Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗
Для, задля, на, про, під, до
«У кутку кімнати стояла шафа для одежі»; «Це тобі торбинка для книжок», – часом чуємо з уст і навіть читаємо в художній літературі. Чи це правильно? Ні, треба: «стояла шафа на одежу», «торбинка на книжки». Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: «Не для пса ковбаса, не для кицьки сало» (М. Номис); «Цю шафу батько купив для мене» (з живих уст); «Для загального Добра» (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді треба шукати інших прийменників: «Оце тобі торбинка на жито, а пляшки – менша на олію, а більша на молоко» (з живих уст), «мішок на вугілля»; «одяг на свято» (Українсько–російський словник АН УРСР). Так само треба казати: «поштова скринька на листи й газети», «кошик на старі папери», «миска на борщ». Кажуть у народі ще: «мішок під жито», «одежа про свято й про будень», «книжка до читання».
Навіть призначення якоїсь дії передається в фольклорі прийменником на: «Не на те я, запоріжці, Гард розруйнувала, щоб степи ваші широкі та назад вертала» (історична пісня).
Прийменник на стоїть ще, коли йдеться про хвороби – захворіти на що, а не чим: «Занедужав на кір», «Він заслаб на пропасницю» (Словник за редакцією А. Кримського); «Оце вже місяць хворію на очі».
Прийменники для й задля часто виступають як синоніми: «Для тебе сина породила» (Т. Шевченко); «Задля нього зробила» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Погляньте на руки мої: задля миру і щастя народів вони – здатні на труд і бої» (С. Олійник). Інколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини, стаючи синонімом слів тому що, через те що: «Макар Іванович… брехав, що купив їх (брошури. – Б. А. — Д.) тільки задля їх дешевизни, маючи потребу в папері» (М. Коцюбинський).
По, за, з, на
Вище ми бачили, що прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше українська класична література й фольклор не так часто вживали, як це недавно стало поширюватися в літературі, коли чуємо: по–моєму, по–твоєму, по–нашому, наприклад: «по–моєму, так не можна робити». Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: «На мою думку (або – на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити». Але не слід думати, що українська мова взагалі уникає прийменника по. Ні, ми часто користуємось цим прийменником, наприклад: «По Савці свитка, по пану шапка» (прислів'я); «Видно пана по халявах» (прислів'я); «По своєму ліжку простягай ніжку» (прислів'я).
Прийменником по користуються на позначення місця руху: «Він тинявся без діла по вулицях і майданах столиці»; «Мені багато доводилось їздити по містах і селах України». Але неправильно кажуть: «Я живу по вулиці Леніна», – замість: «Я живу на вулиці Леніна».
У фразі «Він по походженню – українець» прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять: «Він за походженням – українець», – бо тут треба прийменника з: «Він із походження (або з роду чи родом) – українець». Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в на фразах: «Одягнений за останньою модою»; «Це зроблено за всіма вимогами науки», – то цього не можна сказати про такі фрази: «Він зробив це за наказом директора»; «За бажанням публіки концерт повторено»; тут слід сказати: «З наказу директора», «На бажання публіки». Вислів «одержати гроші за рахунком (чи за ордером)» – також неправильний, слід: «одержати гроші на рахунок (чи на ордер)». Коли треба вказати на привід, причину або підставу якоїсь дії, тоді краще вживати прийменника з або на: «Чи з доброї волі?» (О. Гончар); «Носили на його бажання дорогі страви» (М. Коцюбинський).
Принагідно слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по–українському цей вислів буде – з погляду: «з погляду марксизму» (Українсько–російський словник АН УРСР), «із цього погляду» (Російсько–український словник АН УРСР).
У декого часом виникає питання: як правильно сказати по–українському: пішов по воду чи пішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху, то треба ставити прийменник по («Ми ходили по гриби» – П. Воронько), якщо напрям руху – прийменник за («Пливи, косо, тихо за водою, а я піду слідом за тобою». – Народна пісня; «Я йду по лікаря, бо хворому дуже тяжко», але «Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт»).
При чи за?
З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмі й з уст. Візьмімо такі фрази: «При будуванні клубу ми застосували всі нові технічні досягнення»; «При бажанні цього можна досягти»; «Це можна здійснити при всіх обставинах» – У всіх цих фразах прийменник при стоїть на позначення часу. Погляньмо, коли саме наша класика й живе народне мовлення користуються цим прийменником: «Була в мене небога, при мені вона і зросла» (Марко Вовчок); «Три явори посадила сестра при долині» (Т. Шевченко); «Він такий у нас чоловік, що все при начальстві крутиться» (з живих уст). У всіх цих прикладах прийменник при позначає місце. Уживають його й як відповідника до російського прийменника в: «Як живе чоловік при вбозтві, то й хороший зробиться поганий, а як при волі, то й ледащо покажеться гарне» (Б. Грінченко), – або в таких висловах, як при розумі, при здоров'ю: «Був чоловік середніх літ, при здоров'ю» (Ганна Барвінок).
Далеко рідше ми натрапляємо на прийменник при з відтінком часу: «При слові "ключниця" Зоя злісно стиснула губи» (Леся Українка); «При такій інтенсивній праці треба добре їсти» (М. Коцюбинський); «При згоді були люди» (Словник Б. Грінченка). У цих фразах можна поставити й описову конструкцію: «Коли почула слово "ключниця"…», «Коли так інтенсивно працювати…», «Коли згоджувалися…».
Якщо в фразі мовиться про історичний або тривалий час із життя певної людини чи багатьох людей, тоді класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: «Ото було за наших часів – Верді, Россіні…» (Леся Українка); «За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася, а за Павла Тетеренка – не поправиться й теперенька» (М. Номис); «За царя Панька, як земля була тонка» (приповідка); «Це було ще за життя мого батька» (з живих уст).
Із цих прикладів випливає, що й у трьох перших фразах слід було сказати: «Коли будували (або – Будуючи) клуб, ми застосували»; «Коли є бажання (або Бажаючи), цього можна досягти»; «за всіх обставин».
СПОЛУЧНИКИ
Аби, щоб (щоби), жеб (жеби)
Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, як–би. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: «Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти» (В. Стефаник).
У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: «Усі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «…щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!»
Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): «Немає злого, жеби на добре не вийшло». Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови (zeby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.
