Катріона - Стивенсон Роберт Льюис (читать книги онлайн бесплатно полностью .TXT) 📗
— Хотілося б, щоб так і було! — вигукнув я. — Я був би найщасливішою людиною в світі, коли б мав таку сестру. Але й тут перешкода, бо ви Катріона Драммонд.
— А тепер стану Катріоною Бальфор, — зауважила вона. — Хто знатиме? Тут усі чужі.
— Ви думаєте, що можна так зробити? — спитав я. — А от мене це непокоїть. Мені не хотілося б давати вам недобрі поради.
— Давід, крім вас, у мене тут немає друзів.
— Біда в тому, що я надто молодий, щоб бути вашим другом і давати поради, яких ви слухалися б. Я не бачу іншого виходу і все ж повинен застерегти вас.
— У мене не лишається вибору, — сказала дівчина. — Мій батько повівся зі мною негарно, і це не вперше. Мене кинули вам на руки, наче мішок з борошном, і я повинна подбати насамперед, щоб було добре вам. Якщо ви хочете забрати мене — це було б дуже добре, якщо ж ні… — вона обернулась і взяла мене під лікоть, — Давіде, я боюсь.
— Однак я повинен застерегти вас, — знову почав я, але одразу згадав, що гроші мої і не слід виказувати надмірну скупість. — Катріоно, — вів я далі, — тільки зрозумійте мене правильно: я намагаюся виконати свій обов'язок щодо вас! Я їду в це незнайоме місто, щоб жити там одиноким студентом, а тут несподівано виявляється, що ви можете трохи пожити зі мною, бути начебто моєю сестрою. Сподіваюсь, ви розумієте, моя люба, що мені дуже й дуже хочеться бачити вас коло себе.
— Так я й буду у вас, — підхопила вона. — Значить, вирішено.
Я знав, що обов'язок вимагав від мене говорити ясніше, і добре розумів, що це було найбільшою плямою на моєму сумлінні, за яку, на щастя, мені не довелося розплачуватись дорогою ціною. Раптом пригадалося, як її налякали слова про поцілунки в листі Барбари. А хіба я міг бути сміливішим, хоч усе й залежало від мене? Крім того, я справді не бачив іншого виходу. Та й мої почуття штовхали мене на цей крок.
Тільки-но ми проминули Хег, як Катріона почала шкутильгати і далі ледве йшла. Двічі вона відпочивала, мило перепрошуючи мене, називала себе недостойною дочкою гірського краю та своїх предків, журилася, що завдає мені клопоту. Виправдовувалась вона тим, що, мовляв, не звикла ходити взутою. Я порадив їй роззутися, скинути панчохи і йти босоніж, але дівчина звернула мою увагу на те, що тут жінки навіть польовими дорогами ходять взутими.
— Я не повинна ганьбити свого брата, — зауважила вона і всю дорогу була весела, хоч і дуже бліда.
Та от, нарешті, і місто. Ми зайшли в сад, посипаний чистим піском, над головою склепінням перепліталися віти дерев, трохи нижче розрослися дбайливо підстрижені кущі, і всю цю природну красу доповнювали алеї та альтанки. Катріону я лишив у саду, а сам пішов до свого кореспондента. Там узяв грошей і попросив порекомендувати мені пристойну квартиру десь у затишному куточку. Потім, довідавшись, що мій багаж ще не прибув, я попросив його поручитися за мене перед господарями квартири і попередити їх, що потрібно буде дві кімнати, бо деякий час зі мною житиме сестра. Усе було б гаразд, коли б містер Бальфор у своєму рекомендаційному листі, в якому, до речі, повідомляв найменші дрібниці, хоч би словом натякнув про сестру. Я помітив, як насторожився голландець, і, дивлячись на мене поверх своїх велетенських окулярів, цей немічний, хворобливий чоловік, що нагадував чимось хворого кролика, влаштував мені ретельний допит.
Тоді я по-справжньому спанікував. Уявив, що може бути, коли він повірить моїй вигадці, запросить дівчину до себе в дім і я приведу її. Доведеться розплутувати складний клубок, і може трапитись, що я зганьблю ім'я дівчини і своє власне. Тому я поквапився змалювати йому вдачу сестри. Вона, мовляв, надто сором'язлива, дуже боїться зустрічі з незнайомими, і тому я лишив її саму в міському саду. Коли я вже ступив на стежку обману, то мусив діяти так, як діють усі брехуни в світі, тобто занурювався в брехню все глибше й глибше, додаючи безліч нікому не потрібних подробиць і плетучи байки про хворобливість міс Бальфор та про її самотнє дитинство. Коли здавалося, що вигадкам моїм не буде кінця, свідомість моя раптом проясніла, і я густо почервонів, зрозумівши непристойність своєї поведінки.
Старого не так легко було обдурити, і він, звичайно, охоче відкараскався б од мене. Але він був насамперед діловою людиною і добре розумів, що, незалежно від моєї поведінки, гроші у мене є, а тому послав зі мною свого сина за провідника і поручителя в справі найму квартири. Хоч-не-хоч, а його довелося познайомити з Катріоною. Бідолашне, миле дитя! Дівчина вже встигла трохи відпочити і повеселішала. Зустріла вона нас чудово, взяла мене за руку й так невимушено називала братом, що мені важко було наслідувати її. Та, намагаючись допомогти мені, Катріона була занадто люб'язною з голландцем, і я подумав, що міс Бальфор надто вже швидко втратила свою соромливість. Було ще й інше ускладнення: ми розмовляли на різних діалектах.
