Басаврюк Xx - Білий Дмитро (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
2.
Все було, немов як завжди, – густі сади, серед яких виднілися очеретяні дахи куренів, духмяні пахощі відцвілих садів, дружний хор цикад, пряне тепло неповторної кубанської ночі. Але Кожуха відразу охопило гостре відчуття чогось моторошного. Він зупинився, припавши до високого тину, і відчув, як холодний піт стікає по його обличчю. Він зрозумів причину цього, – станиця мовчала. Не співали біля дворів старі козаки, згадуючи дідівські пісні, не заливалася під скрипучі гармоніки зі свистом та гиканням молодь, вихваляючись вояцькими тембрами перед дівчатами, а ті, у свою чергу, не підсміювалися над кавалерами своїми уїдливими переспівами. Не було чути іржання коней, гавкання собак, звичного шарудіння обов'язкової живності в господарських подвір'ях.
Кожух швидко пішов далі, де за кілька дворів стояла хата Баглаїв, великої та щирої родини, добрих господарів та невтомних співців. Останній раз, ще взимку, десятирічний Омелько Баглай притягнув до повстанців мішечок з "бурсаками", тютюном та чвертю самогону. Тепер Кожух хотів розпитатися у старого Петра Баглая про події у станиці. Ворота у Баглаїв були чомусь відкриті, Кожух тихо загнав патрон до патронника і, тримаючи карабін наготові, проскочив до великого двору. На подвір'ї було тихо, великий курінь Баглаїв білів у темряві. Кожух обережно пішов, ховаючись за стіною порожньої стайні, до нього. Раптом він побачив темну постать, яка стояла навколішки, прихилившись до високої яблуні посередині двору. "Засідка", – промайнуло в голові у Кожуха. Але, придивившись уважно, він засумнівався в цьому. Людина була одягнута в білу сорочку, явно непридатну для маскування і стояла обличчям до хати. Кожух наважився підійти до людини, на всякий випадок вихопивши кинджал. Його рука схопила людину за плече і повернула до себе. Кожух уронив кинджал і відсахнувся. Перед ним лежав кістяк, обтягнутий шкірою. На Кожуха дивилися вирячені очі, на голові стирчали рідкі пасма білого волосся. Розчахнутий рот був забитий зеленим листям з яблуні. Він пізнав мерця по довгих темних вусах. Це був його одноліток, колись кремезний і доброзичливий, веселий батареєць Тарас Баглай. Кожух встав на ватяних ногах і, сам не знаючи для чого, зайшов до хати. Там відразу замість свіжої прохолоди саманного куреня в ніс йому вдарив потворний солодкуватий запах розкладеної людської плоті. Коли очі його звикли до темряви, він побачив на лаві під іконами мертвого старого Баглая, борода якого стирчала на закинутому назад обличчі, стара Баглаїха сиділа біля нього, руки її по-селянськи були складені на колінах, голова, пов'язана старою хустиною, опущена на груди. Жінка Тараса, колись моторна Тетяна, краща співачка на цьому краю станиці, лежала на глиняній підлозі. Однією рукою вона обнімала річну дитину, малого Петра, а другою стискувала висохлу грудь. У хаті гула хмара мух. Кожух сахнувся назад, наштовхнувся спиною на піч. З гуркотом попадав, давно вже не потрібний господарям, кухонний реманент. Раптом Кожух застиг з перехопленим подихом, – на подвір'я хтось заходив. Почулися голоси:
– Ну ось, а ти казав, що Тетяна до вечора помре.
– А що, бачиш, – ось Тарас лежить.
– Давай його заберемо, а Тетяну вже завтра, з дідом та старою, все єдино, на гарбі місця нема.
– Що й казати, всю вулицю в Пусту балку поперевозили.
– Чуєш, а Заброда не бреше, пайку видасть за нічну роботу?
– Хто знає, як у доброму настрої буде після бенкету з Фельдманом, то, може, й видасть.
На подвір'ї почулося шарудіння, хтось гучно сопів, тягнучи мертве тіло, потім зарипіли колеса гарби, і все змовкло.
Кожух вийшов надвір, ловлячи ротом свіже повітря, його колотила лихоманка. Він напружив всі м'язи і задавив крик, який рвався з горлянки. Часу було мало. Ніч треба було берегти.
