По-модньому - Старицкий Михаил Петрович (книги онлайн полностью бесплатно TXT) 📗
Дембицька. Таке способне дєцко... Гм, просте ужасть... Скоро буде самостоятельним...
Вареник. Себто який чин!
Сисой. Чин? (Приска).
Вареник. Простудились?
Дембицька. Да, да, насморк... Сося... хустку возьмі! (До Вареника). Це, відітє лі, положеніє таке.
Дзвонарська. Значить, чиноположеніє... От і мій покійничок було каже: не по чиноположенію доброхотні даянія...
Вареник. І пенсія велика?
Дзвонарська. Як же таки? Авжеж...
Сисой. Мамаша? Да?
Дембицька. Само собою розуміється...
Вареник. Як?
Дзвонарська. Та пенсія, мовляв, сама собою, а то ще й розуміється!
Вареник. Го-го! Знаємо й ми це розуміється... Сисой. Ха-ха-ха! (Зразу затуля рота хусткою, мов закашлявся).
Дембицька. Цо то?
Сисой. Мнє в рот, мамаша, муха попала...
Зінька (до батька тихо). Вони з нас сміються...
Вареник. Гм, гм...
Пауза.
Дембицька. Ну, а ви, баришнє?..
Сисой кашля в хустку.
В городі бували?
Зінька мовчить і ховається.
Вареник. Чого ж мовчиш? Лякатись нічого: не страшні...
Дзвонарська. Не соромся, ягідко! (Сіпа).
Зінька. Ні!
Дембицька. А де ж ви бували? (До сина). Та розговарюй же ти по-гостинному!
Зінька. На ярмарку, у містечку.
Сисой. С кем?
Зінька. З кабаном їздили.
Сисой. Ха-ха-ха! Інтересний кавалер!
Вареник. Нема смішного! Коли б і сотню таких, то й ви б, паничу, спасибі сказали.
Дембицька. То він веселої натури: звиніть - ребйонок ще.
Дзвонарська. Та й хазяйські ці прості причандали такі смішні... неделікатні: чаплія, рогач, кізяк...
Дембицька. На ярмарку, вірно, і цей ригинальний костюм...
Вареник. Ні, це Власівна...
Дзвонарська. У первої моднярки.
Дембицька. Вас ошукали - це старомодне.
Вареник. Як же це?
Сисой. I не сходиться нигде...
Дзвонарська. Вузковатий нагрудничок!.. Не стискає, мовляв, трудно!..
Сисой. Н-да! Трудно...
Вареник. Не сухопара.
Зінька (з плачем). Вони сміються. (Тіка).
Дзвонарська. Не соромся, моя комашечко: то божа благодать! Застидали: звісно, жіноча дівственность..
Ті ж та Овсій і Наталка.
Наталка. Вівдя пита, чи кидать зараз вареники?
Дзвонарська. Так і лізе! Про це стидно говорить, комашечко!
Наталка. Чого?
Вареник. А й справді?
Дзвонарська. При благородних про ці низькі речі не розмовляють.
Вареник. Чудно!
Овсій. А там ще жидки прийшли, питають, чи зараз починать баль?
Вареник. Ет, після...
Овсій. Може, одправити?
Вареник. Нехай ждуть!
Овсій пішов.
Ті ж без Овсія.
Вареник. Ну, а що, пан предводитель не будуть?
Сисой. Вот би сюда приєхали!
Вареник (до Дзвонарської). А ви ж казали...
Дзвонарська. Не знаю... що б воно.
Дембицька. Так; але вони нездорові...
Вареник. Погордували, значить... Гм! Гм!
Дембицька. Ні, щось зробилось желудочне.
Дзвонарська. Да, знаєте, буває, от, будемо говорити, і зі мною: оце собі і п’ю, і їм як слід... а то вдруг, звиніть на цім слові, у цім містоположенії почнеться обморок, і так, мовляв, клубком підходить, підходить аж у голову,- і січас тобі завернеться, завернеться і... зомленіє. Я совітувалась з лікарями, дак говорять: не смотріть у ту сторону, де біжить скажена собака.