Я говорив діалектом мешканців низинного краю, чітко вимовляючи кожне слово, вона ж — мовою горян з помітним англійським акцентом, тільки значно красивіше, хоч і не могла похвалитися знанням англійської граматики. Як бачите, ми були мало схожі на брата і сестру. Проте молодий голландець виявився досить тупуватим парубійком, у нього не вистачило глузду помітити привабливість Катріони, і цим він викликав у мене презирство. Як тільки ми домовилися про все з хазяйкою квартири, юнак одразу ж пішов, лишивши нас з Катріоною на самоті, і це було його найкращою послугою.
Розділ двадцять четвертий
ДОКЛАДНА ІСТОРІЯ КНИЖКИ ДОКТОРА ГЕЙНЕКЦІУСА
Квартира, яку ми знайшли, містилася на горішньому поверсі будинку, що тулився до каналу. До наших послуг були дві суміжні кімнати, і в кожній з них, за голландським звичаєм, у підлогу було вмуровано камін. Вікна кімнати виходили в один бік, а тому краєвид був однаковий: верхівка дерева, що росло десь унизу на крихітному подвір'ї, шматочок каналу, кілька будинків у голландському стилі і трохи далі шпиль церкви, на якому висів повний набір дзвонів — ми не раз захоплювалися їхньою чарівною музикою. Коли на небі хоч на мить з'являлося сонце, воно неодмінно відвідувало і наше житло. З таверни, що стояла неподалік од нашого будинку, нам приносили досить-таки смачні страви.
Першу ніч ми обоє, особливо Катріона, були страшенно стомлені, тому майже ні про що не говорили, і тільки-но дівчина повечеряла, я поквапився одіслати її на відпочинок. Наступного ранку я передусім написав записку Спротту, щоб той переслав її речі, а потім кілька слів Алану на ім'я його начальника. Одіславши записки, я приготував сніданок і лише тоді розбудив Катріону. Я трохи збентежився, коли вона вийшла в своєму єдиному платтячку і брудних панчохах, бо знав, що її речі прибудуть у Лейден лише через кілька днів, а дівчині необхідно було змінити одяг. Спочатку Катріона не погоджувалась, щоб я витрачався на неї, але я нагадав, що зараз вона сестра заможної людини і тому повинна відповідно зодягтися. Ми пішли по крамницях, і скоро дівчина цілком захопилася цією справою, її очі радісно заблищали. Мені подобалась її безпосередність і чистота.
Не можна описати, з яким запалом я купував речі; щоправда, мене мучили думки, ніби купив мало або недосить гарне плаття, і я весь час любувався нею в інших нарядах. Я починав розуміти міс Грант, коли вона виявляла такий інтерес до одягу, бо коли доводиться наряджати красиву жінку, то саме це заняття стає красивим. Треба визнати, що голландський ситець гарний і дешевий, але мені якось соромно писати тут, скільки я заплатив за її панчохи. Я витратив на все це задоволення (не можу інакше назвати) таку велику суму, що довгенько нічого не купував. Щоб якось відшкодувати частину витрат, я лишив наші кімнати майже оголеними. Зате у нас були постелі, Катріона мала в що одягтися, в квартирі горіли свічки, при світлі яких я міг дивитися на неї, і цього, на мій погляд, було досить.
Коли наші блукання по крамницях закінчились, я з радістю лишив дівчину з усіма її пакунками в кімнаті, а сам трохи пройшовся і прочитав собі добру нотацію. Я взяв під свій захист молоду, вродливу дівчину, недосвідченість та наївність якої були її головною небезпекою. Моя розмова з старим голландцем і та брехня, до якої я вдався, примусили мене замислитись над тим, як оцінять мій вчинок інші. Я зрозумів, що моя поведінка рискована, і запитував себе: коли б у мене справді була сестра, чи зважився б я тоді отак її компрометувати? Вважаючи це запитання надто проблематичним, я трохи змінив його і сформулював так: чи довірив би я Катріону в такій мірі комусь іншому? У відповідь на це запитання я густо почервонів. Проте оскільки я вже заплутався сам і поставив дівчину в незручне становище, я повинен поводитися з нею дуже обережно, бо її життя в цьому місті залежало від мене. Коли б я бодай необережно образив її гідність, у неї не знайшлося б іншого пристановища. До того ж я був господарем квартири і захисником дівчини. І в мене не було б ніяких виправдань, коли б я, скориставшись із свого становища, почав залицятися до неї. Найчистіші залицяння розцінювалися б нечесними у тих умовах, в яких я перебував і яких ніколи не дозволили б розважливі батьки. Я вирішив, що в своїх стосунках з Катріоною повинен триматись на певній відстані, не дуже, проте, великій, бо, хоч я й не мав права виявляти свого кохання, та як опікун мусив бути уважним і добропорядним. Очевидно, для цього потрібно було багато такту і вміння, більше, ніж було можливо в мої роки. Вихід лишався один — пристойно і вміло поводитись. Для себе я розробив цілу систему правил поведінки і молив бога, щоб він дав сил дотриматись їх, однак не знехтував і людськими порадами — купив підручник законодавства. Далі я вже нічого не міг придумати, а тому облишив ці серйозні міркування. В голові зароїлися набагато приємніші думки, і додому я вже не йшов, а, здавалось, летів. Згадавши про «дім» та про ту, котра чекає мене в чотирьох стінах, серце моє радісно забилося.
