Лазарит - Вилар Симона (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
Дорогою додому Мартін теж заробив на горіхи. Це сталося в колишньому кварталі госпітальєрів, де його зупинив міцний світловолосий хлопець і почав розпитувати, звідки він тут узявся. Мовляв, знає всіх невільників-християн Акри, але Мартінове обличчя йому незнайоме. Мартін мовчав і йшов своєю дорогою, аж раптом світловолосий ухопив його за рукав, намагаючись затримати, а зрештою дісталось обом, однак Мартіна батіг лише зачепив, а його надокучливого співрозмовника охоронці збили з ніг і розпочали жорстоко гамселити. Хлопець катався по бруківці, силкуючись уникнути безжальних ударів, але батоги свистіли та свистіли.
– Знову коники викидаєш, Мартіне, собако аскалонська!.. – люто прокричав хтось з охоронців.
Спершу Мартін заціпенів, але збагнув, що звертаються не до нього, а до білявого невільника. Отже, в Акрі є його тезка – так само, як і в лазаритів. Однак зараз слід було не міркувати, а якнайшвидше покинути квартал госпітальєрів. У його планах не було привертати до себе увагу.
Повернувшись у дім пані Сари, Мартін застав там почесного гостя – лікаря Єгуду бен Авріеля. Гість спілкувався з господинею, умостившись на софі за низьким різьбленим столиком, інкрустованим перламутром та сандаловим деревом. У покої вчувався аромат кави, й оскільки цей напій із зерен, які привозили з Ємену, в оточеному місті був доступним лише сарацинським вельможам, Мартін здогадався, що лікар прийшов із подарунком.
Сара подала чашку й Мартіну, наливши в неї каву з високого глечика з тонким носиком, і, поки він розповідав про те, що йому вдалося довідатися й побачити протягом дня, шановний Єгуда уважно придивлявся до незнайомця, якого нікейський даян прислав захищати Сару та її дітей. Мартін теж зацікавлено позирав на знахаря. Він був схожим на біблійного патріарха: спокійне, сповнене гідності обличчя з яструбиним носом і невеличкими пронизливо-темними очима, сива хвиляста борода, таке ж посріблене волосся й довжелезні завиті пейси. Маківку лікареві прикривала чорна ярмулка.
– Моя дорога Сара хвалила вас, молодий друже, – мовив Єгуда бен Авріель, коли Мартін договорив. – І, схоже, надаремно. Та навіть ваша похвальна заповзятливість не зможе нічого змінити, – підсумував він. – Місто в сталевому кільці і, боюся, усім євреям Акри загрожують жорстокі поневіряння.
– Я чув, багато хто сподівається на допомогу Саладіна.
Єгуда усміхнувся в білосніжну бороду.
– Друже мій, ви щойно зі стану наших ворогів, ви бачили, як він зміцнів із прибуттям англійців, анжуйців та аквітанців короля Річарда. І хоча тепер, як ми вже знаємо, король хворий, однак він устиг дати необхідні розпорядження, й хрестоносці завзято взялись будувати облогові машини та вежі. Назаряни будь-що хочуть узяти Акру, і їх уже ніщо не зупинить. Щодо Саладіна: на жаль, розраховувати на нього не слід. Після прибуття хрестоносців з Європи він уже не раз просив про допомогу халіфа Багдада, а також володарів Персії та Аравії, але, крім улесливих похвал, нічого не отримав. Розраховувати він може лише на тих емірів, чиї землі нині під владою самого султана, однак вони готові підняти й озброїти своїх людей лише до зими. Чи протримається Акра так довго? У місті вже й нині сутужно з водою та зерном. Поки у фортеці залишався султанів син аль-Афдал, Саладін був рішучішим. Але з останнім караваном суден, що проривалися в місто з вантажем пшениці та зброї, султанові вдалося вивезти і юного принца, й тепер, боюся, місто вже не таке важливе для нього. Так, імами та мулли в усіх мечетях закликають народ до джихаду, проте користі з цього небагато.
– Нехай боронить нас Бог Ізраїлю! – судомно схлипнула Сара. – Бо хай там як учинить король Річард із рештою мешканців Акри, але я знаю: милосердя до дітей обраного народу не слід чекати від хрестоносців.
– Не можу погодитися, – несподівано заперечив Мартін. – Справді, Річард захоплюється війною, але і як правитель він розважливий та успішний. Йому не треба буде пояснювати, що євреї сприяють розвитку ремесел й торгівлі, а головне – справно платять податки. Я знаю: в Англії він суворо заборонив єврейські погроми, а заколотників попередніх безчинств жорстоко покарав.
