Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько (электронная книга txt) 📗
Не відриваючись від візира, знімаю цю чудову сцену і потім некваплячись випливаю з грота. Те, що я спостерігав зараз, робить найсильніший вплив на мої естетичні почуття, такої насолоди ще не дарувало мені морське дно.
Моя подорож з кінокамерою вздовж бар'єра триває. Майже торкаючись грунту, минаю широке поле кропивних коралів. Піднімаюсь метрів на двадцять і зупиняюсь там, де стіна вертикально йде вгору. Сонце ще не в зеніті, від стіни падає тінь, я ховаюсь у ній: може, пощастить зняти акулу, яка з'явиться поблизу.
А ось і вона. Видовисько надзвичайне. Акула на дні, за двадцять метрів від мене й за тридцять від поверхні. Вода така прозора, що я чудово ^бачу не тільки саму хижачку, але й тінь її на піску.
ДЖОРДЖО Б'Є АКУЛУ ГОЛОВОЮ В ЧЕРЕВО
Епілогом до нашого перебування у водах Зебергеду була пригода Джорджо з ще одною акулою, яка з'явилася через хвилину.
Ми знімаємо сцену за участю Вайлаті та Цекки, а в цей час біля нас нишпорить акула. Глибина — метрів двадцять. Закінчивши «планову» зйомку двох водолазів, шукаю очима акулу: якось незручно ображати її.
Боже милосердний!
Акула торпедою летить прямо на Джорджо. А мій товариш, схилившись і не відриваючись од свого «Роллейфлекса», фотографує щось. Хижачка, здається, настроєна не агресивно, вона пливе трохи вище Джорджо, поступово зменшуючи швидкість. Мабуть, її просто непокоїть цікавість, але на відстані трьох з половиною метрів сцена здається похмурою до краю. Не зовсім приємно дивитися, як акула наближається до людини.
Події розгортаються блискавично. Тінь акули зненацька накриває Джорджо, він здригається і, второпавши, що «якась бестія» пре на нього ззаду, стрибає вгору, рвучко обертається і… головою б'є акулу в черево! Хижачка лякається до смерті й зникає. Акулу «буцнула» і примусила втекти маленька беззахисна людина-амфібія!
Спантеличений Джорджо дивиться на мене, не вірячи власним очам.
Тут, під водою, розмовляти не можна, та воно й краще — все одно для таких подій не підбереш слів. Ми користуємося мовою Шостого континенту — знизуємо плечима і розводимо руками: краще «висловитися», мабуть, і не можна.
ВЧЕНІ МУЖІ
Від Зебергеду до Кусейра один день та одна ніч ходу. Цього разу моя вахта на капітанському містку припадає між дванадцятою та четвертою годиною ночі. Чому це вночі так повільно минає час? Щоб не закуняти, пригадую всі подробиці спуску біля Зебергеду.
— Котра година? — питає Джіджі, несподівано з'являючись поруч мене.
— Скоро третя.
— Ще ціла година!
Джіджі несе вахту біля машини і на хвилинку вискочив на палубу. Він теж бореться зі сном.
Щось балакаємо, аби прогаяти час, а «Форміка» торохкотить мотором і суне по Червоному морю, залишаючи лискучий слід — фосфоруючу стрічку, яку розмотує під водою гвинт.
— Ось і кінець, друже мій Джіджі!
— Ти задоволений роботою?
— Надзвичайно! А ти?
— Вчора ми разом з Баск'єрі, приблизно впорядковуючи матеріал, зробили деякі підсумки…
— Ну й як?
Джіджі в загальних рисах розповідає про перші підсумки. Картина, звичайно, далеко не точна. За його словами, вивчення та аналіз матеріалів, що містяться в цинкових ваннах, потребує щонайменше двох років праці спеціалістів і не тільки італійських.
До тих численних експонатів, які зібрала наукова група, треба приплюсувати найважливіше: результати безпосередніх спостережень за життям морських істот — від загальновідомих до маловідомих, від маленьких до найбільших. Найцінніше в цих спостереженнях те, що вони проводилися під водою, в природних для морських організмів умовах.
Найцікавішими матеріалами я вже поділився з читачами в попередніх розділах, а зараз наведу кілька цифр.
