»Економіка природокористування» - Черевко Георгій Владиславович (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
Отже, однією з найважливіших проблем у сільському господарстві є інтенсифікація використання водних ресурсів, вирішення якої .вимагає комплексного підходу. В ній можна виділити два взаємопов'язані завдання: по-перше, зменшення втрат води, яка доводиться до полів, що при збереженні розмірів водозабору дає змогу підвищити загальну ефективність; і, по-друге, скорочення витрат води на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції за рахунок впорядкування водокористування і підвищення врожайності. Інакше кажучи, не підвищуючи водомісткості сільського господарства загалом, необхідно збільшити кінцеві результати використання водних ресурсів, що досягається за рахунок удосконалення технічного рівня меліоративних систем, підвищення рівня управління та організації водокористування, застосування прогресивних технологій.
7.2. ПОНЯТТЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОСНОВНІ ЙОГО НАПРЯМИ
Раціональне водокористування і охорона водних ресурсів передбачають:
оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою;
розробку та впровадження науково обгрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, й особливо їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем;
упровадження науково обгрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого — не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження;
розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму грунтів;
розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів країни від евтрофікації;
створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної
концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами;
розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів;
розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод;
розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель;
розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів;
раціональне розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обгрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.
Програма раціонального і комплексного використання, а також охорони водних ресурсів у територіальному та галузевому напрямах повинна здійснюватись багатьма міністерствами й відомствами, а також безпосередньо кожним виробником. Завданням їх повинна стати організація раціонального використання води, здійснення заходів, що запобігають її забрудненню; контроль роботи очисних споруд та скидання промислових, дренажних, комунально-побутових та сільськогосподарських стічних вод; організація експлуатації міжгалузевих водогосподарських споруд і систем; розробка проектів перспективних та річних планів розвитку водного господарства й охорони води, водогосподарських державних балансів і планів розподілу води між водокористувачами у басейнах річок, облік споживання та розподілу води; контроль виконання правил експлуатації водойм тощо.
Обсяг робіт щодо раціонального використання та охорони водних ресурсів постійно збільшується. Однак економічний, розвиток і зростання матеріально-культурного рівня висувають підвищені вимоги до використання природних ресурсів, у тому числі й до водоспоживання.
Слід звернути увагу на те, що в останні роки темпи водоспоживання в Україні перевищують темпи зростання обсягів валового суспільного продукту і національного доходу, тобто на одиницю кінцевої продукції витрати води збільшуються. Це пояснюється, зокрема, несвоєчасним введенням в експлуатацію водоочисних споруд та недостатньою увагою окремих міністерств і відомств до раціонального використання водних ресурсів.
7.3. ШЛЯХИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ У АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Як уже зазначалося, найбільшим водоспоживачем у сільському господарстві є зрошувальне землеробство. За даними УкрНДІГІМ, значна кількість води в цій галузі втрачається і продуктивно не використовується (табл. 4).
Основними заходами, спрямованими на раціональне використання водних ресурсів у зрошуваному землеробстві, є облицювання магістральних та розподільних каналів, будівництво технічно досконаліших закритих систем, реконструкція діючих застарілих систем. Розрахунки показують, що внаслідок цього коефіцієнт корисної дії систем збільшується до 0,95—0,98. А це означає, що загальна економія води на кожному гектарі становить 1,8—2,5 .тис. м3, або в цілому дорівнює 2—2,5 км3.
В Україні 35 тис. га землі зайнято під рисовими системами, для зрошення яких щороку використовується 3— 3,5 км3 води, з них скидається в море 650—850 млн м3 за рік. її повторне використання також сприяло б розширенню площі зрошення без додаткового забору води з природних джерел. Так, внаслідок підвищення коефіцієнта корисної дії існуючих зрошувальних систем та повторного використання вод рисових систем кількість води, яка може бути додатково використана для зрошення, становитиме 2,6— 3,3 км3, чого достатньо для поливу 550—600 тис. га земель.
Дуже важливою є проблема охорони та раціонального використання водних ресурсів у зв'язку з проведенням великомасштабних осушувальних робіт у Поліській низовині. Ця унікальна понижена рівнина з великою кількістю атмосферних опадів, які акумулюються на торфоболотних грунтах, болотних масивах, є джерелом живлення густої -мережі великих, середніх та малих річок. На території низовини формується стік таких річок, як Дніпро та його притоки Прип'ять, Десна та ін. У їх басейні розміщено понад 12 млн га боліт і заболочених земель. Вище Києва формується понад 65% стоку Дніпра.
Багаторічні дослідження показали, що осушення великої кількості боліт у басейнах річок може призвести до значного зменшення їх стоку, погіршення гідрологічного режиму територій, які осушуються, а це негативно позначиться на водогосподарському балансі всієї країни. Зокрема, виявлено, що після осушення і освоєння сільськогосподарських угідь у басейнах річок їх стік. зменшився на 26— 56%. Наприклад, стік Остера зменшився на 56%, Супою — на 47, Березані — на 36, Ірпеня — на 32, Уборті — на 42%.
Відзначаючи загальне зменшення стоку річок, у басейнах яких проводились меліоративні роботи, зауважимо, що під час проведення меліоративних робіт, коли із заболочених і перезволожених територій, скидаються акумульовані там води, стік у них зростає. Так, у процесі осушення стік Остера збільшився на 41 %, Березані — на 20, Орелі — на 42, Узини — на 32%. Тому деякі дослідники, які вивчали вплив меліорації земель на водність річок, дійшли помилкового висновку про те, що меліорація позитивно впливає-- на їх стік. Але як тільки закінчується освоєння меліорованих земель і починається їх високоінтенсивне використання, стік різко знижується. І якщо проводити осушувальну меліорацію земель у запланованих розмірах, може значно зменшитись водність та погіршитись водогосподарський баланс України.
