Майстри часу - Кочерга Иван Антонович (библиотека электронных книг TXT) 📗

К о м i с а р (виходить з лiвих дверей). Ти знаєш, де живе машинiст Черевко?

У с а ч и х а. Ще б пак не знати - знаю.

К о м i с а р. Веди мене до нього. Живо.

Виходять. Усачиха озирається на касу.

V

Повертається з перона Юркевич, знову сiдає на лавку. Увiходить Лундишев i Карфункель - обшарпаний, змарнiлий, але, як завжди, впертий i сердитий, з чемоданом у руцi.

Ю р к е в и ч. А, це ви, гер Карфункель, добридень. По-старому чекаєте на поїзд?

К а р ф у н к е л ь (сердито). Зальбадерей. Безглюзде запитання на вокзалi. Якi сьогоднi поїзди?

Ю р к е в и ч. Та хто ж тепер це знає?

Л у н д и ш е в. Мiшочний експрес, скорий - теплушка, кур'єрський - "сипняк-той свiт". Без пересадки. Спальнi мiсця - на даху, пiд небом.

К а р ф у н к е л ь. Мiсочник... той свiєт? Зальбадерей. Нi. Менi не потрiбний такий поїзд.

Ю р к е в и ч. А ви все не втрачаєте надiї? Щодня ходите довiдуватись про поїзди?

К а р ф у н к е л ь (сердито). Я вже говорiль вам, що пiслязавтра мусиль бути дома - в Гейдельберг. Я мусиль робити там мiй годинник. Мiй генiальний дзигарi справжнього, дiйсного часу. О, лише тодi люди знатимуть, що таке час. Що таке - дер аугенблiк - один мить, якого тепер не помiчають.

Ю р к е в и ч. То хiба не можна їх робити тут - цi вашi дзигарi? В Москвi, Петроградi нарештi?

Вбiгає захекана Усачиха.

У с а ч и х а. А бодай вас жаба забодала! Знову наперлося повний вокзал. (Пробирається ближче до каси).

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей. Єсть тiльки два чоловiка на свiтi, який може робити такий дзигарi. Я - Тобiас Карфункель, який їх придумав, i майстер Тобiас Рамiнгер, який може їх зробiль. Тобiас Рамiнгер, великий дзигармайстер з Гейдельберга. Ха! Ось чому я чекаю на станцiя мiй поїзд.

Усачиха тим часом пiдiйшла до самої каси i заступила собою її вiконце.

Ю р к е в и ч. Чекаєте одинадцять мiсяцiв?

К а р ф у н к е л ь. Одинадцять мiсяцiв, одинадцять рокiв, одинадцять хвилин. Вi по-старому нiчого не розумiль ауф час. (До Усачихи). Пардон, мадам, - менi треба в каса. О, нерозумний учень, - не пам'яталь нi один мiй урок. Вi чуєте? Менi треба в каса!

У с а ч и х а (розгублено, проте не поступаючись). Та на бiса тобi каса, марудо!

К а р ф у н к е л ь. Менi треба узнаваль поїзда. (До Юркевича). Одинадцять рокiв! Хiба не здавалося вам вiсiм рокiв тому двадцять чотири хвилини за цiлий рiк? А коли вас мусили розстрiлять - як вi рахували тодi вашi хвилини - по який годинник?

Ю р к е в и ч. Так, це правда... Але тодi були хвилини - ви ж чекаєте, майн гер, цiлий рiк.

К а р ф у н к е л ь. Хвилини, аугенблiкен, мить, рiк! Де вага, де мiра для цей лiчба? Тiльки на моїх майбутнiх дзигарях можна буде це пiзнати. Тiльки тодi ми пiзнаємо, який справжнiй мiра той чи той секунда, той чи той пiвгодина, тих чи тих десять рокiв. Цi дзигарi покажуть, що деякий пiвгодина займає не бiльше мiсця, нiж деякий рiк. I що iншi десять рокiв взагалi нiчого не вартi - не займаль нiяке мiсце.

Ю р к е в и ч (береться за голову). Це божевiльна химера. В мене починає болiти голова, коли я вас слухаю.

К а р ф у н к е л ь. Значить, дурний голова. Абер в мене немає часу - з вами балакати. Менi треба узнаваль мiй поїзд. (Розсердившись), Потурбувалься пропускать мене в каса!

У с а ч и х а. Та яка тепер каса! Там нiкого немає!

К а р ф у н к е л ь. Як немає! Я сам чув розмова унд шум. Там єсть один касир.

Ю р к е в и ч. Та що це ви, майн гер, - яка тепер каса!

У с а ч и х а. Iди, iди! Насупився, як король пiковий, i лiзе. Нiчого очi вилуплювати - я сама трефова дама - зась.

