Лазарит - Вилар Симона (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
– Приємно чути, що ви, Беренгаріє, маєте свою думку щодо інтересів держав. – Іванна всміхнулася і глянула на дівчину з-понад келиха із джерельною водою, ледь підфарбованою вином. – Але річ у тому, що я вже колись вийшла була заміж із політичних міркувань. Дванадцятирічною мене відправили на Сицилію, і король Вільгельм здавався мені старезним дідом. А йому було лише двадцять сім – на рік більше, ніж зараз нам із вами. Адже вам, принцесо, двадцять шість, як і мені, так? Але Вільгельм був такий кремезний і галасливий, мав таку густу ій буйну бороду, що я – маленька пташечка із Пуату – боялася його, а часом і ненавиділа. Проте Вільгельм ставився до мене поблажливо, він терпляче очікував, коли я підросту й зможу виконувати свій подружній обов’язок. Він хотів, щоб я заприятелювала з його наложницями і вони навчили мене багато чого з того, що знадобилося нам із Вільгельмом, коли я стала його дружиною не лише на троні, а й на ложі.
– Годі! – відсахнулася Беренгарія. – Я не хочу цього чути.
«Так я і думала, – Іванна схилилася на саф’янове узголів’я канапи. – Монастирські безскоромниці таки вбили в голову цій дівчинці, що все, дотичне до плотських утіх, – гріховне. Бідний Річард! Він воїн, а муситиме панькатися з цією напівдитиною, вихованою черницями».
Утім Іванна, наче й не почувши вигуку принцеси, й далі розповідала про небіжчика-чоловіка, незважаючи на знічену та зашарілу Беренгарію.
– Із Вільгельмом мені добре велося, мене ніжили й пестили. І я дуже шанувала свого чоловіка. А те, що в нього були наложниці, як в усіх східних владик… Скажіть, любонько, де у світі чоловіки поводяться інакше?
– Але ж Річард… він зовсім не такий, – прошелестіла Беренгарія, ще нижче схиляючись над п’яльцями. – Королева Елеонора стверджувала, що його синові чужа свавільна чоловіча природа, він істинний лицар і християнин.
– Так воно і є. Вам пощастило, Беренгаріє…
– Я знаю, – задоволено усміхнулась принцеса. – Мені дістався найкращий чоловік, такий, якому можна сміливо довірити себе і свою честь. Інакше я нізащо не відмовилася б бути Христовою нареченою!
Так само шаріючись, Беренгарія розповіла, які жахливі звички були при дворі її батька, де під машкарою ґречності крилася звичайна брудна розпуста. Її батько та брат це заохочували, а мати, кастильська принцеса Санча, змушена була терпіти й мовчки коритися чоловікові.
Іванна випросталася.
– Отже, люба, ви розумієте, чому я відкинула Філіпові залицяння. Чутки про нього й мого брата Джеффрі… Ви розумієте, про що я? Ні? Але це не суттєво. Гірше те, що Філіп хитрий, безпринципний і немилосердний. Дехто називає його Ангелом, але хай боронить нас Пречиста Діва від таких ангелів! Коли він визнав для себе шлюб з юною Ізабеллою де Ено невигідним, то спробував розлучитися, закинувши, що вона не може подарувати йому спадкоємця. Але ж Ізабеллі тільки чотирнадцять! Нещасна дівчинка мусила одягнутися в руб’я, босоніж пішла від церкви до церкви, з міста в місто, благаючи Господа і простий люд заступитися за неї перед чоловіком. Це справило таке враження, що короля примусили повернути дружину. Через три роки вона народила йому спадкоємця – Людовіка, а ще через два роки віддала Богові душу під час пологів, народивши двох мертвих близнюків. І що ж Філіп? Він і хвилини не тужив за бідною Ізабеллою, хоча й намагався відкласти свою участь у поході – начебто через жалобу. Але навіть його піддані вбачають у смерті юної королеви знак Божий – Господь гнівається на Філіпа через те, що той не поспішає у Святу землю. Зрештою, всі намагання Капетінга відтермінувати похід обернулися проти нього самого. А яка насправді його скорбота, побачили всі, коли він, іще не скинувши жалобного вбрання по дружині, захопився у Везлі розкішною Джоанною де Шампер. О, нехай він хоч тричі був би королем Франції, я б нікому не побажала звернути на себе його увагу!
– А що сталося із Джоанною де Шампер?
Іванна мовчала. Чи варто про таке говорити з делікатною Беренгарією? Проте, чому б не розважитися, поки на морі штиль, а вони обидві нудять світом?
