Лазарит - Вилар Симона (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗

– Мені пора, Мартіне…

– Так. Я теж мушу готуватися до відплиття. Але, знаєш, Джоанно…

Вона вже встигла спуститися на кілька сходинок і тепер зупинилася, дивлячись на нього знизу.

– Що?

Їй хотілося почути якісь, певно, дуже важливі для неї слова.

– Джоанно, ми обоє знаємо, що в нас немає майбутнього, та ось – ми знову разом. Я хочу, щоб ти знала: колись я повернуся… Я повернуся до тебе. Я не зможу без тебе жити.

Вона знову кинулася нагору й міцно його обняла. Зараз їй здавалося, що немає нічого надійнішого за ці обійми.

– Я чекатиму на тебе, хоч коли б ти прийшов.

Мартін витримав паузу, а потів обережно промовив:

– Але мені доведеться поїхати. І скоро. Повір, я байдужий до долі тих євреїв, я просто доправлю їх у якесь надійне місце, а потім…

Вона чекала, що він скаже далі, не зводячи з нього погляду. Мартінові чомусь особливо важко було брехати Джоанні, коли вони були такими близькими. Він знову взявся збирати розкиданий одяг.

– Я повернуся, щойно виникне щонайменша нагода. Але це буде непросто, ти маєш зрозуміти. Адже я змушений ховатися навіть від братів свого ордену. Чимало часу піде й на підготовку до від’їзду – необхідно роздобути подорожню, далі – супроводжувати це єврейське сімейство, повернутися і знову якимсь чином улаштувати так, щоб бути поруч із тобою. Та, боюся, це станеться не так швидко, як мені хотілося б.

– Я можу тобі допомогти? Не забувай, я кузина короля і багато чого можу.

Вона сама це сказала! Мартін готовий був знову обійняти її. Але стримав радість, яка мало не вирвалася назовні, накинув туніку й почав затягувати пряжку на паску.

– Якби ти мені допомогла, це пришвидшило б справу. Та чи смію я просити?

О, чи могла вона йому відмовити!

– Що тобі потрібно, коханий?

Він пояснив, і Джоанна замислилася.

– Відплисти першого ж дня, коли Акру покидатиме головна частина ескадри короля Філіпа, буде непросто. На цих кораблях вирушить сам король, його почет і весь лицарський цвіт. Це небезпечно і для твоїх євреїв, і для тебе. Але наступного дня відчалює кузен короля граф де Невер – він супроводжуватиме багаж монарха, поранених лицарів та сім’ї людей, які належали до почту Капетінга.

Мартін мовчки ловив кожне слово. Джоанна надзвичайно розумна й відразу оцінила ситуацію, та чи вдасться їй роздобути перепустку на корабель?

– Мені потрібен дозвіл на шістьох дорослих і трьох дітей, – мовив він, застібаючи плащ. Саме так: він сам, Сабір та Ейрік, Сара з невісткою, Муса й діти. Стара служниця відмовилася від тривалих мандрів, і її спровадили до далеких родичів – карських євреїв.

Джоанна зауважила, що кількість дітей не має значення – їх у подорожніх не зазначають. Але вона не наважиться тривожити зараз короля, бо він просто в розпачі через від’їзд союзника. Та вона може попросити поставити печатку на папері свого брата.

Мартін завмер.

– І гордовитий маршал погодиться випустити з Акри євреїв?

– Але про це проситиму в нього я! О, я знаю, ти вважаєш Вільяма недовірливим та підозріливим. І це правда. Та я скажу йому, що відправляю з Акри своїх людей. У мене вистачає слуг, а мої сакси тужать за Англією. Мовляв, зі мною залишиться лише Ґодіт, а решта поїдуть – їх саме шестеро. А якщо згодом брат помітить, що сакси досі біля мене, я скажу: просто передумала.

Мартін негайно вхопився за цю пропозицію. Якщо все вдасться так, як замислила Джоанна, він пришле по подорожню Ейріка. Чи пам’ятає вона рудого?

Джоанна розсміялася, сказавши, що її покоївка досі сумує за несподівано зниклим чоловіком. От нехай і побачиться з бідолахою Саннівою.

Вони ще обговорювали останні деталі, аж унизу на сходах залунали кроки. У жодному разі не можна було допустити, щоб кузину короля застали тут у товаристві чоловіка. Мартін жестом показав, що вислизне верхньою галереєю через хори, а Джоанна відразу вирушила до сходів. Але Мартін в останню мить швидко її обійняв та поцілував – скільки ж вогню, пристрасті й майже неприхованого відчаю було в цьому цілунку!

