Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин (книги полностью бесплатно .TXT) 📗
Тут можно читать бесплатно Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин (книги полностью бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Поэзия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
VI
Мерщій у зиму, в нетоптані сніги,
хутчіше під небо, що в круках зашпорталося
цивілізованих; як не втікати від осінніх
боргів перед вечірніми книгами, перед серпами,
які у стодолі волають і сяють?
Чи ж тільки знаряддя блискучі, потрібні,
минущі, нарешті, давали в кредит?
Хіба лиш томи у хистких палітурках
поради і солі на віру щораз позичали?
А ти пригадай неполоханих оком шулік
над степами і ніч не забудь,
коли вірш, як бджола, повернувся до вулика,
де народився, пожив і помре. Все ж не на вулиці.
А полохка риба вранішня, що довірливо,
і після смерті довірливо, в тебе дивилась? Її
ти теж не захочеш тепер повертати зеленому житу,
пекельнику жадібний, дідьку зажерливий, чорте неситий?
Кожен борг твій пліч-о-пліч стоїть; борзіше втікай
у нерадісну зиму свою; тішся там натюрмортами,
непристойними скриками кроків за вікнами;
щастя твоє, сило нечиста, — кордон
ще за Польщі між зимов і нами збудований;
щастя, проте, нетривке: знай, чорнокнижнику,
душезапроданцю, знай — навесні ми повернемось,
тоді в жодній шпаринці кисіль свій тілесний не заховаєш
від суду, де гостро, о, гостро спитають: «А чим
ви збираєтесь віддавати?» Вхопиш волосся своє поріділе
і не промовиш ні слова, ні титли не скажеш плюгавої
і так от, німуючи, підеш у довге заслання
з забороною читати, писати, малювати,
з пересторогою начальнику гарнізона: серпа не давати,
бджіл розводити не дозволяти,
а тим більше — на шулік дивитися.
Знайдеш сім’ю; неписьменна донька запитає колись:
«Тату, чи ж вічно ми будемо жити узимку?»
VII
Вже хата вистигає, вже ранок незабаром,
пора коня порати, збиратися на роботу.
Риба сохне на шворці, гриби і трави;
дрімливиці домовику дулі сучать,
а він погідливо головою киває.
Вже ранок вистигає, вже день наступає,
принесуть газети із війнами;
заїду в березину, начухраю віників,
житній вовк, може, на узліссі зустрінеться,
побесідуємо про політику і піїтику.
Уже день вистигає, святий вечір надходить,
корова подоєна, кажани аркан водять.
Сісти на рундуку, випалити файку,
подивитися, як Марс над хатою сходить,
пожуритися.
Кілька полін до печі кинути,
домовика з комори вигнати — нехай гріється;
літери довготерпеливі
із книг у книги сіються.
Серце серед ночі розболиться.
Клодель руками розведе — «що я вдію, нема мене», —
а домовик за лікарем кинеться.
Прийдуть обидва забрьохані, з гасовими лямпами,
стиха розмовлятимуть, лікуватимуть.
Лікуватимуть рибою, грибами і травами,
домовик масаж робити, лікар рецепти писати.
Прибіжить житній вовк, теж забрьоханий,
корінь валер'яновий у зубах, і червінця лікарю
принесе.
Гладитиме лапою по голові волохатою,
«Та не бери того дурного серця в серце», — втішатиме.
Хотітиметься вовкові ще про політику і піїтику,
але стримається, обережно попрощається,
іншою дорогою — щоб коней-корів не страхати —
до поля свого піде темрявою.
…Вже хата вистигає, вже ранок незабаром,
треба домовика… тьху, коня порати,
на роботу збиратися.
VIII
Україно, земле непізнана, шибка, до котрої
вічногарячим чолом дотуляюся; каюся —
я на папір переношу ім’я твоє зболене,
дагеротипи, мохом покриті, з матері-покритки
пропоную перехожим, а хто з них вартує того,
щоб смутну хворобу оцю — батьківщину —
у груди прийняти, до того прийняти, аби
лише внутрішнім жити відтоді, хворобою жити…
Може, ти скажеш: «Боплан був так само чужий,
а проте, мої ріки і села, гори й міста встиг
на вічноплиннім камінні паперу закарбувати».
Так, але жодна вдова не змальована там,
а відтак — не доводиться сперечатися про ідентичність
в цілому, звичайно, ретельно-любовно-майстерно
змальованих мап.
А скількох він сиріт — хоча б крапкою
кожен десяток — позначив? А кобзарів?
Ні, не хочу я слави Боплана, фортець,
що як труни — на тлін розраховані;
я кожен слід тогочасних орлів і лелек
у нечіпанім лоні квітучого неба
зобразити хочу і кожну сльозу в позолочених
рамах поставити в залах Олеського замку,
кожну сльозу, що як відбитки пальців,
котрі наругу і благо приносили
Роксоланії… А коні, що жодного разу
за чотири століття не спали?
А чайки козацькі, а хлюпіт води
попід веслами з щирого золота?
А дзвони, в залізному тілі яких
карбували вірші? Серця породіль,
живими закопаних ляхами в землю
так не били, як дзвони ті з віршами.
Врешті що тут казати! Поглянь,
де ми зараз знаходимось — ти
погодишся: тільки хоробрий і чесний народ
міг опинитися тут.
IX
Легенда приваблює. Так і підсвічник оцей
із зображенням сцен мітології грецької
здавна притягує очі; по коліна ті очі
вгрузають у бронзу, по шию
і підошвами раптом твердині торкаються —
теплих і ніжних Атлантових рук,
що зривають, як яблука, їх — і несуть
до Геракла, що також по пояс у землю загруз,
добре тримаючи небо засніжене. Віють буйні вітри.
Ледь помітно тремтячі долоні Атланта
міняють свічки, бо, щоб небо тримати, —
треба в и р а з н о г о світла;
замислено дивиться первосвященик — Геракл —
на короля, що приніс йому яблука,
вклоняється, потай дивуючись:
чому вітри не торкають сяйливих вогнів
на свічках? Ті вогні намальовані, воїне,
як і складки плаща, у Нессовій крові настояного…
Потім іще: тіні і зблиски, шерхіт води —
наче пил на свічадах;
мандрує Орфей царством твердим, пошрамованим цвіллю;
Гермес замислений квітку несе,
власне, не квітку, а відбиток папороті
доісторичної, торфу нікчемного шмат;
чи озирнеться Орфей — невідомо, але
ліру чомусь переклав із десниці у ліву.
…В домі безлюдному мовчки сиджу
над підсвічником бронзовим; хто
і якими ключами двері в підсвічник відімкне?
Хто на жадану свободу (чи на неволю довічну?)
Гермеса випустить, потім Атланта, Геракла?..
Нічого не знаю про це, напису також немає,
гірко-безмовні вуста у Орфея, і ліра
недбало так втілена.
Похожие книги на "Мисливці на снігу. Вірші і поеми", Москалець Костянтин
Книги похожие на "Мисливці на снігу. Вірші і поеми" читать онлайн бесплатно полные версии.
