Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗
Візьмімо фрази з газетного повідомлення: «Радянські кораблі, залишаючи гостинні береги Куби, лишили по собі добру пам'ять», – і з уст: «Він залишив її саму з малою дитиною». Не кажучи про те, що замість слова пам'ять у першій фразі краще було б поставити слова згадки, спогади, спомини, ми відчуваємо якусь неприродність у використанні дієслова залишати. Коли мовиться, що хтось надовго або й зовсім від'їздить чи відходить від когось або чогось, тоді треба ставити дієслово покидати: «Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, як ти мене покидаєш, – тільки подумай!» (народна пісня); «Під гаєм хтось огонь покинув» (Л. Глібов). А коли йдеться про почуття або речі, що лишаються після когось, або в значенні «бажаючи припинити, урвати щось», тоді слушне буде дієслово залишати: «Ніхто не залишить свого кохання» (Марко Вовчок); «Він залишив дітям велику спадщину» (Словник за редакцією А. Кримського); «Не хотіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити» (Леся Українка).
Тим?то в першій помилковій фразі треба було написати: «Радянські кораблі, покидаючи гостинні береги Куби…», – а в другій сказати: «Він покинув її саму…».
Залицятися, упадати, доглядати, ходити
Для українських дієслів залицятися (до когось), упадати (біля когось), доглядати (когось), ходити (коло когось) є російські відповідники ухаживать, смотреть, присматривать. Однак російське дієслово ухаживать може бути відповідником до кожного з наведених українських дієслів, зате не кожне з них відповідає російському ухаживать. Якщо, приміром, цілком природно по–українському звучать фрази: «Ні, ти насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся» (І. Франко), – або «Чоловіка стрінула… як ластівка, впадала й покірно лащилася до нього…» (І. Ле), – то ніяк не можна сказати: «Хворий був у тяжкому стані, й тому коло нього треба було ввесь час упадати».
Дієслова залицятись, упадати належать до семантичної групи, об'єднаної поняттям кохання чи симпатії. А коли йдеться про догляд дитини, людини, що опинилася в безпорадному стані, або хворого, там треба вживати дієслів доглядати, ходити: «А Оришка – стара вже, нездужала, – тільки й того, що доглядає дитину…» (Панас Мирний); «Стара циганка взяла Остапа під свою опіку. Вона ходила коло нього, варила йому зілля» (М. Коцюбинський). Забуваючи про ці слова, в українській мові дехто зрідка вдається до російського ухаживать, нашвидку переробивши його на український кшталт: «Мати вже два тижні хворіє, і, крім мене, нема кому за нею вхажувати», – замість правильного «нема кому доглядати її» або «нема кому ходити коло неї».
Збутися й здійснитися, справдитися
Слово збутися в значенні «здійснитися» дедалі більше з'являється на сторінках газет, художньої літератури й публіцистики, знімаючи з ужитку давні українські слова здійснити й справдитись, як це бачимо хоча б у фразі, взятій із газетної статті: «Пророцтво Кобзаря збулося: творчість Котляревського мала дійовий вплив на розвиток нової української літератури».
А тим часом слово збутись відповідає насамперед російським избавиться, освободиться, отделаться: «Біда здибає легко, та трудно її збутись» (М. Номис); «Так вони й липнуть до того, як мухи до меду! Ледве вже ми їх збулися» (Марко Вовчок); «Брянський допомагав Васі збутися легковажних підозр» (О. Гончар).
Наша класична література й фольклор, відповідно до російських сбыться, осуществиться, користувалися словами здійснитися («Що недавно бачив у мріях, тепер здійснилось». – М. Коцюбинський), справдитися («Той сон твій справдиться». – Т. Шевченко). Чи варто заради двозначного слова збутися в значенні російських осуществиться, сбыться нехтувати й навіть забувати давні українські слова? Певно, що ні.
Здійснити, справдити, учинити, зробити, накоїти
«П'яні молодики здійснили цей зухвалий злочин»; «Йому соромно за здійснений злочин», – читаємо в газетній замітці й дивуємось, навіщо тут ці врочисті слова здійснити й здійснений, коли оповідається про такі мерзенні вчинки, як злочини? Невже в нашій мові нема інших, підхожих слів? Адже дієслово здійснити або справдити каже про те, що якусь ідею чи думку, довгий час далеку від дійсності, пощастило, нарешті, обернути в дійсність: «Піонери Остерського району на Чернігівщині здійснили похід слідами партизанських загонів Великої Вітчизняної війни» («Літературна газета»); «Так сказати міг би я, але де сила, щоб оте справдити?» (В. Самійленко).