Кожух пробрався на городи, порослі бур'яном, і відправився далі. Він добре знав, куди треба йти. Один раз він ледь не наштовхнувся на солдатський патруль. Солдати йшли під вишневими деревами повз хату Данила Бурленка. Кожух впав, втискуючись у суху землю. Солдати пройшли в метрі від нього, розмовляючи незнайомою мовою.
Перечекавши хвилину, Кожух поповз убік, поки не вибрався через подвір'я вчителя Кульбачного на центральну вулицю. Вікна хати навпроти яскраво світилися, звідти чулися звуки голосного сміху, вигуки та тріскуча музика, яка неслася з патефону. "Перемогу святкують", – подумав він.
Десь удалині глухо загув грім, наближався дощ. Далі, за станичним майданом, світилися вікна колишнього педтехнікуму, зайнятого тепер під казарми, за ним, на тлі хмарного неба, порожньо темніла церква. Необхідно було проскочити через дорогу до хати, звідки чулися звуки п'яної гулянки. Вулиця була порожня. Кожух швидко перебіг її і застиг, притиснувшись спиною до високого тину. Тепер залишалося проникнути непоміченим у ворота. Раптом погляд його здивовано сковзнув по знайомій з дитинства тополі. До високого дерева була прибита широка чорна дошка. На ній білів надпис крейдою, освітлений відблиском світла з вікон куреня. Кожух прокрався ближче і прочитав:
За неисполнение плана
Хлебозаготовок и саботаж запретить ввоз продовольствия в следующие районы и станицы
Кубанского округа Северо-Кавказского края…
Далі йшов довгий перелік, в середині якого була і його станиця. Раптово на Кожуха з дерева, замість учнівської дошки, глянув чорний череп з широким білим оскалом.
Кожух повернувся, скинув з обличчя башлик і, не криючись, пішов до задвірки.
3.
Два червоноармійці, ліниво перемовляючись, сиділи на довгій дерев'яній колоді біля комори. Час від часу вони поглядали на хату, з якої долітали крики і музика. Тоді в голосах солдат з'являлися нотки неприхованої заздрості. Зненацька задвірка різко розчахнулася і – прямо на них швидкою ходою пішов чоловік у черкесці з гвинтівкою в руках. Отетерені червоноармійці на мить застигли від такого нахабства і відразу розплатилися за свою самовпевненість переможців. Перший отримав блискавичний удар прикладом в обличчя і ще падав, як другий вже лежав, притиснутий карабіном за горлянку. Переляканий солдат побачив блискучі очі з-під башлика і почув:
– Скільки їх там?
Тиск трохи зменшився і червоноармієць прохрипів придушено:
– Шестеро…
Кожух жорстко вдарив гвинтівкою, пролунав хруст. Менше хвилини йому вистачило, щоб заховати трупи і причаїтися за стіною комори. Незабаром з хати донеслося владне і презирливе:
– Эй, председатель, дуй за самогоном!
Грюкнули двері, і на подвір'я вискочив приземкуватий чоловік, який стрімко кинувся до хвіртки. Кожух миттєво заступив йому шлях, не піднімаючи зброї:
– Як справи, Михайло?
Чоловік зупинився, немов прибитий громом. Кожух відкинув з обличчя башлик. Маленькі очі Заброди на товстому обличчі розширилися від переляку, руки безсило впали. Кожух спокійно промовив:
– У Лавріна совісті хватило до нас перейти. А ти тут і далі "світле життя" будуєш?
– Кожух, ми ж як брати були…
– Були та сплили, закінчилося наше братство.
Заброда з ненавистю кинув:
– Ах ти, петлюрівська контра, – і кинувся на Кожуха. Карабін відлетів. Вони впали на землю і покотилися, хрипучи. Відгодований председатель, який був набагато важчий за Кожуха, опинився зверху, товсті пальці вчепилися в горлянку сотника. Кожух відчув густий сморід перегару, в очах спалахнули червоні плями. Кожух однією рукою вперся в слизьке від поту підборіддя Заброди, і, втрачаючи сили, ледь зміг вихопити кинджал. Заброда спробував перехопити його руку, але не встиг, – блискуче лезо м'яко ввійшло йому під серце. Заброда охнув і звалився на землю. Хитаючись, Кожух піднявся, відчуваючи, що сили покидають його, – іскра життя, подарована йому повстанцями, згасала. Кожух зчепив зуби і підняв карабін. Сухо клацнув затвор, заганяючи патрон в магазин. В хаті хтось затягнув:
– Гори, гори, моя звезда…
