Королеви не мають ніг - Нефф Владимир (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

— Але нехай він побачить, що я не з тих, хто дозволяє себе buzerare.

— А що воно таке — buzerare? — запитав Джованні.

— Мучити, докучати, примушувати робити те, що мені не хочеться, — пояснив Петр.

— А як зрозуміти те, що ти сказав недавно: «А тепер даємо драла?»

— «Тікаймо», — відповів Петр. — Узяти ноги на плечі й накивати п’ятами, розумієш, намастити салом п’яти і звіятись!

Він поворушив пальцями, імітуючи швидкий біг ніг. Джованні зрозумів.

— А чому б нам не подивитись на страту? — запитав він.

— Тому, що я цього не люблю, — відповів Петр. Але, побачивши, як по обличчю Джованні промайнула тінь, — поза всяким сумнівом, це означало, що в очах свого молодшого друга він виглядає боягузом, — швидко додав: — Відтинання голови — це нецікаво. От коли з когось здиратимуть шкіру, тоді подивимось, це чогось варте.

Хоч «відтинання голови — це нецікаво», однак усі, хто мав ноги, поспішав на головний майдан, і через те на Гандліржському плацику було безлюдно; Петр угледів там тільки одного із своїх колишніх друзів; але то був відомий усім Франта, син потіпахи Ажзавтрадодому, якого Петр дуже шанував, бо Франта був на три роки старший від нього й користувався необмеженою свободою: він уже випивав, упадав за дівчатами й курив з глиняної люлечки малинове листя. Цими неперевершеними перевагами Петр — через свій надто ніжний вік — міг тільки захоплюватись; хоча сам він і не наслідував їх, але все одно набрався від свого старшого товариша багатьох знань, корисних у суворому житті справжнього чоловіка, а передовсім засвоїв цілу низку хитромудрих борецьких трюків, затисків і прийомів, наприклад, шість способів підчепити супротивникові ногу і таке інше.

Так от, цей цікавий юнак саме сидів на найнижчій приступці сходів, які вели до храму Діви Марії—заступниці, що височів над Гандліржським плациком, і був зайнятий тим, що вибирав бліх із шерсті собаки каштанової масті й невідомого походження і пускав їх у маленьку коробочку.

— Що це за вродливець прийшов із тобою? — запитав він, окинувши неприязним поглядом Джованні, який стояв за півкроку позад Петра, вирячивши свої голубі очі на дивовижне Франтине заняття.

— Не звертай на нього уваги, він італієць, — сказав Петр і присів поруч Франти.

Джованні спершу стояв, але за хвилину, надавши своєму обличчю виразу впертої рішучості, вийняв з кишені шовкову хустинку, обмахнув нею місце поруч із Петром і теж сів.

На Петрове запитання, навіщо він ловить бліх, Франта відповів, що хоче помститись господареві заїзду «У грубіяна» за те, що той недавно жорстоко побив його, застукавши при спробі поцупити з пивниці пляшку горілки. Франті конче треба було дістати цю горілку для своєї матері, яка пообіцяла, що відлупцює його, якщо він не принесе їй чогось випити, і сталося так, що йому перепало двічі — від шинкаря і від матері, — перший раз за крадіжку, а другий за те, що йому не вдалося украсти.

— Скажи, де тут справедливість? — похмуро запитав Франта.

Петр визнав, що тут ніякою справедливістю й не пахне. Але що це має спільного з блохами?

Що це має спільного з блохами? Та це ж ясно як божий день. Франта хоче при першій—ліпшій нагоді, мабуть, коли піде до «Грубіяна» по пиво, таємно пронести коробочку зі зголоднілими блохами й покласти в шухляду його шинквасу, щоб вони повискакували на шинкаря, коли той побачить коробочку й відкриє її.

Уявивши собі, як рій розлютованих, кусючих паразитів стрибне шинкареві на його бридку спітнілу пику, Петр зайшовся невтримним сміхом, і його веселість передалася й Франті, котрий досі ставився до цієї справи вельми поважно, як до акту справедливої помсти; вибухнув реготом і Джованні, хоч він і не зовсім уторопав, про що тут ідеться; усі троє качалися по сходах у солодкій розкоші веселості.

