Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Научно-образовательная » Языкознание » Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗

Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗. Жанр: Языкознание. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Посмішка, посміх і усмішка, усміх, осміх

На сторінках наших газет, журналів, ба навіть у художніх творах і перекладах часто не розрізняють слів "посмішка" й "усмішка", уважаючи їх за абсолютні синоніми, наприклад: «На обличчях усіх присутніх сяяли радісні посмішки»; «Він глузливо всміхнувся».

Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово "усмішка".

Чи таки справді ці слова – абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати» (Т. Шевченко); «Я вам з того світа, любі, усміхнуся» (Т. Шевченко); «До смерті не забуду його погляду, його усмішки» (О. Стороженко); «Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?» (Марко Вовчок); «Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба» (М. Вороний); «А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником» (С. Васильченко); «І очі сміялись, а на губах перебігав осміх» (І. Нечуй–Левицький); «А осміхнулось воно як – аж любо глянути!» (з живих уст).

У цих прикладах слова "усмішка", "усміхатися", "усміх", "осміх", "осміхатися" стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.

Наведемо тепер приклади з словом "посмішка": «Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно» (М. Коцюбинський); «Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по–своєму посміхнулась» (О. Гончар); «Це… посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка).

Не важко помітити, що тут слова "посмішка", "посміх", "посміхатися" передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького–Носенка слово "посміх", що є синонімом до слова "посмішка", перекладено тільки словами "насмешка", "шутка". Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово "посміх" стоїть у тім же значенні. Слова "посмішка" нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова "посміхатися": "посмішище" («Бо на посмішище ведуть старого дурня научати». – Т. Шевченко), "посміховисько" («Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів». – М. Коцюбинський).

Якщо вже шукати синонімів до слів "посмішка", "посміхатися", то це будуть "насмішка", "насміхатися". Проте слід зазначити, що в словах "насмішка", "насміхатися" мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: «Із матки старенької насміхається» («Українські пісні» М. Максимовича); «Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається – ой за що, за що бідна голота напивається?» (народна пісня); «Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки» (народна пісня).

Правило, як правило, як звичайно, як водиться, як заведено

У нашій мові широко вживається іменник "правило": «Засвоївши якесь граматичне правило, він придумував до нього цілий диктант» (О. Донченко); «Додержуйтесь правил вуличного руху» (оголошення); «Чотири правила арифметики».

За відповідник до російського вислову как правило в нас дуже вподобали вислів "як правило", запозичений з інших мов і насамперед із російської: «Усі будиночки були двоповерхові, розраховані, як правило, на дві сім'ї». А тим часом наша мова має свої ориґінальні відповідники, про які часто забувають: "як звичайно" («На есмінці, як звичайно, в цей час панувала тиша. – М. Трублаїні), "як водиться" «Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли». – Л. Глібов), "як заведено" («У кіно, як заведено в нас, ходимо ми, дівчата, всі разом». Із живих уст). Не слід забувати цих давно відомих висловів.

Приклад і кольба

Слово "приклад", як частина рушниці, – дуже схоже на українське слово "приклад", що відрізняється від нього тільки наголосом. Це часом утруднює читання тексту, приміром, у такій фразі: «Його останнім, проте дуже переконливим, аргументом був старий приклад, якого він завжди висував, коли заходила суперечка на полюванні й не знати було, хто вбив зайця». Не відразу й збагнеш тут, чи сварливий мисливець наводив приклад з аналогічного випадку на якомусь іншому полюванні, чи він загрожував нижньою частиною своєї рушниці, – це можна зрозуміти гаразд, тільки прочитавши попередні або дальші фрази.

А чом би нам не скористатися словом "кольба", що означає саме цю нижню частину рушниці? Це слово трапляється й у нашій класичній літературі: «Жандарми били його, одначе він мовчав. Лиш раз, – коли, вдарений кольбою, мов переломлений, упав до землі, – кликнув» (О. Кобилянська). Це слово вживається в говорах західних областей України, а також Поділля й Волині. Його наводять під рубрикою обласного слова Українсько–російський і тритомний Російсько–український словники. Не вадило б, не боячись «провінціалізму» цього слова, широко застосовувати його в художній і технічній літературі.

П'янка, пиятика, гульня, дудліж

Слово "п'янка" дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: «Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п'янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин».

Українська класична література й фольклор не знали іменника "п'янка", вони знали тільки прикметник "п'янкий" (із наголосом на останньому складі): «В повітрі стояв густий і п'янкий запах квітів» (Я. Баш); «А ця вишнівка – таки п'янка» (з живих уст).

Російським "пьянство", "пьянка" відповідають українські "пиятика" («Згадую, як Степан Кишук оцього Юхима (правильно – оцьому Юхимові) за неробство та пиятику гострим словом дорікав». – С. Журахович), "гульня" «Без нього і гульня – не гульня». – Т. Шевченко), "дудліж" «Та годі–бо вам! Другий день дудліж у хаті трива!» – З живих уст).

Рицар чи лицар?

Не тільки в сучасній українській художній літературі, публіцистиці й перекладах, ба інколи також у наших класичних творах натрапляємо на слова "рицар", "рицарство", "рицарський": «Кругом усе старе рицарство розтавало» (Панас Мирний); «Старий дуже поважав його за незвичайне рицарство і військову обізнаність» (І. Ле); «Усі вони ревно берегли чистоту рицарської крові свого далекого предка» (В. Собко).

Проте більшість наших класиків, починаючи від І. Котляревського, давала перевагу словам лицар, лицарський, як то з діда–прадіда вимовляв наш народ. Читаємо в «Енеїді» І. Котляревського: «Там лицар всякий парубійко», «Товаришеві Низ сказав: – Не все вперед – назад дивися, ти з лицарства глузд потеряв», «Силач, козак лицарковатий»; бачимо в Марка Вовчка: «Такий же то виріс козак з нього хороший! Що до коня, що до зброї, що до звичаїв лицарських!» Не іншого, а тільки цього слова додержувавсь і Т. Шевченко: «Громада вибрала гетьмана – преславного Лободу Івана, лицаря старого»; те саме знаходимо в І. Франка: «Хіба ж так чесний лицар нападає?»

Таких прикладів із нашої класики й фольклору можна навести ще багато, але мимоволі виникає питання: чи є потреба в існуванні двох паралельних слів, що мають різний звук, але однакове значення? Дехто вважає, що слово лицар слід застосовувати тільки до людей української національної належності, а в інших випадках більше пасує, мовляв, слово рицар.

Перейти на страницу:

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович читать все книги автора по порядку

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Як ми говоримо отзывы

Отзывы читателей о книге Як ми говоримо, автор: Антоненко-Давидович Борис Дмитрович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*