Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри (книги без сокращений TXT) 📗

У голові начальника Молокососів, як тільки він впізнав у солдаті волонтера, блискавично визрів план дій.

«Ти, мабуть, стоїш мов на ходулях, любий мій…»

І події цілком виправдали цей здогад, дивовижний своєю проникливістю для такого юнака.

Так! Наш Молокосос не марнував часу. Звертаючи на штик, що ось-ось готовий був проткнути його, не більше уваги, ніж він приділив би якомусь цвяху, Зірвиголова зробив другий стрибок, ще спритніший, ніж перший, і, схопивши рушницю волонтера за дуло, з усіх сил штовхнув його.

Але в такому зусиллі і не було потреби.

Волонтер — воїн такий же старанний, як і хоробрий, — орудував штиком із вправністю сільського пожежника. Він зразу ж перекинувся навзнак, піднявши в повітря руки й ноги, а рушниця, якої він звичайно, не зміг утримати, лишилася в руках капітана Зірвиголови.

Та хлопець почав горлати, мов на пожежі.

«Він зчинить тривогу, приверне увагу сусіднього посту», подумав Жан.

Хай йому чорт! З двох зол треба вибирати менше. Жан так і зробив. Пришпиливши волонтера до землі штиковим ударом в груди, він зірвав з нього капелюх, натягнув його на себе і з усіх ніг кинувся навтіки.

І вчасно! Хоч сам волонтер уже перестав дихати, заклик його почули. З найближчого посту прибігли солдати і, побачивши мертве тіло, насамперед почали лаятися.

На війні багато і часто лаються.

А Зірвиголова щодуху мчав туди, звідки лунав гуркіт маузерів і лі-метфордів. То захисники бронепоїзда і Молокососи вели перестрілку, хоч, проте, й без особливого успіху для обох сторін.

Відкрили вогонь і солдати патруля. Але й ці теж стріляли навмання. Словом, звідусіль неслася стрілянина, нікому не завдаючи шкоди.

Та Жану загрожувала нова небезпека, його підбиті залізом чоботи лунко стукотіли по камінню. Почувши тупіт, Молокососи подумали, що до них наближається ворог, і найзавзятіші з них перевели приціл своїх рушниць у його бік.

— Ці дурні, здається, вирішили вибити мені око. Не вистачає тільки, щоб і Поль надумав пальнути з свого «роєра»… — бурмотів Зірвиголова, прислухаючись до дзижчання куль.

З обачності він припав до землі і став обдумувати, як би його дати знати про себе товаришам.

— Ну й йолоп же я! — вигукнув він. — А марш Молокососів!.. Нічого кращого не придумаєш!

І він почав насвистувати марш Молокососів.

Задирливий мотив пісеньки, що дзвінко розлягався в темряві, долетів до слуху хлопчаків, Фанфан перший почув його і радісно вигукнув:

— Хазяїн!.. Гей, ви! Годі стріляти!

Жан почув ці слова, але з обережності все ще насвистував, не рухаючись із місця.

— Ти, чи що, хазяїне?.. Не бійся! Впізнали! Іди на єднання.

Фанфан хотів сказати: «на з'єднання». Але в такі хвилини не дуже звертаєш увагу на всякі тонкощі, особливо коли знаєш, що тебе й так зрозуміють.

І Зірвиголова зрозумів. Підвівшись, він гімнастичним кроком попрямував до Молокососів.

Фанфан зустрів його за десять кроків попереду загону:

— Ну, що, хазяїне, повернувся? Усе гаразд?

— Так, друже Фанфан! Усе в повному порядку: підірвав міст, утопив одного ірландця, насадив на штик одного волонтера, загубив свого капелюха, зате знайшов інший і, на додачу до всього, промок до нитки.

— Ну й мастак же ти, хазяїне! Тільки й ми також не марнували часу: добре-таки покалічили колії і пом'яли бронепоїзд. Усе, як ти наказав.

— Ну, це тільки початок. Зараз треба прикінчити його, — сказав Зірвиголова,

— Правильно, але для цього нас замало. Потрібне підкріплення, — відповів Фанфан.

— У таборі, звичайно, почули вибухи і, треба гадати, вже послали підмогу, — сказав Зірвиголова. — А все-таки краще з'їздити туди, розповісти про все Кроньє і попросити у нього дві-три сотні бійців.

— Я поскакаю! — відповів Фанфан і зірвався, був з місця, але до нього долетів розмірений крок загону, що швидко наближався до них.

Почулась знайома мова. Бури!.. Так, це, справді, були бури. Примчавши з табору, вони, як і Молокососи, недалечко покинули своїх коней.

