Пісня про дівчину з руської країни - Гардраді Гаральд (книги без регистрации бесплатно полностью сокращений txt) 📗

Гаральд Гардраді

ПІСНЯ ПРО ДІВЧИНУ З РУСЬКОЇ КРАЇНИ

Переклад з німецької та коментар Івана Франка

Край Сіцілії далекої

Наш кораблик пролітав,

В пишних строях ми на покладі

Поставали, як і слід.

Живо біг носатий човен наш,

Гордий, що героїв ніс...

Гей, в кого не мужняя душа,

Не посмів би плавать там,

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє,* мене не приймає.

Як ми з трандами зустрілися,

Більше їх було, як нас,

Гей, то ж люта і завзятая

Почалася боротьба!

Впав у бою юний наш король, —

Я відбивсь від нього геть...*

Гей, в кого не мужняя душа,

Не встояв би в бою тім.

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє, мене не приймає.

Раз, дівчинонько, шістнадцять нас

З чотирьох проломів враз

Морську воду черпать мусили —

Хвилі лютії ревли,

Заливали човен наш дотла, —

Та таки ми не дались!

Гей, в кого не мужняя душа,

Не посмів би плавать там!

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє, мене не приймає.

Знаю вісім штук: умію я

Вірші голосні складать,

Їздить на коні прудкому, як змія,

Плавать в пінявих валах

І на лижвах по снігу шмиглять,

Списом в оленя кидать,

Веслувать, як досвідний гребець,

Мечем, луком воювать.

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє, мене не приймає.

Там на юзі жінка ні дівча

Не затаїть, а признасть,

Що ми вранці в южне місто те

Впали, наче звірі в снасть.

Там-то брязк ішов від наших зброй!

Там-то кров лилася з тіл!

Там-то я ім’я своє вписав

На свідоцтво своїх діл. *

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє, мене не приймає.

Я родився в Упланді, де люд

Славно луки натяга,

А тепер, ненависні хлопам,

Човни вольнії мої

То до берега причалюють,

То йдуть в море, як чайки,

Як їх з берега позсовуєм,

Криють хвилі водяні.

А проте дівчина з руської країни,

Що в короні сяє, мене не приймає.

Коментар перекладача

Гаральд Зіґурдзон Гардраді, один з визначних норманських героїв, член норвезького королівського роду, належав до тих варягів, що на поклик князя Ярослава Мудрого прибули з-за моря до Новгорода й визначилися в службі у руського князя. Гаральд був не лише смілим войовником, але також славним у своїм часі «скальдом», себто поетом, і головні відомості про його життя маємо, власне, в його віршах, які заховалися до нашого часу. З них дізнаємося, що, маючи 15 літ, він перший раз брав участь у битві: се була кривава битва з д[ня] 29 липня 1030 р. під Стіклаштадом, у якій погиб Гаральдів брат, король Олаф, прозваний святим. Гаральд, поранений, мусив утікати до Швеції і подався до Новгорода, де став на службу в Ярослава. Тут він здобув собі таку славу й повагу, що міг осмілитися просити в Ярослава руки його дочки Єлисавети, яка по матері була норманкою. Та Ярослав якось вимовився від того сватання, і Гаральд покинув руську службу 1033 року й поїхав до Константинополя на службу до грецького імператора. І тут визначився смілими воєнними вчинками та хитрощами, про нього подають відомість, що він здобув одно місто в Сіцілії саме такими хитрощами, як Ольга здобула деревлянський Іскорость, тобто замість окупу зажадав голубів, які потім із запаленими льонтами випустив на місто. В р. 1040 він брав участь у здобутті афінської пристані Пірея і записав своє ім’я норманськими рунами на мармуровім льві, якого в р. 1687 венецький полководець Морозіні перевіз до Венеції, де він стоїть і досі. Та при константинопольськім дворі збудилися проти Гаральда якісь підозріння та інтриги, і 1043 р. його всаджено до темниці. Та, змовившися зі своїми товаришами, він утік із тюрми, забрав свою багату добичу й захопив у пристані два кораблі, один із них, розірвавши ланцюг, яким була замкнена пристань, пішов на дно, а на другім Гаральд із товаришами втік на Русь. У тій утеці він по десятилітній службі в Візантії згадав свою любку «дівчину з Гардаріки» (руського краю) й уложив на її честь отсю пісню. Певна річ, пісню мусили співати на Ярославовім дворі в Києві, притім голосна слава й багата добича Гаральда приєднали йому не лише серце дівчини, але також прихильність батька, який віддав Гаральдові свою дочку за жінку. Про кінець його життя не знаємо нічого.* Матеріали про те життя, а також вірші Гаральдові зібрав шведський учений Рафн і помістив у другім томі своїх «Antiquites russes, де уміщена також у латинськім перекладі отся пісня. Отсі звістки і німецький переклад пісні поміщено в інтересній розвідці Рудольфа Абіхта «Das südrussische Igorlied und sein Zusammenhang mit der nordgermanischen Dichtung», уміщеній у «Jahresbericht der Schlesischen Gesellschaft für vaterländische Cultur» за 1906 p.

Примітки

Гаральд Гардраді — Гаральд III Суворий (1015—1066) — норвезький король і поет. До проголошення королем (1047) перебував на службі у Київській Русі та Візантії на чолі загону варягів. З 1044 р. чоловік київської княжни Єлизавети Ярославни, якій присвятив цю «Пісню...».

Пісня про дівчину з руської країни. Перший рядок в оригіналі: «Am weiten Sizilien flog vorbei der Kiel». Вперше надруковано українською з приміткою І. Франка в журн. «Літературно-науковий вісник», 1907, кн. 2, с. 315—317.

Подається за першодруком перекладу.

Середньовічний норвезький письменник Сноррі Стурлусон у своїй «Сазі про Гаральда Сурового» пісню Гарольда про дівчину з руської країни називає «Віси Радості». Цей вірш Гаральда багато перекладався та переспівувався різними мовами.

Що в короні сяє — В інших перекладах – «У золотій прикрасі», або «У золотій гривні».

Впав у бою юний наш король — Я відбивсь від нього геть — Натяк на згадану в коментарі битву з 1030 р. Король, що впав у тій битві (Олаф II), був рідний брат Гаральдів.

Там-то я ім’я своє вписав На свідоцтво своїх діл — Натяк на здобуття Пірея в р. 1040. Гаральд покликається на свідоцтво жінок і дівчат, бажаючи тим дати знати, що мужі (грецькі) всі були побиті і тому не можуть засвідчити сеї правди.

Про кінець його життя не знаємо нічого — Коментар Іван Франко опублікував у 1907 році, не маючи інформації про останні роки життя Гаральда Суворого. Тепер про це більш відомо. Зокрема, що він загинув у битві при Стемфорт-Бріджі (Стемфортському мості) 1066 року, намагаючись зі своєю армією завоювати Англію (бо вважав, що має більше прав на англійську корону, ніж тодішній англійський король Гарольд II Ґодвінсон. Помер від стріли, що влучила йому у горло. В тому поході його супроводжували дружина Єлизавета Ярославна та їхні дочки — Інґіґерд (майбутня королева Данії та Швеції) і Марія, котра з невідомої причини померла в той же день і той же час, коли загинув її батько; а також молодший син Олаф (майбутній норвезький король), народжений наложницею Торою Торбергсдоттир. А старшого сина Маґнуса (також від Тори) Гаральд Суворий залишив у Норвегії правителем.