Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (книги хорошего качества TXT) 📗
Іменника "копалина" в однині не вживають узагалі, а в множині – "копалини" – це слово означає підземні мінеральні поклади, що їх використовують люди для промислових і господарчих потреб. У російській мові цьому слову відповідає "ископаемые": «Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу і мріє про мандрівки й відкриття нових земель, нових копалин» (О. Копиленко).
Копальня – це місце, де добувають корисні копалини, якщо тут добувають руду, то вона зветься рудня. Відповідниками цього слова в російській мові є слова "копь", "рудник", "прииск". Читаємо: «Линуть глибокі копальні в серце залізне землі» (В. Сосюра); «У хрустальних галереях соляних копалень ми нишкли схвильовано, вражені видовищем небаченої краси» (Ю. Смолич).
Коштовність, дорогоцінність, коштовні речі, скарби, дорогоцінний камінь, самоцвітний камінь, самоцвіт, брильянт, діамант
У художній літературі й публіцистиці слова "коштовність", "коштовні речі" й "дорогоцінність" майже витиснули давнє українське слово "скарби". Може, до цього частково спричинилось те, що іменник "скарб" є синонімом до другого українського слова – "клад" («Нащо ліпший клад, коли в дітках лад». – Приказка), але наша класика та й сучасна українська література широко послугувалися множиною цього іменника – "скарби": «Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі… — їхала Чорним гаєм і попалася розбійникам» (Марко Вовчок); «Розум – скарб людини» (народне прислів'я); «Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим» (М. Рильський). Отже, не слід цуратись і цього слова. По–різному називаємо ми також скарби, що складаються з коштовних каменів: "дорогоцінний камінь", "самоцвітний камінь", "самоцвіт". Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку, а тим часом у А. Кримського читаємо: «Срібло, злото, самоцвіти», в Панаса Мирного: «На довгих листочках грає і сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса». Чи не краще заради уніфікації мови взяти для постійного користування якусь одну з цих трьох назв, що означають однакове поняття, приміром, слово самоцвіт? Мабуть, варто.
Так само слід позбутись розбіжності в відповідниках російського слова "брильянт", який наші автори пишуть то "брильянт", то "діамант". Українські класики воліли писати "діамант": «Діамант дорогий на дорозі лежав» (В. Самійленко); «Найчистіші діаманти сяють ясні та прозорі» (Леся Українка). Сучасний український письменник В. Собко вживає від іменника "діамант" прикметника "діамантовий": «Тільки–но пройшов свіжий дощ, діамантові крапельки мінилися під сонячним промінням». Проте в цитованої вже Лесі Українки ми можемо прочитати фразу й зі словом брильянт: «Дістаньте шкатулку з брильянтами», – але це тільки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слів, що не мають ніякої значеннєвої різниці. Певно, що давня мовна традиція дає перевагу слову "діамант".
Лівша і шульга
Слово "лівша" майже витиснуло давнє українське "шульга". Ось читаємо, наприклад, у газеті заголовок фейлетона: «Про лівшу – лівою рукою». Тритомний Російсько–український словник наводить слово "шульга" як застаріле, даючи перевагу "лівші". А тим часом скільки прізвищ утворилось від цього слова: Шульга, Шульженко, Шульженчук, Шульгін! Скільки разів ми натрапляли на слово "шульга" в класичній літературі й живій народній мові, ба навіть у сучасного українського письменника О. Ільченка, доброго знавця української мови, читаємо: «Він, шаблюку вхопивши по–татарському, лівицею, хоч і не був шульгою, рубався люто». Навряд чи є підстави виводити це слово «за штат» і не послуговуватись ним у нашій сучасній літературній мові.
Ліс і дерево
«Ми щодня одержуємо 4 тисячі кубометрів лісу», – читаємо в одній газеті. Така фраза звучить по–українському дуже неприродно, бо лісом зветься сукупність дерев, що ростуть на певній площі землі: «Кругом яру зеленіє старий ліс» (І. Нечуй–Левицький). Одержувати щодня ліс, та ще до того ж не гектарами, а кубометрами – неможлива річ.
Якщо слово "ліс" має українською мовою одне значення, то "дерево" – два: "рослина" («На похиле дерево й кози скачуть». – Прислів'я) й "матеріал, що добувають із цієї рослини на різні господарські потреби" («Я покажу, де є хороше дерево на хату». – Леся Українка; «Нам треба ще багато будівельного дерева». – З живих уст).
Отже, й у першій фразі треба було написати: «Ми щодня одержуємо 4 тисячі кубометрів дерева».
Магазин, крамниця, крамничка
У сучасній українській офіційній і діловій мові слово магазин замінило всі інші синоніми, широко відомі в класичній літературі й живому мовленні, де, якщо й траплялося слово "магазин" (або "гамазин", "гамазей", "гамазея", "гамазія"), то далеко в вужчому значенні. Ці слова означали не будівлю для продажу, а велику комору на зерно («Підпалюють гамазини з хлібом». – О. Стороженко) або комору на різне начиння, знаряддя, продукти («Рушниць, мушкетів, оружжин наклали повні гамазеї». – І. Котляревський; «На самім кінці Борислава… стояв великий магазин, де складували земний віск». – І. Франко).
Заклад, де продають харчі або якісь інші припаси й речі, незалежно від розміру його й асортименту краму, в класичній літературі й народній мові називали й називають крамницею: «Завів крамницю з тютюном» (І. Нечуй–Левицький); «Ще сонце не зайшло, а вже крамниці почали зачинятись» (М. Коцюбинський); «Лелія спинилась біля одної дуже великої крамниці, там в освітленому вікні стояло багато квітів» (Леся Українка). Крамниці, де продають спеціальні вироби, мають теж свої назви: "книгарня", де продають літературу, "цукерня", де продають солодощі, тощо («Перед дверима цукерні ще помацався за кишеню, чи є гроші». – Л. Мартович).
Якщо мовиться про дрібну сільську крамницю, вживають зменшеного іменника – "крамничка", відповідно до російського слова "лавка": «Яків зайшов до кума в крамничку» (Марко Вовчок).
Навряд чи є потреба заміняти всі ці слова одним–однісіньким словом "магазин", бо таким способом збіднюється багата на різноманітну лексику українська мова.
Міроприємство
Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово "міроприємство", – невідомо, але час від часу воно з'являється в діловому листуванні й чується в доповідях: «Щоб досягти помітного успіху, треба далі поглиблювати прийняті міроприємства», «У нас провели такі міроприємства» і под.
Такого слова не було й нема в українській мові, його наспіх склепали ті, що не знали багатства нашої мови, але хотіли висловити свою думку по–українському. Відповідником до російських "мера", "мероприятие" є "захід", а в множині – "заходи": «Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів» (М. Коцюбинський). Російському вислову "принимать меры" відповідає український "уживати заходів": «Він рідко вживав різких, аґресивних заходів» (О. Копиленко).
Слово "захід" має ще значення «зусилля»: «Не варта справа заходу» (приповідка); «Шкода заходу й труду» (І.Франко); іноді воно буває відповідником російських слів "приём", "присест": «За одним заходом упорав усе, що на два дні наварила» (з живих уст); «За два заходи й воза полагодили» (з живих уст).
Отож, у перших реченнях треба було сказати: «поглиблювати вжиті заходи», «запровадили (здійснили, провели) такі заходи».
Нагода й пригода
Ці два слова – немов камінь спотикання для тих, що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там, де треба: «Словник має стати в нагоді вчителеві й школяреві, професорові й студентові, письменникові й перекладачеві», – читаємо в рецензії; «Мені ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода», – чуємо з уст.