Їх близько трьохсот чоловік. Вони притягли з собою легку гармату і снаряди, начинені мелінітом. Кроньє послав їх сюди на всякий випадок, і вони прибули якраз вчасно. Поки Молокососи вели перестрілку, щоб відвернути увагу ворога, бури стали копати окопи. Спритно орудуючи своїми кирками і лопатами на коротких держаках, вони викопали першу траншею для прикриття стрільців, потім другу, з редутом для гармати. Вся решта ночі пішла на цю роботу, що посувалася надзвичайно швидко.

Але тільки на світанку і бури і англійці змогли розібратися у позиціях один одного. Результати огляду були далеко не втішні для англійців, які з подивом побачили проти бронепоїзда укріплений бастіонами і наїжений штиками ворожий фронт. А поки вони розглядали лінію ворожих окопів, бури навели свою добре замасковану гілками гармату на велику гармату бронепоїзда. І, звичайно, ця гармата не гукнула англійцям: «Обережно!», пославши їм замість ранкового привіту гарненький снаряд у дев'ять з половиною міліметрів. Броньовану стіну корпусу зняло, немов різцем, а снаряд, начинений отією диявольською речовиною — мелінітом — вибухнув на лівій цапфі ^[47] англійської гармати.

Страшний удар вщент розтрощив потужний стальний лафет, зім'яв механізм наведення і припаяв гармату до башти, жахливо покалічивши при цьому п'ятьох солдатів.

Це була помста за «Довгого Тома».

Англійці, завивши від люті, послали бурам кілька залпів із своїх лі-метфордів, не завдавши ніякої шкоди.

Бурська гармата відповіла новим снарядом, який пробив бліндаж корпусу другої платформи і розкидав гарматну обслугу, примусивши одних артилеристів тікати і поклавши на місці інших. Все-таки англійці, виявляючи дивовижну сміливість і стійкість, дали ще залп. І тоді втретє прогриміла бурська гармата.

— Вони втомляться раніше за нас, — промовив командир бурських артилеристів.

І він вгадав! Крізь дим, що обгортав середню платформу, вже з'явилася біла хустинка, якою махали, начепивши її на кінчик штика. Англійці вирішили розпочати переговори. Вогонь припинився, і начальник бурського загону, присланого Кроньє, якийсь фермер на прізвище Вутерс, підняв і собі над траншеєю білу хустину. Тоді молодий англійський офіцер швидко стрибнув на рейки, пройшов половину відстані від поїзда до траншеї і зупинився. Вутерс також виліз з окопу і підійшов до ворожого офіцера.

— Ми згодні капітулювати, — сказав англієць, гордовито вклонившись бурові. — Які ваші умови?

— Наші умови? Та ніяких умов, — спокійно відповів бюргер. — Ви здаєтеся в полон, та й усе. Ви покинете бронепоїзд, залишивши там всю вашу зброю, і зупинитесь за двадцять кроків від першої нашої траншеї. Звідти вас відведуть у табір.

— Сподіваюсь, наші люди мають право зберегти свої речі?

— А що ж ви думаєте, — глузливо відповів Вутерс, — ми поведемо їх голими?

— Я хотів сказати: свої рюкзаки, — понуро виправився англієць.

— Хай так, але після огляду.

— Нас троє офіцерів, і всім нам не хотілося б розлучатися із своїми шпагами.

— Про це будете домовлятися з Кроньє. Моє діло тільки доставити вас до нього. Даю вам п'ять хвилин. Якщо точно через п'ять хвилин ви не вишикуєтесь тут без зброї, ми поновимо вогонь.

Англійці зрозуміли, що дальший опір безглуздий, і вирішили здатися. Воші покинули фортецю на колесах і під керівництвом своїх офіцерів вишикувалися перед траншеєю.

Озброєні бури вийшли з окопів, з цікавістю, не позбавленою поваги, розглядаючи англійців. Ті зберегли свою прекрасну виправку, хоч більшість з них не приховувала радості від такої розв'язки. Вона рятувала їх від небезпеки війни.

Обережний Вутерс все-таки скомандував:

— Руки вгору!

Наказ негайно виконали всі, крім капітана, найстаршого чином з трьох офіцерів.

Потім Вутерс у супроводі капітана Зірвиголови і тридцяти бюргерів і Молокососів наблизився до англійців, щоб перевірити, чи нема у рюкзаках зброї. Коли він проходив повз англійського капітана, той вихопив з рюкзака револьвер і вистрілив в упор.