Хазяїн - Карпенко-Карий Иван Карпович (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Пузир. Ага! (Смiється.) Добре, добре, бо вже скоро i буряки треба копать. Починайте цей рiк ранiше, а то не управимось: сила буряка.
Лiхтаренко. Я за свої не боюся. Тепер мануйлiвцi в наших руках!
Пузир. Хiба вже надiли взяв в аренду?
Лiхтаренко. Аякже, взяв!
Пузир. Митець! Чом же ти не говориш?
Лiхтаренко. Навмисне приберiг приятну звiстку на сьогодня. I надiли взяв на десять лiт, i казенна оброчна стаття за нами!,
Пузир. Оце ти мене повеселив… А що, пане Зеленський?!
Зеленський. Та чи буде з того користь?
Лiхтаренко. Буде!
Зеленський. Побачимо.
Пузир. А почому взяв?
Лiхтаренко. Казенна по вiсiм карбованцiв, а надiли двадцять п'ять карбованцiв десятина в год.
Пузир (цмока губами). Овва! Оце вже на Лiхтаренка не похоже!
Лiхтаренко. Не полохайтесь, бо i я, вибачайте, скажу: це вже на Терентiя Гавриловича не похоже. Ми маємо пiд боком безземельних робочих, - яку цiну дамо, за таку й пiдуть! Нiкуди ж дiтись, бо тут i дома, i замужем. От вам в десять лiт певного бариша п'ятнадцять тисяч тiлько на одних робочих, а земля сама себе окупе!
Пузир. Нi, що не кажи, а таки прорвався! Я думав, що ти вiзьмеш дешевше!
Лiхтаренко. Не можна було нiяким способом: разiв десять мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, насилу витанцював! Одних розходiв на пiдкуп несогласних та на угощенiє - п'ятсот сорок вiсiм рублiв - тридцять дев'ять копiйок.
Пузир. Ой-ой-ой! Такi розходи!
Лiхтаренко. Та одступного за казенну землю з другими розходами чотириста п'ятдесят два рублi. Я щот пoкажу… А розкиньте на десять лiт, то й вийде по однiй копiйцi на десятину; коли ж невигодно, можна вiд надiлiв одказатись - єсть такий пункт. А як я винен, що не спитав, то розходи верну назад. Що робить?
Пузир. Оце вигадав! Посватав у мужикiв землю, танцював на заручинах - i не повiнчатись? Вiнчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на роботi по злоту в день! А ти маєш з чистої прибилi п'ять процентiв вiд надiльної аренди.
Лiхтаренко. Спасибi… З шкури вилiзу, то i менi перепаде чимало!
Пузир. Заробиш - матимеш!.. Оце, бувши на земському собранiї, я дiзнався, що туди пiд Херсон кругом голод. Кормiв нема. Мужики продають по пiвтора карбованця коняку, по сiмдесят п'ять копiйок вiвцю. У нас же кормiв сила, одного сiна триста скирт. Так завтра ви, Карло Карлович, i Феноген вiзьмiть з собою шiсть чабанiв i поїдете на ярмарки i по селах, скуповуйте всiх овець! Вигодно: на руб - два буде баришу!!!
Куртц. Овса - сiмдесят п'ять копiйок?! Етi - да. Бєдний мушiчок.
Пузир. Я не куплю - другi куплять.
Куртц. Етi - да!
Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках? - Куртц знiмає платок з вещi. - Баранчик?
Куртц. Чушiло! У менья хлєб - нет, у менья - овса! I я поздравляйт хазяїн баранчик, чушiло! Етi - да… Сосун баранчик! Чушiло моя работа. Парижська виставка - мiндаль можна получал. Етi - да! Будiть стоял сто лет. Етi немножко комфор присипал, i мол, етi - нєт, етi - нiкогда! Етi - да! Антик чушiло?
Пузир (розглядає). Чудово! Як живе - i очi дивляться! Спасибi!
Ліхтаренко. Карло Карлович не тiлько шахмейстер, а ще й чучiлмейстер.
