Кримінальне право. Особлива частина - Бажанов М. І. (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно .txt) 📗
§ 5. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки
§ 6. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб
§ 7. Злочини проти встановленого , порядку збереження військової таємниці
§ 8. Військові службові злочини
§ 9. Злочини проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій
§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни
Розділ XXI. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
§ 1. Поняття і види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку
§ 2. Злочини проти миру
§ 3. Злочини проти безпеки людства
§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО: ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів
§ 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права
Кримінальне право, норми якого закріплені в Кримінальному Кодексі України 1(прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 p.), складається із двох органічно пов'язаних між собою частин — Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрані принципові відправні положення: підстава кримінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.
Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального Кодексу України перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої частини базуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Разом з тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. Неможливе також застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній частині, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, знаходить своє виявлення і практичне застосування тільки через призначення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною КК.
1Далі - КК.
Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, застосовуються водночас норми обох частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загальної частини, так і норма Особливої частини, у яких передбачено злочин, на який вчинювався замах. Наприклад, замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК 1.
Єдність Загальної та Особливої частин КК забезпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому результаті, ефективність їх застосування.
Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.
В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України: немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crimen sine lege) — повністю втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підлягають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки прямими вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), — виключна прерогатива законодавця. У частині 4 ст. З зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
1Тут і далі в тексті підручника даються посилання (якщо немає іншого застереження) на статті Кримінального кодексу України, прийнятого сьомою сесією ВР України 5 квітня 2001 р.
Значення Особливої частини полягає насамперед в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільне небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійснення цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх попередженню.
Норми Особливої частини розташовані у окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:
Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.
Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.
Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.
Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Розділ VI. Злочини проти власності.
Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.
Розділ VIII. Злочини проти довкілля.
Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.
Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.
Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.
Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.
Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.
Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.
Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.
Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.
Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).
Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Якщо Особлива частина сама по собі е певною системою норм, то дуже важливо визначити ту підставу, за якою будується ця система. Інакше кажучи, слід з'ясувати, що лежить в основі цієї системи, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розділами відповідні злочини.