Почала вона здалеку. З кузиною Джоанною з роду де Шампер вони разом виховувалися при дворі Елеонори Аквітанської в Пуату і навіть дружили, попри те, що Джоанна на чотири роки молодша. Вона була цікавою та обдарованою дитиною, Іванна завжди залюбки з нею бавилася, вони разом музикували й улаштовували дрібні капості. Джоанну виховували в дусі цього куртуазного двору, де дами ледь не з материнським молоком отримували хист привертати до себе увагу. Значно пізніше, коли вже заміжня Джоанна вирушила з чоловіком на прощу, дорогою вони зупинилися в місті Везле. Згідно з планом походу, у цьому місті мали об’єднатися армії королів-хрестоносців. Там було занадто багато лицарів і замало дам, тому Джоанна стала прикрасою похідного двору Річарда. Особливо захоплювався кузиною англійського короля Філіп Французький, а Джоанна відповідала йому ґречною грайливістю.
Такі забавки, звісно, піднесені й чарівливі, але, коли Філіп привселюдно заявив, що Джоанна поступилася його пристрасному тиску, їхні стосунки всі почали сприймати зовсім інакше. Це загрожувало скандалом, і Річард поквапився затерти ту історію, відрядивши Джоанну та її чоловіка з особливою місією в Угорщину. А заодно натякнув Філіпу, що викличе того на поєдинок, якщо він не припинить зводити наклепи на його родичку. Закінчилося все тим, що Філіп більше ніде й ніколи не згадував леді Джоанну. Щойно ж зустрівся з нею, Іванною Сицилійською, почав поводитися точнісінько так, як колись з її кузиною. Невже після цього Півонія могла заохочувати його залицяння?
– Я думаю, король Філіп не наважився б вас образити, як образив даму де Шампер, – сказала Беренгарія, всиляючи тонку золоту нитку у вушко голки. – Він вочевидь мав інші наміри. Адже ви не просто родичка Плантагенетів – ви член могутнього роду! І у вас величезний посаг, не кажучи вже про те, що ви дочка, сестра і вдова королів.
Іванна рвучко підвелася, зробивши сповнений презирства жест. Край її вбрання мало не зачепив низько опущене обличчя майбутньої невістки.
– Милий Боже, Беренгаріє, чому ви не враховуєте бодай того, що жадібний і підлий Капетінг міг мені просто не сподобатися? Адже я вам казала, що вже раз виходила заміж в інтересах дому Плантагенетів. З мене досить. Щодо мого начебто величезного посагу і «вдовиної долі», то я віддала їх на потреби хрестового походу.
– Як це шляхетно! – захоплено вигукнула Беренгарія. – Самим лише цим вчинком можна заслужити царство небесне!
Вона побожно склала на грудях руки, але збуджена спогадами Іванна не дала принцесі поринути в молитву.
– А чи знаєте, що я вимагала в Річарда за цю допомогу? – виклично запитала жінка, і очі її потемнішали, мов штормове море. – Я віддала йому все, але за умови, що мене більше ніколи не змусять узяти шлюб задля інтересів держави. Я вийду заміж, коли захочу, і за того, кого оберу сама. І Річард мені заприсягнувся! Я купила в нього свою свободу!
Беренгарія дивилася на Іванну із щирим здивуванням, уражена її сміливістю. Півонія поставила умову братові-королю й вирвала в нього клятву? Наважилася на те, на що не мають права навіть принцеси? Утім, хіба й сама Беренгарія не відмовлялася від шлюбних пропозицій, мотивуючи це бажанням служити Христу? Але одна річ – довірити себе небесному нареченому, і зовсім інше… Ні, самій обирати чоловіка – це нечувано!
– Помолімося, люба сестро, – лише й спромоглася вимовити принцеса Наваррська, опускаючи на обличчя краєчок покривала.
Наступного дня нічого не змінилося – знову був штиль. Здавалося, стало ще спекотніше, і сховатися від цього пекла можна було лише в затінку безсило обвислих вітрил. Багато воїнів скористалися затишшям, щоб поплюскатися в морі. Беренгарію це так знітило, що вона майже не виходила зі своїх покоїв.
Іванна ж, навпаки, сміючись, спостерігала за чоловіками, які бовталися в морі. На Сицилії вона й сама часом купалася в блакитній воді затишних заток, а нині товариство їй складав лише шкіпер Пітер, котрий остаточно занепав духом і весь час повторював, що таке тривале безвітря до добра не доведе. Пожвавилася королева, коли помітила, що до їхнього юісьє від флагманського корабля пливе великий човен. Ще здалеку вона побачила серед веслувальників ставну постать у червоній туніці із золотими левами.
