Танці шайтана - Логвин Юрий (книга регистрации .TXT) 📗
Гайдук зачудовано дивився на іскристий камінь перстня.
— Чого ти хочеш? — Забелькотів гайдук і потягся до шаблі.
— Ти краще, хлопче, коня притримай, щоб не забився.
І тільки він це сказав, як кінь захрипів, скажено затовк копитами.
Чим ближче підходив темний чоловік до наставника, тим більше шаленів кінь. Просто сказився. Ще трохи і рознесе всю загорожу.
— Ходімо в кузню. Чи хочеш, щоб кінь повередився? — Лагідно спитав чоловік і прихопив гайдука за правицю з такою силою, що той від несподіванки аж охнув. А тоді враз розм'як і слухняно поплентався до кузні.
Але в кузні, коли рука незнайомця трохи послабила тиск, гайдук знову обурився.
— Та хто ти такий? Зніми свій каптур! Чого ти лице ховаєш?
— Хочеш подивитись?
І, перехопивши правицю гайдука залізними пальцями лівиці, відхилив з обличчя каптур.
Гайдук відсахнувся.
— Я, я все, все скажу!.. Той хлопець… ну та «коза»… ну та «дівка», як побачив нас… то погнав коня назад, до містечка. Але коли його вже наздогнали, він завернув коня коня з дороги і погнав до опадки. А там кущі, джерела і болото. Він сам себе туди загнав! Тільки він і там не спинився, а ганяв коня то туди, то сюди по долині!.. А ми долину заперли. Ну з долини кінь його не міг винести. Бо схили круті і снігу туди багато нанесло. Тоді воно скочило з коня і подерлося нагору по схилу. Степан нам із Миколою наказав спішитись і дістати його. А воно таке вертке, що від Миколи вирвалося. Тільки шмат козячої шкури в нього лишився в руці. Ми за ним далі. Тоді Степан кричить нам, щоб ми стріляли. А я пістоль при сідлі лишив. Тоді Микола вистрілив. Наче попав. Тільки воно було на гребені. Воно й закотилось туди. Поки ми видряпались на гребінь, щоб і подивитись, сніг як ударить! Дивились, дивились у кручу. Все кущі, корчі, бур'яни! І снігом так і січе в очі. Микола тутешній. Він і каже, що там унизу тепле болото. І взимку не замерзає. Тільки я там ніякого болота не бачив… От і все…
— Іди та принеси сюди свій пістоль! Та не спробуй стріляти! Сьогодні мене ще куля не візьме!
Чоловік відпустив молодого гайдука і той прожогом метнувся до коня.
Вихопив із присідельної кобури здоровенного пістоля і назад! Влетів до клуні, наставив на страннього пістоля і закричав.
— Все! Тобі тепер смерть! Сатана!
Він тиснув, тиснув на гачок, але пострілу не було.
Чоловік у кереї спокійно підійшов до молодика і видер із його посудомлених пальців зброю.
Визирнув назовні і добре зачинив двері.
— Баран ти та ще й гулий! Ти хоч поличку відкрив? На коліна, стерво!
Гайдук упав на коліна, намагаючись схопити тремтячими руками за ноги страннього.
— Прибери руки, стерво! Не брудни мої ноги своїм потом!
Приставив пістоля до скроні парубка.
— Раз! Два! Три! — І чоловік вистрелив над вухом гайдука. Чоловік з пістолем підійшов до дверей і розчинив стулки.
І на вулицю, де посилився сніг, вийшов чорний пороховий дим. Коли дим розвіявся, то стало видно, що гайдук укляк на колінах, а лицем лежить в ковальських окалинах.
Чоловік схопив гайдука за комір і звів на ноги.
— Це я пожартував!.. А тепер без жартів. Якщо за три дні не знайду малого. То і тобі, і Миколі, і Степану — смерть! І Гнату смерть. Але йому окремішна… Все це можеш розповісти Гнатові. Тільки тоді як місяць зійде. Сьогодні останній день світить.
— Так сніг же йде І Все небо хмарами повито… — Ну тоді після перших півнів. Та якщо раніше писнеш — тобі і твоїй рідні біда буде… А, взагалі, увечері сніг перестане і будуть ясні зорі… На! Сховай свій пістоль до кобури і навчись зі зброєю поводитись, очкур обісраний!' Від страху не всцявся? — Проникливо спитав странній.
— Майже… — прошелестів парубок.
— То йди за кузню та висцись, бо ще штани замочиш…
Гайдук і побіг за кузню.
Коли тут зразу і коваль з'явився.