Л у н д и ш е в. Та з вас, майн гер, кури смiятимуться.

К а р ф у н к е л ь. Менi не треба курка - менi треба касир. (Вiдштовхує Усачиху i стукає у вiконце). Дi касе! Дас iст унергерт! Я буду скаржитись!

У с а ч и х а. Пропала моя голубонька. Добрався-та-ки - нiмець проклятий.

З вiконця чути кудкудакання.

К а р ф у н к е л ь. Вас? (Вiдчиняє вiконце, звiдки вилiтає курка). Що такий? Вас фюр ейне хенне! Що за один курка! (Хапає на льоту курку).

У с а ч и х а (кричить). Вiддай мою курку, варвар!

К а р ф у н к е л ь. Їх фраге нiхтс данах! Їх бiн урма-хер - я дзигармайстер, а не куроводник! Менi не треба нiяких курка!

У с а ч и х а. А не треба, то вiддай!

К а р ф у н к е л ь. Це не твоя курка!

У с а ч и х а. Не моя! А ти звiдки знаєш чия? (Вириває в нього з рук курку i тiкає).

Ю р к е в и ч. То це ж та сама, що Таратута...

Л у н д и ш е в. Стривайте! Мадам! Продайте менi вашу курку!

Виходить за Усачихою.

VI

К а р ф у н к е л ь (зазирає у вiконце каси). Дас iст нарренхаус. О, безумний час, коли курка в каса i немає нi бiлет, нi поїзд!

Ю р к е в и ч. Так, майн гер, - бiлети у нас не в касi.

К а р ф у н к е л ь. Не в касi? А де?

Ю р к е в и ч. Їх дає революцiя разом з гвинтiвкою i наганом. I розпис в нас тiльки один - на фронт.

Увiходять Черевко i комiсар.

К о м i с а р. А паровози справнi?

Ч е р е в к о. Паровози нiчого - витримають. Вся справа в людях. Вагонiв теж вистачить.

К о м i с а р. Ну, значить, орудуй. (Передає йому пакет). Ось наказ.

Ч е р е в к о. Гаразд. Зараз зберемо осередок, а потiм i iнших.

К а р ф у н к е л ь (виступає наперед). Гер комiсар! Менi треба поїзд. Я мусиль сiводнi їхати.

К о м i с а р (пише в блокнотi). Так.

Ч е р е в к о. Поїздiв, товаришу, немає.

К а р ф у н к е л ь. Як немає! В мене важлива справа! Я не можу загубить час!

Ч е р е в к о. Зараз, товаришу, тiльки одна важлива справа - революцiя.

К о м i с а р (пише). I один тiльки час - революцiї. Значить, їдеш, товаришу?

Ч е р е в к о. їду.

К о м i с а р. Добре. Ну, я пiшов в осередок. (Виходить).

К а р ф у н к е л ь (розсердившись). А! Вi думаєте, що забираль собi всi поїзда i весь час для ваша революцiя i зупиниль все життя! Аусгешльоссен! Зо бальд нiхт! Не так скоро! Життя ще поверне вас назад тисячею турбот i жалощiв! Воно єсть сильнiше, нiж ваша революцiя!

Ч е р е в к о. Пуста балаканина, товаришу. Революцiя важливiша за хвилиннi справи.

К а р ф у н к е л ь. Що такий! Ну, то дивiться ж, щоб вi не пожалкували потiм про такий хвилина, якої не поверне вам жодна революцiя в свiтi!

Вбiгає ще бiльше стурбована Оля.

О л я. Андрiю Трохимовичу, ви тут? Серьожi зовсiм погано, що ж менi робити, що робити! Доктор каже - камфора... якщо не дiстанемо, умре... (Плаче).

Ч е р е в к о. Що ж менi робити, Олю, що... ти ж бачиш... Нiде немає.

К а р ф у н к е л ь (хмуро). Ага - я говорiль. Ось во-на - цей хвилина.

О л я. То вiн же умре - пiдемо додому. Вiн тебе кличе, хоче тебе бачити.

Ч е р е в к о (з мукою). Та не можу ж я, Олю, зрозумiй - не можу - зараз осередок... негайний наказ - Треба готувати поїзди на фронт. Ех... (Затуляє обличчя рукою).

Вбiгає секретар осередку.

С е к р е т а р. Андрiю Трохимовичу, ти тут? Iди мерщiй в дежурну - осередок. Чекають.

Ч е р е в к о. А? Що? Зараз... (Стоїть, стиснувши кулаки).

Оля тихо плаче.

К а р ф у н к е л ь (тихо). Тепер ви розумiль? Який революцiя поверне вам цю хвилину, коли вмирає ваш син i коли вiн вас кличе.