Мартін одразу пошкодував про свої слова, помітивши, як перезирнулися лікар Єгуда з пані Сарою.
Згодом, коли знахар попрощався і вже стояв на порозі, Мартін попросив його затриматися й прошепотів на вухо кілька слів. Той швидко на нього глянув і відступив.
– Як ви наважилися ховатися в лазаритів? Ви при своєму розумі?
– Цього не можна було уникнути. І так наказав Ашер бен Соломон.
– Ну що ж… – Єгуда бен Авріель похитав головою. – Ходімо у вільну кімнату. Доведеться вам оголитися.
Лікар оглядав його так довго й ретельно, що Мартін навіть трохи знітився. Тим часом він докладно розпитував, як часто та близько Мартінові доводилося спілкуватися з ураженими лепрою і яких заходів він уживав, щоб не заразитися.
– Ви мудро чинили, що омивалися щодня, – нарешті полегшено мовив лікар. – Я не бачу жодного знаку лепри. Схоже, небо милостиве до вас. Але я все ж призначу вам певне зілля. І моя вам порада: візьміть у жінок кравецьку голку й час від часу поколюйте пучки пальців на руках та ногах. Якщо виявите щонайменші ознаки втрати чутливості – негайно покидайте цей дім задля блага всіх, хто в ньому живе!
Але хай там що, від лікаревих слів Мартінові значно полегшало. Звісно, пані Сарі та її домочадцям він не обмовився і словом, однак справно вживав зілля, передане знахарем. Тепер його життя стало майже спокійним, не враховуючи того, що вже наступного ранку він прокинувся від несамовитого гуркоту: хрестоносці знову почали обстрілювати міські вежі та мури.
Це тривало безперервно: глухі удари, гуркіт каміння, що обсипається, квапливі пересування уздовж стін загонів захисників фортеці, залпи у відповідь по табору хрестоносців. Курява проносилася вулицями Акри, осідаючи на бруківці й потрапляючи в будинки, але мешканці, звикнувши потроху до обстрілу, робили свої звичні справи: поспішали на ринок і в крамниці, рибалили в порту; у майстернях стукали молотками чеканники та ковалі, вертілися гончарні круги; муедзини закликали правовірних до молитви.
Навіть Сарині діти вже не зважали на обстріл. Вони безтурботно гралися в садку, а інколи стежили за Мартіновими тренуваннями. Він не давав своєму тілу перепочинку – довго висів на товстій гілці чинари, працював із важким брусом і жердиною. Дубовий брус підшукав для Мартіна Муса, якому теж подобалося дивитися, як новий захисник його пані демонструє вигадливі випади та стрибки. Зо два рази він і сам спробував був зійтися з Мартіном, від чого діти спершу були в бурхливому захваті, але потім розчарувалися. Опасистий Муса міг протриматися проти Мартіна лише кілька хвилин, однак закінчувалося все тим, що молодий воїн завиграшки вибивав у нього з рук зброю.
Ще більше дітям подобалося, коли Мартін нерухомо застигав у неймовірних позах, довго зберігаючи рівновагу.
– Мартін перетворився на дерево! – радісно верещав Езра й починав видряпуватися на нього, мов на пальму.
Чоловік сміявся, підхоплював малюка та високо його піднімав. Хлопчисько був у захваті, а пані Сара, вишиваючи в тіні, сміялася з них обох. Але коли до забавок приєднувалася й Нехаба, суворо її осаджувала:
– Дочко моя, ти вже майже доросла! Поводься скромно, як годиться чемній єврейській дівчині.
Чуючи це, Мартін мимоволі пригадував, як пристрасно горнулася до нього інша єврейка – його наречена, жадана Руф. Але ночами його знову й знов бентежив образ Джоанни, і Мартін злився на себе, розуміючи, що тужить за нею, тривожиться за її долю… Хоча чого хвилюватися, коли Джоанною нині опікується сам король Річард і його сестра? Та й Обрі де Рінель, мабуть, уже в таборі…
Єгуда бен Авріель часто гостював у домі Сари. Ще двічі він так само ретельно оглянув Мартіна і вже не повертався до теми прокази. До того ж і сам воїн за допомогою голки переконався, що не має жодних ознак хвороби. Знахар тепер більше переймався подіями навколо Акри.