Поколупався в довбаній скрині і зразу знайшов потрібну підкову і вухналі.
— Пішли, чоловіче, поможеш коня кувати.
— Не час. Вибачай, ковалю, ласкаво! Приготуй мені копу якірців.
Загартуй та заточи добре. Я ще повернусь. Може за три дні… Як ні, то змасти лоєм і приховай. Ну а тобі зараз дякую за діло! З мене могорич! Бувай здоров!
— Ходи з Богом!
Чоловік у кереї, закинувши на плече свій довгий згорток, нечутно вислизнув із кузні.
Якраз з-за кузні виходив гайдук, пов'язуючи на ході пояс.
— Може підеш зо мною «козу» шукати? — Улесливо спитав странній.
Гайдук аж відсахнувся і перехрестився.
— Не хрестись! Не допоможе! — І чоловік протяг панському похлібнику його ж хрестик на шовковій стрічці.
— А-а-а-а-а-а… — тільки й зміг прошамрати гайдук.
— Та не бійся! Мені твоє ні до чого, як і всяке сміття. Он бачиш хати?
Ледь-ледь в імлі мріють… Так ти поїдь туди і поклич Сметану. Він там під спідницею у Хвеськи ховається. Боїться і з хати на двір погнутись…
— Ви його перелякали?
— То я тебе перелякав. А його? Та я йому просто нагадав наші старосвітські закони і звичаї. Якщо виживе — запам'ятає назавжди. Ну, добрі люди, бувайте здорові ще разі!
— Ходи з Богом! — 3 великою повагою проказав коваль.
А гайдук пробелькотів щось незрозуміле.
Він став і дивився услід чоловікові, що навпростець ішов до схилу гори.
Коваль сказав йому.
— Гей, хлопче! Пішли — підсобиш.
Той не почув. Тоді коваль його торкнув за плече. І гайдук скинувся, мов його хто батогом уперіщив.
— Злякався? Щось на тебе наче ману напустили.
— За-задумавсяж… — важко віддихуючись, відповів гайдук, — задумався, так задумався.
Та й обернувся ще раз на круту стежку і на дорогу. І йому справді аж дух забрало. Чоловік у кереї, трохи нахилившись, але стоячи, із страшною силою летів униз із гори, навпростець до шляху. Що в нього було на ногах, звідси закривав схил і купи бур'янів.
— Гей! То ти йдеш чи ні?! Спокусив у неділю до кузні вибратись, а тепер ще й вередуєш?!!
4. РУДА ПАРАСКА
Обідали дуже пізно — все чекали з ярмарки батька. Все не сідали, бо він обіцяв повернутись до обіду.
Але під обід саме такий густий сніг пішов, ніби з неба на землю покотилась снігова гора. І все посипалось на село, на гай, на всі круті пагорби навколо села.
Господиня поставила густий наваристий борщ з білими грибами, щедро заправлений конопляною засмажкою. Круту пшоняну кашу з урдою. Пироги з калиною і узвар.
Старша сестра, ставна і статечна дівка, несла ложку так обережно і плавко, мов на себе з боку милувалася.
А менша сестриця її, мала, руда, вся в ластовинні, з білими віями і блискучими чорними очицями, все робила швидко, рвучко. І хліб не відкусювала, а рвала просто зубами, як вовк телицю. Ще й крутила на! всі боки.
Поки матір, велика ставна молодиця, не цитьнула на неї.
— Чи в тебе швайка в гузні? Ну куди ти поспішаєш? До вечорниць тобі ще…
— Я до хрещеної хочу…
— Ви її слухайте! То їй кортить на парубків хоч здалека подивитись… — з погордою і насмішкувато проказала старша сестра.
Три інші сестрички, що зовсім із маленьким братіком сиділи на ослоньчику при вагані з борщем, повернули голови, порозкривали роти і слухали, що старші між собою говорять.
— Ану, дівчата! — Мати злегка стукнула ложкою по столу.
Дівчатка злякано зачали сьорбати борщ.
І старий дід прокинувся від дрімоти, схопив свою ложку і наставив спрацьовану старечу руку до сивого волохатого вуха.
— Га?!
— Нічого, нічого, тату! — А… — старий покивав головою, проковтнув ложки дві і знов закуняв, опустивши сиву голову на груди.
А старша сестра вела своє, краєчком ока спостерігаючи, чи дошкуляє це молодшій сестрі.
— А Параска, як хтось із хлопців свисне, то все кидає та біжить подивитись — хто там посвистує…
— То ти, як твій Микола тільки нагаєм стрельне, то вже вмираєш! Тільки що виду не подаєш.