Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗
Прикметник "свідомий: стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку – "свідомий чого": «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .
Прикметники "близький", "цікавий" стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками "до", "на" й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі – страх!» – М. Коцюбинський).
Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: "близький смерті", "цікавий знати" тощо.
Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИКІВ
Благополучний чи щасливий?
«Фактичні результати перельоту, благополучна посадка важкої двомоторної машини в районі боліт і озер… – неперевершений приклад високої майстерності, доблесті», – читаємо в журналі. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цій фразі до старослов'янізму "благополучна"? Старослов'янізмами звичайно користуються тоді, коли хочуть надати фразі тону іронії або, навпаки, врочистості, але ні того, ні того нема в наведеній на початку фразі, тому тут більше підходять українські відповідники щасливий, щасний, безпечний (коли йдеться про особу): «Щасливого лову! – кивала вона головою рибалці» (М. Коцюбинський); «Нехай Бог дає тобі щасну годину» (Ганна Барвінок); «Будьте безпечні!» (Словник за редакцією А. Кримського). Те саме можна сказати про прислівник "благополучно", який витискує з мовного вжитку прислівник "щасливо": «Усі підводи благополучно перейшли колію, пропустили зустрічний поїзд», – а тим часом у живому мовленні чуємо: «Прощавайте, щасливо доїхати!»
Таким же, без потреби, штучно занесеним у нашу повсякденну мову, є близький до прикметника "благополучний" іменник "благополуччя", що часто трапляється на сторінках періодичних і неперіодичних видань, але не чується в живому народному мовленні: «Це тільки видимість благополуччя». Якщо поминути суто стилістичні потреби, – збереження прямої мови персонажа твору, бажання надати фразі канцелярського або іронічного звучання, – не слід послугуватись цим іменником, а тим більше надуживати ним, бо маємо відомі українські відповідники: "щастя" «Де відвага, там і щастя». – Прислів'я), "добробут" («Буде на сторожі добробуту народного стояти». – П. Куліш), гаразд («Живуть собі люди в добрі та гаразді». – Словник за редакцією А. Кримського).
Виключний, винятковий, надзвичайний
У сучасного письменника, мова творів якого справляє загалом добре враження, читаємо: «Земля в житті Ванди відігравала виключну роль», – а через сторінку знов: «І потрібно було виключного факту, щоб прихильність Ванди зламалась».
Прикметник "виключний" не тільки часто поглинає інші, більш підхожі слова, як бачимо в наведених фразах, а часом траплявся й у нашій класичній літературі: «Йому, либонь, трапились на сей раз якісь виключні вражіння» (Олена Пчілка).
У сучасній українській літературній мові, відповідно до російського слова "исключительный", є прикметники "винятковий", "надзвичайний", що їх дає тритомний Російсько–український словник. Ось приклади: «Це траплялося рідко, при виняткових випадках» (І. Нечуй–Левицький); «Перед з'їздом стояли завдання виняткової ваги» «Радянська Україна»); «Винятковий закон», «Надзвичайні заходи», «Надзвичайне становище» (Словник за редакцією А. Кримського).
З цього випливає що й письменникові, з твору якого процитовано на початку дві фрази слід було написати «виняткову роль», «надзвичайного (виняткового) факту».
Відкладний, виложистий, викладчастий (викладчатий), відкотний (відкотистий), із закотою
«У польовій формі військовослужбовців гімнастерку замінено на кітель з відкладним коміром», – надруковано в газетній статті, де впадає в очі трохи дивне в цьому контексті слово "відкладний". Адже воно, за Словником Б. Грінченка, означає по–російському "откладываемый", "отложенный", наприклад: «Що маєш робити, то роби сьогодні, бо тільки їден сир відкладний добрий» (М. Номис); те саме стверджує й Словник за редакцією А. Кримського: «Відкладна справа».
Очевидно, автор статті хотів якось передати по–українському російський вислів "отложной воротник", так для нього є низка відповідників: "виложистий комір" (Словник Б. Грінченка), "викладчастий" або "викладчатий комір" у сорочці (І. Нечуй–Левицький), "відкотний" (відкотистий) комір" (Словник за редакцією А. Кримського), нарешті "комір із закотою", що має дівочий одяг (Словник Б. Грінченка). То навіщо українському слову "відкладний" надавати невластивого йому значення, коли маємо інші слова, що точно передають потрібне нам поняття? Нема ніякої потреби.
Військовий і воєнний
Слова "військовий" і "воєнний" є в українській мові, але означають вони не одне й те ж, тому, мабуть, і трапляються часто помилки, коли їх ставлять не там, де треба, наприклад: «На колгоспному святі врожаю були й представники воєнної частини»; «Мій батько за часів військового комунізму був ще студентом».
Прикметник "військовий" позначає те, що стосується війська: "військова служба", "військовий суд", "військова частина" тощо, наприклад: «У хату вступив гість… військовий лікар» (М. Коцюбинський). Але те, що походить від слова "війна", українською мовою – "воєнний": "воєнна перемога", "воєнна поразка", "воєнний час" тощо, наприклад: «Мир! Завайовано змогу мирно жити, не буде ще однієї воєнної зими» (О. Гончар); «Я згадую тяжкі воєнні дні, коли на нас фашистська йшла навала» (І. Нехода).
Отож, у двох перших фразах треба було написати: «були й повноважні військової частини», «за часів воєнного комунізму».
Вірний, правдивий, правильний, певний, слушний
Прикметник вірний і прислівник вірно з якогось часу не тільки витискають з ужитку інші, відповідніші слова, а й набирають невластивого їм значення. Не тільки в діловій мові, а й у сучасних художніх творах ми часто натрапляємо на ці слова в значенні «правильний, певний»: «Учинити напад на аеродром ? це все одно, що повести на вірну загибель сотню бійців»; «Дрімлюга знайшов вірний шлях»; «Ти стоїш на вірній дорозі»; «Сама глибинами серця відчувала ? вірно робить син» .
А тим часом в українській класиці й фольклорі цих слів уживали в далеко вужчому значенні, надаючи їм поняття тільки відданості: «Ой вийди, вийди, дівчино моя вірная» (народна пісня); «Без вірного друга великая туга» (прислів'я); «Хто вірно кохає, той часто вітає» (М. Номис).
Якщо в фразі йдеться не про відданість, а про правильність, слушність, правдивість, тоді треба вдаватись до інших прикметників і прислівників: «А щоб певна була правда, ? нехай шлях покаже» (Т. Шевченко); «Землі своєї зелень і блакить любив я серцем і на схилі віку хотів про це правдиво повістить» (М. Рильський); «Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрівники тайгою, намагаючись знайти правильний напрям» (О. Донченко); «Надія теж не докучала розпитами. Також відкладала до слушного вільнішого часу» (Я. Баш); «Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину…» (А. Головко).