Куртц. Етi-да! Куртц - спецiалiста чушiло. Я iмейт мiндаль за роботу чушiлов.
Пузир. Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кiмнату. Вибачайте, там мене гостi ждуть, та й у вас, певно, у кожного дiло є? (Пiшов.)
Тi ж, без Пузиря.
Феноген несе чучело. Куртц ного придержує i показує на шию чучела.
Куртц. Модель моя, мiндаль, етi - да!
Лiхтаренко. I у вас мендаль, i у чучала мендаль.
Всi смiються.
Куртц. Ну, етi менья зовсєм не смешивает! У менья мендаль - етi - да, а у чушiло - етi - нєт; у чушiло етi модель.
Лiхтаренко (до Фєногена). Краще здiймiть, бо хазяїн як побачить, то подумає, що Карло Карлович в насмiшку над ним причепив баранчиковi на шию орден.
Всi смiються.
Феноген. I справдi. (Пiшов.)
Куртц. Етi… етi… Лiхтаренкi… Етi… маленькiй мальшiк! Етi - да. Серiозов етi - нєт, розсудов етi - нiкогда, насмєшiвал - етi да! Фi! Паскудство… Етi… етi большой мушiк, етi зубоскаль! (Вийшов.)
Всi смiються i виходять за Куртцом.
Феноген i Лiхтаренко.
Лiхтаренко (оглянувшись). Заробив дещо (дає грошi), нате й вам. А може, й ви що заробили, то давайте менi.
Феноген. Де там я зароблю? Побий мене бог, гнидiю отут! Колись бувало…
Лiхтаренко. От поїдете овець купувать, то пiдживетесь.
Феноген. Трудненько буде через Куртца… А це ж вiд кого ви взяли i за вiщо?
Лiхтаренко. I охота допитувати. Даю - берiть. Така умова.
Феноген. Правда! I де ти такий узявся?
Лiхтаренко. Чортзна-що розпитуєте. А ви де взялись? Пiдходящий грунт - от i родять такi люде, як ми з вами.
Феноген. Куди менi протiв тебе.
Лiхтаренко. Ну, ну, не прикидайтесь сиротою. Ви вже он помiщик, п'ятсот десятин будете мать.
Феноген. Тю, бий тебе сила божа! Вiдкiля ти знаєш?
Лiхтаренко. Я все знаю. Що ж, поможи боже купить. Ну, прощайте! А орден з чучала зняли?
Феноген (смiється). Зняв.
Лiхтаренко. У хазяїна на шиї орден, а вiн взяв причепив мендаль вiвцi!
Феноген i Лiхтаренко смiються. Лiхтаренко вийшов.
Феноген, а потiм Пузир i Золотницький.
Феноген (один. Лiчить грошi). Як в аптецi виважив - з копiйками, сто сорок вiсiм рублiв тридцять дев'ять копiйок. А скiлько ж Лiхтаренковi досталось? От промiтний чоловiк! Прослуживши з таким iдолом при великiй комерцiї тридцять п'ять лiт, можна б було i тисячу десятин купить! Змiй, а не чоловiк: скрiзь здере i всiх спокусить.
Входять Пузир i Золотницький.
Пузир. То нi ви, нi Калинович в городi, кажете, не були, то нiяких городських новинок i не знаєте?
Золотницький. Я ж тобi вже казав, що не чув нiчого. Та що тебе так цiкавить у городi, скажи?
Пузир. Особого нiчого, так собi.
Феноген цiлує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген, з iменинником тебе. (Дає йому в руку.)
Феноген. Спасибi. (Iде.) От щасливий день! Дають i дають. (Вийшов.)
Пузир. I що за охота розбещувать отак людей? "З iменинником" i зараз - тиць в руку грошi. А через вас i я мушу щось подарувать. (Про себе.)
Наказанiє боже з цими панами - портять людей!
Золотницький. А хiба ти ще нiчого не подарував? Ай-ай-ай! Тридцять п'ять лiт чоловiк служить, права рука…
Пузир. Та я ще поспiю, ще подарую; тiлько для чого портить людей!