У трюмі стоїть сорок одна цинкова ванна, наповнена вщерть найрізноманітнішими експонатами. В розчині формаліну лежить близько трьохсот видів риб. Серед них значна кількість представників видів та різновидностей досі не відомих, стільки ж видів молюсків; тридцять п'ять видів кишечнопорожнинних (мадрепор та коралів), п'ятнадцять видів губок, десятки видів оболоночників, черв'яків, ракоподібних та велика кількість проб планктону, взятих на різних місцях в різний час і на різних глибинах.
Це все — важка праця та відвага Чекко Баск'єрі, Джіджі Стюарта, Джанні Рога та Присцілли Гастінгс.
Так ми розмовляли з Джіджі, доки не дійшли до теми повернення додому. Тут нас раптом огорнули мрії, і ми замовкли, заздалегідь переживаючи радість зустрічі з рідними та близькими, радість повернення до цивілізованого життя… Раптом приглушений зойк повертає мене до дійсності.
— Масло! Масло! — і Джіджі прожогом кидається в машинне відділення. На мотор напала якась нежить, він чихає і кашляє. Джіджі кляне себе на чому світ стоїть.
Господи, ні на хвильку не можна відвернутися!
Я знову сам біля штурвала, уважно слідкую за стрілкою компаса і терпляче жду четвертої години, щоб лягти на свою койку.
ПІСЛЯ ВИХОДУ З КУСЕЙРА
Прийти в Кусейр — це значить «настроїтися на повернення». Друзі — італійці та єгиптяни, з якими ми познайомилися тут, ще коли прямували на Дахлак, — влаштовують нам бучну зустріч, цілий день минає у розмовах. Друзі наввипередки твердять, що ми дуже змінилися. І справді, на наших обличчях бороди та вуса, а людський склад експедиції втратив у вазі загалом півтора центнера!
Підраховував Цекка — найхудіша в світі людина, вилитий Дон-Кіхот. Він єдиний серед нас не тільки не схуд, а навпаки, набув ваги. На запитання, як йому вдалося поправитися, Цекка відповідає непевно, манівцями. А ми хором кричимо: «Так він же наглядав за продовольчим складом».
Наступного дня закінчуємо вантаження і виходимо в море. Тридцять шість годин через неполадки у моторі ми простояли над мілиною біля острова Гіфатін. Я не гаяв часу: ганявся за чудовими медузами і «накрутив» ще кілька кадрів для фільму.
А взагалі нічого цікавого не відбулося, тільки й того, що наша вимушена стоянка перетворилася на символічне прощання з кораловими бар'єрами. Запам'яталася лише одна сценка: Баск'єрі та Джорджо, «усунувши пошкодження», вискочили надвечір з машинного відділення чорні, мов чорти, перемазані з ніг до голови маслом. Згодом ми довідалися, що вони робили в трюмі: мотузками та залізними дротами перев'язували і скріпляли якусь деталь. І якщо «Форміка» тут же, не сходячи з місця, не злетіла в повітря, то це справжнє чудо!
Після аварії швидкість «Форміки» — нудні та тягучі дев'ять кілометрів на годину — ще зменшилася.
Тримаючи в руці хронометри, стоїмо на кормі й старанно виловлюємо галети, що їх кидають у воду з носа, а потім, закликавши на допомогу квадратні корені та складні алгебраїчні викладки, я визначаю швидкість. Підрахувавши час, за який галета пройшла довжину судна, та порівнявши час і відстань, я оголошую, нарешті, що «Форміка» дає тепер дві з половиною милі на годину. При такій швидкості буде ще одне «справжнє чудо», коли я не запізнюся на літак, який 27 травня вилітає з Каїра!
ОПЕРАТОРСЬКА ГРУПА
Останні дні нашої подорожі використовуємо для оцінки результатів праці третьої групи експедиції, тобто моєї групи.
Наша група — Джорджо, Мазіно та я — з допомогою Баск'єрі, яку важко переоцінити, зняла все, що тільки можна було зняти, все, що ми вважали цікавим і потрібним для майбутнього фільму про роботу Національної підводної експедиції. Сімдесят тисяч метрів кольорової кіноплівки, на якій зафіксовані хвилюючі епізоди наших пригод.
І ось ми маємо фільм, який допоможе розповісти про працю та успіхи експедиції і сприятиме широкому розповсюдженню знань про Шостий континент, мабуть, успішніше, ніж усе інше, що було зроблено під водою.
