Лазарит - Вилар Симона (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
Знизу місто виглядало зовсім по-іншому. Стіни будинків з вузькими вікнами, зачиненими на ніч віконницями, утворювали тісний темний коридор із безліччю поворотів, тож орієнтуватися тут вельми непросто. Недовго думаючи, Мартін вирушив у той бік, де, як йому здалося, був центральний міський майдан. Ноги ковзали по купах покидьків, гнилий дух змішувався із запахом вапнякового розчину – мабуть, неподалік ями для гасіння вапна, що його використовували для ремонту фортечних мурів. Уряди-годи попереду лунали звуки колотушок нічної варти, і тоді йому доводилося звертати в перший-ліпший завулок, сподіваючись, що в наступному кварталі він знову піде в правильному напрямку й не зіб’ється з дороги.
Але марно. Тісні темні вулички, де-не-де перекриті арковими прогонами, були схожі, мов близнюки. Під ноги йому скочив щур і з писком кинувся під найближчий ґанок. Зарепетував бродячий кіт. На одному з перехресть вовтузилася зграя приблудних псів, і він мусив уповільнити крок: в осаджених містах собаки, які скуштували людського м’яса, украй небезпечні. Але ці, навпаки, помітивши перехожого, прожогом кинулися навтьоки, і Мартін зрозумів: у місці бракує не лише води, а й провіанту, люди почали полювати на дворняг, тому вони такі полохливі.
Ще за півгодини він збагнув, що остаточно заблукав. Але, звертаючи в черговий завулок, де навряд чи розминулися б два вершники, несподівано помітив удалечині шпиль собору й вирішив прямувати до нього.
Поступово вулиці ставали ширшими та чистішими, за огорожами з’явилася темна зелень садів, над якою височіли стрункі пальми. Ремісничий квартал був позаду, а попереду розташувалася упорядкованіша частина міста, зате й міська варта траплялася тут значно частіше. Зо два рази Мартінові навіть доводилося залазити на арки над вулицями і завмирати там, перечікуючи, поки озброєний ратищами та смоляними смолоскипами караул промине його.
Пройшовши через якийсь завулок, де уздовж стін рядами стояли величезні глиняні глеки, Мартін несподівано опинився на просторому майдані й просто перед собою побачив собор Святого Хреста. Ця будівля настільки переконлива, що помилитися неможливо. Західний портал був у вигляді прямокутної вежі з арковою брамою і черепичною покрівлею, над якою колись здіймався хрест, а тепер установлено півмісяць. За порталом тягнувся просторий неф з високими віконними прогонами, розділеними потужними контрфорсами. Неф межував із невеличким і дуже древнім ромейським храмом з яйцеподібною банею.
Розміри споруди та просторий майдан навколо неї свідчили: перед ним – головний храм Акри. Перед входом у собор на майдані розташувався басейн нині висохлого водограю. Навколо фонтана росло кілька пальм, за якими виднілася ще одна споруда – високий поміст ешафота.
Мартін роззирнувся, визначаючи напрямок, – на соборний майдан виходило кілька вулиць. Тепер він почувався значно впевненіше і вже не боявся варти, котра щойно покинула площу. Але увагу привернули тіні якихось людей, що товклися при вході у храм. Його теж помітили – почулися голоси, а потім одна тінь відокремилася від решти і, спираючись на ціпок, попрямувала до нього.
«Жебраки, – подумав Мартін. – Це лише жебраки, але для самотнього подорожнього вночі вони можуть бути небезпечними».
Шкандиба наближався до Мартіна, його силует похитувався, а ціпок, на який він спирався, лунко стукав об каміння. Голос гундосо заскімлив:
– Аллах великий і всемогутній, він усе бачить! І якщо ти не будеш добросердим до вбогого, він сам позбавить тебе своєї милості!
Мартін спробував обійти кривого.
– Я не подаю милостині, тим паче в темряві.
Упівока Мартін помітив, що тіні, які маячіли при соборі, наблизилися й намагаються взяти його в півкільце.
– Хто не подає вбогим, той належить шайтанові! – хрипко вигукнув кульгавий, рвучко випростався і заніс над Мартіном руку з довгим кривим ножем.
Мартін ухилився й одним рухом вихопив із-за широкого пояса декілька кинджалів, гострих, мов бритва.