— Ти зрозумів, італійський хлоп’яче? — запитав Франта Джованні. — Блохи — як це у вас називається? Пульче, еге ж? Пульче будуть сальтаре [12] шинкареві нелла барба, [13] і будуть його манджаре, манджаре! [14]

А італійський хлоп’як, схопившись за живіт, качався по сходах, і де й поділася його блідість та зажура голубих очей.

Коли Франта знову взявся до роботи, Петр порадив йому впускати бліх через дірку, яку треба просвердлити в коробочці, а потім заткнути пальцем і заліпити смолою, тоді не доведеться відкривати коробочку щоразу, впускаючи туди свіжу здобич; до того ж він буде впевнений, що жодна з пійманих бліх не втече. Ця ідея виявилася блискучою, і серце Джованні радісно забилося від захвату й любові до Петра, який був не тільки сам собою сміливий і чудовий, але й умів порадити та допомогти набагато старшому товаришеві в його дотепному задумі.

Тим часом на головному майдані шість разів ударили в барабан, і це означало, що стратенець саме поклав голову на плаху, а кат заніс сокиру, щоб рубонути по його шиї. І справді — невдовзі Гандліржський плацик почав заповнюватись, бо роззяви розходилися додому. Вони були в захваті від побаченого: хоча відтинання голови, як уже було сказано, — це нецікаво, однак цього разу вони одержали повне задоволення, бо побачили те, чого ще ніколи не бачили. Кат буцімто так сильно рубонув, і знаряддя його було таке гостре, що відтята голова злетіла вгору, щоб описати дугу, але стратенець, якийсь Топінка, хоч і був у цю мить уже безголовий, ще встиг схопити її власною рукою за куштру.

— А завіщо, власне, стратили того Топінку? — спитав Петр.

Франта відповів, що, по суті, ні за що: Топінка мав броварню, на яку зазіхав пан королівський підкоморій, [15] власник шістьох празьких броварень; та оскільки апетит з їдою прибуває, підкоморію забаглося ще й сьому, Топінчину. Отож і сталося так, що якось він перестрів Топінку в тісній вуличці, сам верхи, а Топінка — на двох своїх, і навмисне розчепірив ноги, щоб Топінка не міг пройти, та ще й, кажуть, копнув його в підборіддя. Але Топінка був чоловік дужий, схопив пана підкоморія за ногу, стягнув його з коня, та ще й зацідив кілька разів у пику; після цього пан підкоморій звелів ріхтаржеві [16] кинути Топінку за грати, бо той, мовляв, під час сутички стягнув у нього, підкоморія, перстень. Топінка на дибі признався в крадіжці, його засудили до страти й позбавлення всього майна, і пан підкоморій купив його броварню за безцінь з торгів.

— Ну де ж тут справедливість? — повторив Франта свою основну думку.

Петр знову мусив визнати, що тут таки нема ніякої справедливості; але нехай Франта зачекає, поки він, Петр, стане першим міністром — тоді він покладе край таким махінаціям панів підкоморіїв.

— Іди під три чорти, — розсердився Франта. — Ким, ти сказав, станеш?

— Першим міністром, — відповів Петр.

— Іди ти! Хто—хто, а ти станеш ним неодмінно, ха—ха—ха! — зареготав Франта.

— Петр стане першим міністром, — упевнено мовив Джованні.

— Краще хай не стає ним, — похитав головою Франта. — Бо він теж зробиться такою самою свинею, як ці, теперішні.

Час за такої розваги минав швидко, і коробочка виповнювалася; раптом Джованні скочив на рівні й закричав:

— А тепер даємо драла!

Бо на протилежному кінці Гандліржського плацика з’явилося троє слуг у червоних лівреях зі знаком роду Гамбаріні й девізом «Ad summam nobilitatem intenti» на рукавах; графський лакей Йоганн ішов попереду, і всі четверо квапливою впевненою ходою, яка свідчила про те, що вони знають, де шукати хлопців, простували до них. І справді, в розпалі жахливої паніки, яка охопила палац, один із тутешніх постачальників приніс неймовірну вість, буцім син його графської милості сидить зі своїм компаньйоном перед храмом Діви Марії—заступниці й вибирає бліх із шерсті шолудивого собаки, і граф негайно послав туди своїх слуг.

— Ні, тепер уже запізно, бо немає куди, — спокійно сказав Петр і встав, щоб рушити лакеям назустріч.