Лісова пісня - Украинка Леся (книга жизни txt) 📗
колись були товариші, а потім
чи грались, чи кохались - трудно зважить, -
тепер настав братерства час. Дай руку.
Мавка трохи нерішуче подає йому руку.
Дозволь покласти братній поцілунок
на личенько твоє бліде.
(Мавки одхиляється, він все-таки її цілує).
О, квіти
на личеньку одразу зацвіли! -
цнотливії, незапашні, осінні...
(Не випускаючи її руки, оглядається по галяві).
Поглянь, як там літає павутиння,
кружляє і вирує у повітрі...
Отак і ми...
(Раптом пориває її в танець).
Так от і ми
кинемось, ринемось
в коло сами!
Зорі пречисті,
іскри злотисті,
ясні та красні вогні променисті,
все, що блискуче, -
все те летюче,
все безупинного руху жагуче!
Так от і я...
так от і я...
Будь же мов іскра, кохана моя!
Прудко вирує танець. Срібний серпанок на Мавці звився угору, мов блискуча гадючка, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника.
М а в к а
Годі!.. ой годі!..
П е р е л е с н и к
В щирій загоді
не зупиняйся, кохана, й на мить!
Щастя - то зрада,
будь тому рада, -
тим воно й гарне, що вічно летить!
Танець робиться шаленим.
Звиймося!
Злиймося!
Вихром завиймося!
Жиймо!
зажиймо
вогнистого раю!
М а в к а
Годі!.. пусти мене... Млію... вмираю.
(Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він мчить її в танці омлілу).
Раптом з-під землі з'являється темне, широке, страшне Марище.
М а р и щ е
Віддай мені моє. Пусти її.
П е р е л е с н и к
(спиняється і випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву)
Хто ти такий?
М а р и щ е
Чи ти мене не знаєш? -
"Той, що в скалі сидить".
Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть і зник у лісі. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.
М а в к а
Ні, я не хочу!
Не хочу я до тебе! Я жива!
"Т о й, щ о в с к а л і с и д и т ь"
Я поведу тебе в далекий край,
незнаний край, де тихі, темні води
спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,
мовчазні скелі там стоять над ними
німими свідками подій, що вмерли.
Спокійно там: ні дерево, ні зілля
не шелестить, не навіває мрій,
зрадливих мрій, що не дають заснути,
і не заносить вітер жадних співів
про недосяжну волю; не горить
вогонь жерущий; гострі блискавиці
ламаються об скелі і не можуть
пробитися в твердиню тьми й спокою
Тебе візьму я. Ти туди належиш:
ти бліднеш від огню, від руху млієш,
для тебе щастя - тінь, ти нежива.
М а в к а
(встає)
Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
М а р и щ е
Почім ти знаєш те?
М а в к а
По тім, що муку
свою люблю і їй даю життя.
Коли б могла я тільки захотіти
її забути, я пішла б з тобою,
але ніяка сила в цілім світі
не дасть мені бажання забуття.
В лісі чується шелест людської ходи.
Ось той іде, що дав мені ту муку!
Зникай, Маро! Іде моя надія!
"Той, що в скалі сидить" відступається в темні хащі і там притаюється.
З лісу виходить Лукаш.
Мавка йде назустріч Лукашеві. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі, конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті й заникаючі, наче щось у ній обривається.
Л ук а ш
(побачивши її)
Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?
(Поспішає до хати, стукає в двері, мати відчиняє, не виходячи, Лукаш до матері на порозі).
Готуйте, мамо, хліб для старостів, -
Я взавтра засилаюсь до Килини!
(Іде в хату, двері зачиняються).
"Той, що в скалі сидить" виходить і подається до Мавки.
М а в к а
(зриває з себе багряницю)
Бери мене! Я хочу забуття!"
