Манглс.
– Чи може швидкісне судно за місяць подолати відстань від Америки до Австралії?
– Звісно, якщо щодоби долатиме по 200 миль.
– Хіба це рекордна швидкість?
– Аж ніяк. Вітрильні кліпери можуть іти значно швидше.
– У такому разі вважаймо, що морська вода змила одну цифру, і замість «7 червня» читайте «17 червня» або «27 червня», тоді все стане на свої місця.
– І справді, – вигукнула Гелена, – від 31 травня до 27 червня…
– …капітан Грант міг легко перетнути Тихий океан і опинитися в Індійському, – доказав за неї Паганель.
Слова ученого потонули в заглушливому «ура».
– Отже, ми з’ясували ще одне місце документа, – сказав Гленарван, – і знову завдяки нашому вченому другові. Залишається тільки досягти Австралійського континенту й шукати сліди «Британії» на його західному узбережжі.
– Або на східному, – додав Джон Манглс.
– Так, Джоне, ви маєте рацію. У документі немає жодних вказівок на те, що катастрофа сталася поблизу західних, а не східних берегів. А це означає, що ми маємо шукати вдовж тридцять сьомої паралелі східного і західного берега.
– Це означає, що ви не знаєте, на якому узбережжі слід шукати? – стривожилась Мері.
– О ні, міс! – поквапився заспокоїти дівчину Джон Манглс. – Якби шторм викинув капітана Гранта на східному узбережжі Австралії, то там йому одразу ж допомогли б англійські колоністи. Команда «Британії» зустріла б співвітчизників, не подолавши й десяти миль.
– Цілком правильно, капітане, – погодився Паганель, – поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в затоці Туфолда чи в місті Іден Гаррі Грант знайшов би прихисток у якійсь англійській колонії та корабель, на якому міг би повернутися до Європи.
– Та, вочевидь, там, куди пливе «Дункан», капітан Грант такої допомоги не знайшов? – запитала Гелена.
– Ні, місіс, ці береги пустельні, – відповів Паганель. – Звідти немає жодної дороги до Мельбурна чи Аделаїди. Якщо «Британія» розбилася об тамтешні рифи, то їй годі чекати на допомогу.
– То яка ж доля могла спіткати мого батька за ці два роки? – прошепотіла дівчина.
– Люба Мері, – спробував утішити дівчину Паганель, – ви ж упевнені, що після корабельної аварії капітанові Гранту вдалося дістатися австралійського берега? Чи не так?
– Так, пане Паганелю, – відповіла дівчина.
– Тоді давайте поміркуємо, що могло далі статися з капітаном! Тут можуть бути лише три припущення: або Гаррі Грант і його супутники дісталися англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або заблукали в неозорих австралійських пустелях.
Паганель замовк в очікуванні на загальне схвалення слухачів.
– Продовжуйте, Паганелю, – сказав Гленарван.
– Продовжую, – вів далі географ. – Почну з першої гіпотези. Якби Гаррі Грант дістався англійських колоній, то він давно, здоровий і не ушкоджений, повернувся б до своїх дітей, до рідного міста Данді.
– Бідолашний батько! – прошепотіла Мері Грант. – Уже два роки він нас не бачив!
– Сестро, не перебивай пана Паганеля! – зупинив її Роберт. – Він зараз скаже нам…
– На жаль, ні, мій хлопчику! Я вважаю, що капітан Грант перебуває в полоні у австралійців або…
– А ці тубільці, – квапливо перебила його Гелена, – небезпечні люди?
– Заспокойтеся, місіс, – відповів учений, зрозумівши тривогу леді Гелени, – ці тубільці й справді дикі люди, вони й справді стоять на найнижчому щаблі розвитку, але вони покірливі й не кровожерні, як їхні сусіди новозеландці. Повірте мені: якщо капітан Грант із матросами потрапили до них у полон, то їхньому життю ніколи не загрожувала небезпека. Усі мандрівники одностайно стверджують, що австралійці не люблять кровопролиття і часто новозеландці допомагали їм відбивати напади справді жорстоких каторжників-утікачів.
– Ви чуєте, що каже месьє Паганель? – звернулася Гелена до Мері Грант. – Якщо ваш батько потрапив у полон до тубільців, – а в документі про це сказано, – то ми неодмінно знайдемо його.
– А якби він заблукав у цій величезній країні? – запитала дівчина, пильно вдивляючись у Паганелеве обличчя.
– Ну й що! – упевнено вигукнув географ. – Тоді ми все одно його знайдемо! Чи не так, друзі мої?
– Звичайно! – підтвердив Гленарван, аби повернути розмову в більш оптимістичне русло. – Але я не думаю, що він заблукав.
– Я також, – заявив Паганель.
– А чи велика Австралія? – запитав Роберт.
– Австралія, мій хлопчику, займає приблизно 775 мільйонів гектарів, інакше кажучи, це приблизно чотири п’ятих площі Європи.
– Вона така велика? – здивовано промовив майор.
– Так, Мак-Наббсе. Чи вважаєте ви, що подібна країна має право називатися континентом, як її іменують у документі?
