Майстри часу - Кочерга Иван Антонович (библиотека электронных книг TXT) 📗

С е к р е т а р. Так, музика - добре, що згадав. Дивись же, товаришу Куриця, не пiдкачай. Як тiльки пiдiйде поїзд - дуй, щоб, значить, конкретно i одноголосно, без жодних там воздержавшихся. А то в тебе, наприклад, на Перше травня, баси - гу-гу-гу! а самої музики й немає. I виходить вiдрив од мас i вiдсутнiсть керiвництва.

К у р и ц я (похмуро). Я своє дiло знаю. А коли корнет-а-пiстон заткнувся...

К о р н е т. У мене пауза була. Я не винен, що невiрно вони пишуть.

С е к р е т а р. Я ж кажу - ноти є, а музики немає. Дивись, товаришу Куриця, не пiдкачай!

К у р и ц я. Добре, я своє дiло знаю. А де ж тромбон?

Раптом невiдомо звiдки чути куряче сокотiння - ко-ко-ко-ко-ко!

С е к р е т а р (здивовано). Що таке? Це де курка?

К у р и ц я (розлючено). Що єст то за глумування, хто то дражнiлься?

С е к р е т а р. Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це вам здалося.

К у р и ц я. Як здалося, - я сам чув.

II

К у р и ц я. А де тромбон? Де цей лайдак? Завжди спiзнюється. Певно, на базар побiг.

Знов чути вже енергiйне куряче кудкудакання - куд-куд-кудак-куд-кудак! Загальне здивування, потiм регiт.

С е к р е т а р. Що за неподобство! Де це курка? Товаришу Куриця, вживiть же заходiв! Скандал!

К у р и ц я (розлючено). Я не дозволю подiбнi насмiшки! Хто приносиль курка?

- Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це не ми.

Кудкудакання пiдсилюється. Вбiгає захеканий ще один музикант - тромбон. Кидається до канапи i дiстає з-пiд неї кошик.

Т р о м б о н. Звиняюсь, товаришу Куриця, - це моя. Сьогоднi, знаєте, недiля, великий базар, то я по дорозi купив, дешево - за два карбованцi. Та тихше-бо ти, дур-ко! Кш!

К у р и ц я. Зараз же забирайся геть, негiднику! От i працюй з таким народом. А ще тромбон! Тьфу!

Т р о м б о н. Я миттю. Вiддам жiнцi i назад. (Бiжить),

Регiт.

С е к р е т а р. Я тобi казав - вiдсутнiсть керiвництва. У тебе, товаришу Куриця, не керiвництво, а курiвництво.

III

Входить Юркевич. Вiн постарiв, йому 42 роки, в чорних ще кучерях прозирають срiбнi нитки. Але вигляд у нього чудовий - елегантне пальто i капелюх, обличчя випещене i самовпевнене, в руках шикарний чемодан. Озирається, пiдходить до секретаря.

Ю р к е в и ч. Добридень, товаришу! Дозвольте спитати, кого це тут проводжають? Або, може, зустрiчають?

С е к р е т а р. Зустрiчаємо, товаришу, зустрiчаємо! Нашого робiтника, машинiста. Вiн, знаєте, делегатом на Всесоюзному з'їздi Рад, i взагалi. Перший ударник. Тепер ось орден одержав. У газетах навiть писали. Машинiст Черевко.

Ю р к е в и ч. Черевко? Андрiй?.. Андрiй Трохимо-вич? Та що ви! То вiн ще живий, здоровий?

С е к р е т а р. А ви його знаєте? Конкретно?

Ю р к е в и ч. Ну, аякже! Я ж тут багато рокiв прожив, у вашому мiстi. А скiльки пережив... (зiтхає) на оцiй самiй станцiї. (Озирається). Тiльки де ж це вона? Новi стiни, годинник, скрiзь риштовання, все зовсiм iнше...

С е к р е т а р. Новий вокзал, товаришу, будуємо - справжнiй, як слiд - незабаром вiдкриємо.

Ю р к е в и ч. Так, не пiзнати... (Озирається). I подумати, що колись тут... Так, давно це було - з того часу я тут рокiв вiсiм не був.

С е к р е т а р. Скажiть! А хто ви, пробачте будете?

Ю р к е в и ч. Я? Я Юркевич, письменник, - може, чули?

С е к р е т а р. Авжеж! Читали, читали вашi твори, дуже приємно...

Кiлька чоловiк вносять довгастий, труноподiбний ящик. Слiдом iде iноземного вигляду громадянин у котелку.

С е к р е т а р (наштовхується на носильникiв). Це що! Куди це ви! Назад! З глузду з'їхали? Знайшли час труни тягати.