Він зник умить, а Джоанна, досі п’яна від його дотиків, почала сходити вниз.

Причаївшись на хорах, Мартін чув, як вона промовила, звертаючись до когось невидимого: «Рax vobiscum, рater! Benedicat!» [160]

Джоаннин голос лунав цілком буденно. О, вона таки незвичайна жінка!

Мартін пронісся верхньою галереєю і, спустившись униз, змішався з парафіянами.

Він виконав усе, що замислив, і міг би бути собою задоволений. І все ж десь глибоко в душі залишався неприємний осад. Він знову ошукав Джоанну, й вони більше не побачаться. Вона допоможе йому покинути Палестину, і їхні долі розійдуться назавжди… Та, навіть усвідомлюючи це, він відчував: там, де лише кілька хвилин тому билося палке й віддане серце, тепер зяє пекуча пустота…

Розділ 21

Король Філіп Французький покидав Святу землю так урочисто, немов у нього за спиною залишалися лише ратні подвиги й славні перемоги. Сурмили труби, монахи виспівували псалми, воїни злагоджено крокували на борт кораблів, лунали команди шкіперів, указуючи лицарям, кому й де слід розташуватися.

Багато з тих, що відпливали, були веселими та щасливими, лише декотрі мали засмучений і знічений вигляд, але й ті й інші позирали на побратимів, які залишалися на березі, аби продовжувати жорстоку борню. Відтепер ними командував герцог Гуго Бургундський, однак у бій з невірними вони йтимуть під знаменами з французькими лілеями, немов виконуючи обітницю замість свого короля.

Сам Філіп уже стояв на високій кормі великої галери, розмовляючи з Конрадом Монферратським та його дружиною Ізабеллою.

Конрад не мав щонайменшого бажання залишатися в Акрі, де він змушений був коритися королю Річардові, який захищає Ґвідо де Лузіньяна. До того ж він вирішив: для його вагітної дружини корисніше оселитися в добре захищеному й значно спокійнішому Тирі. Маркіз збирався супроводжувати Філіпа Французького до Тира, де король мав намір зупинитися, перш ніж вийти у відкрите море, а заодно остаточно врегулювати питання щодо полонених емірів акрського гарнізону, які досі були в його руках. Загалом було вирішено, що, коли викуп за них буде виплачено, ці кошти підуть на утримання французьких лицарів, які залишилися у Святій землі. Відтак Капетінг вважав: свою місію в Палестині він завершив.

Зараз він так переймався розмовою, що й не позирав на причал. У цьому й не було потреби: провести короля Франції зголосилося не так уже й багато очільників хрестоносців та вельмож. Навіть Гуго Бургундський, його вірний соратник, не виявив бажання віддати своєму сюзеренові прощальної пошанівки. Зате тамплієри та госпітальєри були тут – обов’язок велів їм салютувати на прощання монархові, що брав участь у взятті Акри. Очільники орденів сиділи на конях, стежачи, як повільно ширшає смуга води між бортом флагманського корабля Філіпа Французького та причалом.

– Я втішений, що він їде, – упівголоса зауважив магістр Робер де Сабле. – Менше буде чвар у воїнстві Христовому, а за королем Англії люди підуть охоче. Річард Левове Серце – меч і щит християнства на Сході. І він так легко не зречеться обітниці відвоювати Єрусалим, як це зробив Філіп.

Магістр говорив дуже голосно, і Вільям де Шампер зробив застережний жест: неподалік височів у сідлі єпископ Бове, довірена людина короля Франції. Усі знають, що він залишився тут, щоб виборювати у Святій землі інтереси свого пана.

Одначе Бове таки щось почув і сердито озирнувся. Його лілову камилавку вкривали плями поту, великі краплини котилися по його сухому чолу й худорлявому лисячому обличчі.

– Ви несправедливі до мого короля, магістре! Філіп хворий, а тутешня пекельна жара його остаточно занапастить. Монарх мусить насамперед дбати про королівство та свого спадкоємця. Принцу Людовіку лише чотири роки. Що станеться з ним і з Францією, якщо недуга здолає короля в Палестині? Часом мені здається: Господь додатково нас випробовує, влаштувавши таке пекло.