Шкандиба не встиг замахнутися знову: Мартін миттєвим рухом клинка відсік йому кисть разом із затиснутим у ній ножем. Скривавлений обрубок упав на бруківку. Другому нападникові Мартін завдав прямого удару в живіт, а потім, круто розвернувшись, став у захисну стійку.
Оборонятися вже не було від кого: поплічники кульгавого кинулися навтьоки, а сам він, позбувшись руки, качався по бруківці, лементуючи й розбризкуючи по камінню кров. Другий жебрак, якого поранив Мартін, теж намагався якнайшвидше дати драла, на ходу затискаючи долонею рану, бо на галас уже поспішали вартові – їхній тупіт і брязкіт зброї чувся дедалі ближче.
Мартін не став зволікати, а мерщій побіг. Обігнувши собор, він опинився біля круглого візантійського храму. Стіни споруди, складені з великих брил тесаного каменю, теж підпирали контрфорси, що де-не-де обсипалися від часу. Мартін видерся по одному з них і сховався за низьким парапетом. Вартові промчали повз, але, нікого не знайшовши, повернулися на майдан до фонтана. Тепер там витанцьовували поблиски смолоскипів, не вщухав лемент кульгавого, звідти долинали глухі голоси.
Потім крики різко обірвалися – жебрака добили, збагнув Мартін, але й далі лежав, не рухаючись, щоб не привертати до себе уваги. Дочекавшись, коли караул, тягнучи по землі вбитого, пішов геть, Мартін підвівся.
З покрівлі храму відкривалася широка панорама. Праворуч, за дахами житлових будівель, височіло громаддя замку хрестоносців із численними вежами, ще правіше виднілися бані громадських лазень. Мартінові треба було йти в тому напрямку, оскільки саме там, за лазнями, розташована головна вулиця Акри – Королівська. На неї і виходив один із фасадів будинку-палацу самовдоволеного Сариного чоловіка, покійного Леві бен Менахема.
Світанок короткої літньої ночі лише починав займатися, а Мартін уже обійшов майже всю головну вулицю та навколишні провулочки й глухі завулки. Портики й дашки, мармурові сходи і прикрашені півколонами прогони дверей, ґратчасті віконниці й високі пальми на перехрестях – але усміхненого собаки не було на жодному з фронтонів. Не було й інших зображень та скульптур, адже сарацини нещадно все це знищили, вважаючи гріховним ідолопоклонством. Тим паче не міг уціліти пес, котрий в ісламі згадується як нечиста тварина. Відколи Акрою заволоділи мусульмани, лише арабські цифри, нанесені асфальтовою смолою на кутки будівель і на дверні арки, дозволяли хоч якось орієнтуватися.
Залишалося сподіватися на один-єдиний знак: Ашер бен Соломон згадував, що неподалік від будинку його сестри Сари росте старе фігове дерево.
Невловно, мов тінь, проходячи повз притихлі будинки Королівської вулиці, Мартін вирішив, що Леві бен Менахем, навіть зі своєю пихою, навряд чи наважився оселитися біля резиденції королів. Залишалося тільки методично обстежити кожен будинок аж до замкнутих і забарикадованих воріт Проклятої вежі, або ж іти в протилежному напрямку – до порту.
Мартін навмання вирушив до порту, зазираючи в кожен бічний прохід і глухий завулок. В одному з них він навіть побачив смоківницю, та вона була занадто хирлявою та зовсім не нагадувала могутнє дерево, змальоване Ашером.
В іншому місці він надибав здоровецький пеньок, але визначити, яке то було дерево, Мартінові не вдалося. Проте на фронтоні будинку, біля огорожі якого стирчав пеньок, над міцними дверима, обшитими смугами заліза, виднілися сліди тесака, отже, колись там було щось зображено. Придивившись, він побачив дещо на зразок кігтистої лапи, що могла належати як собаці, так і леву. Та чи усміхалася ця тварина, знали тільки господарі.
Аж раптом Мартін з радістю помітив те, що остаточно розвіяло його сумніви: до зовнішнього одвірка дверей був прикріплений невеличкий сувій у футлярі. Та це ж мезуза! Неодмінний атрибут будь-якого єврейського будинку!
Він вирішив ризикнути й обережно постукав.
На стук ніхто не відгукнувся. Будинок здавався вимерлим. Мартін постукав іще раз, уже гучніше та наполегливіше. І раптом почулися кроки. Визирнувши з дверної ніші, він побачив: Королівською вулицею наближується до нього світло смолоскипів. Невдовзі він навіть розрізнив голоси вартових.