С л у ж б о в е ц ь. Адже ж на поїзд.

С е к р е т а р. На поїзд? То чого преш цим ходом? Шляпа! Повертай назад!

Ящик виносять назад.

Ю р к е в и ч. Що це? Вмер хто, чи що?

С е к р е т а р. От йолопи! Знайшли час. Це в нас тут проживав один помiщик, колишнiй, знаєте, граф. Курiвник.

Ю р к е в и ч. Лундишев? Та що ви? Так це вiн умер?.. От зустрiч!..

С е к р е т а р. Вiн ще 1925 року вмер, а це його брат з Парижа, чи що, виклопотав, щоб забрати туди - за кордон. Нехай везе - нам цього добра не жаль.

Ю р к е в и ч. Так вiн умер... Кумедний був старий. Так i не дiждався своєї принцеси Буль-Буль ель Газар...

С е к р е т а р. Пробачте, про що це ви?

Ю р к е в и ч. Нi, це я так. А скажiть... ви не знали часом однiєї... товаришки... Званцевої... Лiди Званцевої?

С е к р е т а р. Званцевої? Лiди? Ну, аякже! Бойова була жiнка - другої такої не буде. На всiх фронтах билася - i проти Денiкiна, i проти Врангеля, i в Середнiй Азiї. Щоб Лiди Званцевої та не знати! Вибачте, здається, знову оповiстка. Iване Терентiйовичу, пiди довiдайся, в чому справа.

Ю р к е в и ч (хвилюється). Бойова була... Значить, її немає. Вмерла. Бiдна Лiда! Послухайте, ви не скiнчили про Лiду Званцеву...

С е к р е т а р. Так, бойова була... поранена була тяжко - на Перекопi. Насилу врятували.

Ю р к е в и ч (хапає його за руку). Врятували? Значить, вона жива? Ви її потiм бачили?

С е к р е т а р (не поспiшаючи, закурює цигарку). Це кого, Лiду? Званцеву? Та вона ж i тепер тут.

Ю р к е в и ч. Як? Лiда тут! Та кажiть-бо!

С е к р е т а р. Ну, аякже - директор курячого радгоспу - за мiстом - ось у садибi цього самого графа, в його маєтку. У нього ж майже усе обладнання збереглося - цiле, знаєте, куряче мiсто - красота!

Ю р к е в и ч. Чудеса! Лiда розводить курей... Але як її побачити?

С е к р е т а р. Та вона щодня тут буває. Здається, i сьогоднi буде. Ну, вибачте, менi треба. (До залiзничникiв). Ну, товаришi, пора. Ходiм на перон. Зараз поїзд.

К у р и ц я. На мiсця! Увага! Губи на мундштук, пальцi на клапани! Кроком руш!

Усi виходять на перон.

Ю р к е в и ч. Та ось де чекала її доля пiсля всiх її бур! У курнику графа Лундишева. Неначе вона й справдi золота курочка ель Газар, про яку стiльки мрiяв i не дiждався старий... А я?

IV

Входить Карфункель. Його теж не пiзнати. Шикарне пальто, капелюх, новенький чемодан.

Ю р к е в и ч. Як, це ви? Гер Фар... Фур... пробачте - Карфункель! Ви все ще тут?

К а р ф у н к е л ь. А, гер Юркевич! Так, я тут, але сьогоднi я їду. Я ж казав вам, що їду додому i пiслязавтра буду в Гейдельберг. Рiвно через пiвгодини я їду. (Вiн виймає чудового золотого годинника). Мiй годинник знову йде. Я знову його заводиль, мiй годинник, годинник мого життя. Дi ур мейнес лебенс, тринадцятого числа в шiсть двадцять я буду в Гейдельберг. Бачте, я казаль правду - iх гатте рехт.

Ю р к е в и ч (смiється). Так, але якого року? Ви казали менi це в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому роцi, а тепер тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий. Маленька рiзниця - на десять рокiв.

К а р ф у н к е л ь. Десять рокiв, десять рокiв! Зальбадерей! Вi все ж таки забуваль мiй лекцiй. Вi забуваль, що десять рокiв i пiвгодини часом бувають рiвнi на справжнiй годинник часу. Десять рокiв. Я викреслюваль їх з мiй рахунок, цi десять рокiв вашої революцiї. У мене мiй рахунок, мiй час - i я вiрю лише моєму годинику.

Ю р к е в и ч. Ви занадто щедрi, майн гер, дивiться - не помилiться в рахунку. Проте що ж ви робили цi десять рокiв? Чому не їхали ранiше додому?