Сисой (вдержується од сміху до немоготи). Мамонька, я вийду! (Вибіг).
Дембицька. Чого ж то скажена собака?
Дзвонарська. Та видите лі, щоб обморок не притягти вітром.
Дембицька. А-а!
Вареник. Так не будуть, значить... і моїх нема,- стало буть, насмішка... гордують...
Дембицька. Ні, вони коли-небудь...
Дзвонарська. Безпремінно.
Дембицька. Само собою...
Вареник. Як вони самі собі, то й ми самі собою! До їх кланятись не підемо. Нас треба як грошей чортма,- розумію... Ми страву й самі поживемо. Гукніть там, Власівно, нехай несуть!
Дзвонарська виходить.
Вареник і Дембицька.
Дембицька. Моєму синові і мені ваша дочка до вподоби.
Вареник. Спасибі. Вона моторна дитина.
Дембицька. Я б, пожалуй, змогла посватати.
Вареник. Чув.
Дембицька. Ну... а нащот приданого як?
Вареник. Та все як слід справимо; позичать не підемо.
Дембицька. Натурально, натурально!
Вареник. Дочка у мене робітниця добра, надежна, дебела: ніхто її не пережне й не перегребе.
Дембицька. Так, так... але при їх положенії...
Вареник. Не безпокойтесь... і при положенії.
Дембицька. Має ся розуміти... але... який капітал взяти нам можна?
Вареник. Е, нащот грошей, то я вам скіжу, панійко, так: до смерті ні копійки не дам,- нехай самі трудяться; а після смерті... з собою не заберу.
Дембицька. Конечно... только в таком случаї... виходить, зовсім недоразумінія... Власівна, значить... проше пана...
Ті ж та Сисой, Зінька, Дзвонарська, Наталка в Вівдя.
Сисой (входить в середні двері, раптом захрьопуючи). Ой, чуть собаки не порвали!
Наталка. Він реготався, аж гавкав, а собаки й собі!
Дзвонарська. Цить!
Дембицька. Сядь мені... та не ложи ручки в бручки!..
Наталка сміється
Дзвонарська. Пожалуйтесь!
Вівдя. Ку-ку-ку-кур-ку ку-ку-ку-ди?
Дзвонарська. Сюди, сюди! Звиніть,- трохи заїкинька!
Вівдя. А ті-ті-ті-ті-ті...
Вареник. Візьміть у неї, а то й почне тут кукати та тікати!
Дзвонарська. Тепер нехай молода почастує!
Сисой. Мамаша?!
Дембицька. Ще не договорились... при нашім, скажемо, званії і благороднім шляхетнім положенії, треба багато...
Вареник. Чого, пані?
Зінька стала тепер саме на видноті, посередині; турнюр із спідниці з'їхав набік, а волосяний турнюр надіто замість фартуха.
Сисой (глянувши). Ах, мамаша, фігура-то!
Дембицька. Я й не замітила! Шкандаль!
Дзвонарська. Який шкандаль? Це по-модньому.
Вареник (сердито). Ну, що?!
Наталка. Ой таточку, таточку! Не оддавайте за його Зіньки: він поганий, паскудний... (Плаче). Овсій кращий: мене на баштан возить...
Сисой. Мамаша, ето дерзості...
Дембицька. До таких заїхали... Гляньте, проше пана, хотіли зіпхнути дочку бокату!
Дзвонарська. От тобі й антихвон!
Вареник (кулаком по столу). Як боката? Хто сміє на мою дочку лихе сказати?
Сисой. Мамаша, не силуйте меня на кривобокой жениться!
Вареник. Та ви б спитали, пані, чи я ще оддам свою дочку за вашого йолопа!
Дзвонарська. Ах, боже мій! Що ви?
Вареник. Мовчи! (До Зіньки). Скидай мені зараз цю панську зброю!
Дембицька. Це ж ви мені посовітували до мужви немитої вдатись! Понімають вони благородне обращеніє!
Сисой (показує пальцем на Дзвонарську). Обморок скажений!
Дзвонарська (спалахнувши). Ах ти, свинячий виплодок, халдей прокажений, жебран, голодранець!