Навпаки, там, де кажемо про якусь звичайну побутову дію, а тим більше про якесь неподобство, дієслова здійснити, справдити не підходять і треба вдаватись до інших: учинити («Скільки не відмовлялась Палажка, мусила признатись, який їй бешкет учинили парубки; як їй уразили серце». – Ганна Барвінок; «Хто сміє тут крамолу учиняти і сварами бентежити народ?» – І. Кочерга), зробити («його захопило непереможне бажання зробити йому шкоду». – М. Коцюбинський), накоїти «А тепер накоїв біди, клопоту, хоч у хату не входь». – К. Гордієнко.)
Розуміється, і в перших фразах треба було написати: «…молодики вчинили цей зухвалий злочин», «йому соромно за вчинений (або зроблений, заподіяний) злочин».
Змарніти й схуднути
Дієслова змарніти й схуднути на перший погляд видаються тотожними, одначе між ними є деяка різниця. Дієслово змарніти, охоплюючи своїм змістом і значення дієслова схуднути, більше вказує на втрату миловидності, зовнішнього гарного вигляду: «Подивися ти на мене – бач, як я змарніла» (Т. Шевченко), – а коли треба сказати, що мають на увазі й схудле лице, то додають – на лиці: «Невістка скаржиться, а на лиці не змарніла» (М. Номис). Дієслово змарніти може мати ще значення «зів'янути, зблякнути», стосуючись не тільки людської зовнішності: «А щоб наша червона китайка, гей, гей, червоніла, а щоб наша козацькая слава, гей, гей, не змарніла» (історична пісня).
Дієслово схуднути означає «спасти з лиця й тіла»: «Поки гладкий схудне, то худий здохне» (приказка).
Про те, що між дієсловами змарніти й схуднути є деяка різниця, свідчить фраза такого знавця української мови, як А. Кримський: «Він страшенно змарнів, схуд і зблід».
Знаходитися, знайтися, бути, перебувати, лежати
«Моя квартира знаходиться на другому поверсі»; «Діти цілий день знаходяться в теплому, світлому приміщенні»; «Острів Цейлон знаходиться в Індійському океані», – читаємо в сучасних оповіданнях, і в статтях, і навіть у підручниках, але в усіх цих фразах форми дієслова знаходитися стоять не на своєму місці. Це дієслово має в українській мові далеко вужчий семантичний діапазон, ніж у російській дієслово находиться, де ним користуються, щоб визначити місце перебування або географічне становище. Дієслова знаходитись, знайтись кажуть тоді, коли є потреба щось шукати: «Як ножем пробито, то знайдуться ліки, а як закохання – пропала навіки» (П. Чубинський); «Загубив учора шапку, й тільки сьогодні знайшлась вона на печі» (з живих уст), – або в таких фігуральних висловах, як: «Дитина знайшлася», цебто – народилась.
Коли мовиться про місце перебування когось чи чогось або географічне становище, тоді треба шукати інших українських слів: «Штаб полку містився в школі» (П. Панч); «Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст» (О. Гончар); «Цейлон лежить поблизу Індостану» (Українсько–російський словник АН УРСР).
Іноді можна випустити дієслово–присудок, маючи на думці особову форму дієслова бути, як те слід було б зробити в першому реченні: «Моя квартира – на другому поверсі». Можна сказати й так: «Моя квартира міститься на другому поверсі». У другій фразі слід написати: «Діти цілий день перебувають у теплому, світлому приміщенні», – а в третій: «Острів Цейлон лежить в Індійському океані».
Зробити (робити) вигляд – удавати (удати), зробити крок – ступити крок, зробити ковток – ковтнути
У поточному мовленні ми часто вживаємо дієслів робити, зробити з іменниками, забуваючи, що складну конструкцію можна замінити одним словом. Читаємо: «Він зробив вигляд, що не розуміє»; «Геркулес зробив крок назад»; «Це зробило неприємне враження на всіх присутніх», – а можна й слід було тут висловитись: «Він удав, що не розуміє»; «Геркулес ступив крок назад»; «Це прикро вразило всіх присутніх» або «Це справило прикре враження на всіх присутніх».
