Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗
Слід запам'ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку – на саму згадку, на саму думку: «Сухі губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку» (М. Коцюбинський), – замість якого іноді помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці.
У розділі про іменники ми вже принагідно бачили, що за українською мовною традицією дійова особа в реченні, виражена іменником чи займенником, звичайно стоїть у називному відмінку, а не орудному, як часто буває в російській мові. Недобре звучить по–українському така, наприклад, фраза: «Головну увагу мною приділено таким явищам», – а слід: «Головну увагу я приділив таким явищам». Так само неприродно звучить цитований уже вислів з одного сучасного оповідання: «Щось нове, не звідане нами», – замість якого краще сказати: «Щось нове, що не звідали ми (чого не зазнали ми)». Візьмімо речення з твору С. Васильченка: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнавав я, як тої пам'ятної травневої ночі», – і подивімося, що з нього вийшло б, якби письменник поставив дійову особу я в орудному відмінку, як те зробив автор попереднього вислову: «Такого отруйного нуду ніколи не зазнано мною, як тої пам'ятної травневої ночі». Речення втратило свою природну еластичність і стало незграбне…
Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний висловам кінець усьому, з усім покінчено: «А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна» (І. Франко).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКІВ
Воно – він, вона
Особовий займенник середнього роду воно може відповідати роду того іменника, якого він заступає («Послухає моря, що воно говорить». – Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не відповідати, заступаючи іменники чоловічого або жіночого роду: «Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде та дурне» (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлено замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. «Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того» (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось: «Гомонить він до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… говорить до мене, а я усе соромлюсь» (Ганна Барвінок). Уживають цього займенника й тоді, коли мовиться про невідому, лиху особу: «Чую – а воно вже в комору залізло й шарудить там» (із живих уст).
Займенник воно може й не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука: «А що ж воно таке?» (Леся Українка); «І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла – Ониську та бабу Середиху» (А. Головко).
Їх і їхній
Займенник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: «Товкло б їх отак головами!» (М. Рубашов). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника, тотожного до займенника їхній: «На їх окраденій землі» (Т. Шевченко). Проте нині в художній літературі й живому народному мовленні перевага надається присвійному займеннику їхній: «Батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей» (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхні рани горять ще в огні» (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашій поточній усній і писемній мові додержуватись присвійного займенника їхній: «У їхній стороні й зимою сонце» (Леся Українка).
Що, який, котрий, которий
У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисці з уст матері, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слід ставити той чи той займенник із цих трьох – що, який, котрий. Дехто вважає, ніби відповідно до російського слова который треба скрізь на початку підрядного речення ставити тільки займенник що, наприклад: «Людину, що стояла на розі вулиці, я вже десь бачив», – а займенниками який (яка, яке) й котрий (котра, котре) можна користуватись тільки в запитаннях: «Яка в тебе мета?», «Котра зараз година?». Іншим здається, що займенник який стосується тільки речей, а котрий – людей, тимчасом як займенника що можна, мовляв, уживати однаково до людей і до речей тощо.
Усі ці здогади не мають під собою реального ґрунту. Справді, вживаємо що до людей і до речей: «Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам'яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови» (народна пісня); «Дай мені сокиру, що в коморі лежить» (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: «Який їхав, таку й стрів» (М. Номис); «Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі» (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: «Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака» (народна пісня); «Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане… Котра з цих двох нам судиться дорога?» (Леся Українка).
Займенник котрий (-а, — е) може бути синонімом до якийсь(якась, якесь): «Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий!» (М. Коцюбинський).
В українській мові є й займенник которий – тотожний до котрий, але його майже не чуємо в сучасній літературній мові, тимчасом як у нашій класиці й фольклорі він траплявся часто: «Часом несподівано до мене забіжить котора дівчина з будинку» (Марко Вовчок); «Которий би міг турчин–яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати» (історична дума).
ПРИСЛІВНИКИ
Загальні зауваження
В українській мові далеко більше вживаються прислівники, ніж у російській, де вони часто поступаються перед конструкціями з прийменниками й іменниками на зразок с нетерпением, с удовлетворением, в нерешительности. Наприклад, читаємо: «Нічого ви не знаєте! – нетерпляче перебила вона» (Леся Українка); «Гармаші не відстають, – виглянувши крізь вирву вікна на перехрестя, задоволено промовив Чумаченко» (О. Гончар); «Гафійка раптом почервоніла і нерішуче стояла» (М. Коцюбинський); «У вітринах крамниць Таня заздрісно розглядала красивих, великих ляльок» (О. Копиленко). Однак деякі сучасні автори забувають про це й пишуть: «Олена Іванівна стояла в нерішучості в коридорі»; «Ото лається, собацюга. Де тільки навчився? – із заздрістю сказав Ігор». Розуміється, в цих фразах далеко краще було б написати: «стояла нерішуче в коридорі», «заздрісно (заздро) сказав Ігор».
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛІВНИКІВ
Виключно, винятково, тільки, суто, єдино
«Він їв виключно черствий хліб», – читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: «Він їв самий черствий хліб» («Він їв тільки черствий хліб»), або, щоб підкреслити сказане: «Він їв самий тільки черствий хліб». Прислівник виключно штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково («З усіма він чемний і винятково ввічливий». – Я. Баш), суто («Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку». – І. Котляревський), єдино («Мене судити могли б єдино тільки королі». – Б. Грінченко).
Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною ? завдовжки, завширшки, завглибшки, заввишки, завбільшки, завдальшки, завгрубшки, завтовшки
«Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чотири й висотою три метри»; «Ставок, глибиною подекуди аж до семи метрів, прикрашає тепер наше місто, що не має річки»: Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі. Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими прислівниками: «Роги по аршину завдовжки, коли не більш» (О. Стороженко); «Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода» (Леся Українка); «Яма завглибшки була вже двадцять і два сажні» (І. Франко); «Наша річка, хоч і неабияка там завширшки, проте рибу має» (з живих уст); «Камінь такий завбільшки, як де є хата велика» (казка); «Намисто було завгрубшки як моє» (Словник Б. Грінченка); «Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки» (Словник Б. Грінченка).
