»Економіка природокористування» - Черевко Георгій Владиславович (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
ЦeПР= СНВ+Е. (4.7)
Для тих же трудових колективів, які випускають нееколо-гічну продукцію, договірна ціна (ЦнеПР) повинна становити
ЦНЕПР = СНВ - Е. (4.8)
Для споживача неекологічної продукції поряд з СНВ необхідно включати в ціну витрати на ліквідацію та попередження збитків від її експлуатації та утилізації в після-експлуатаційний період (Bз). Виходячи з цього, ціна неекологічної продукції (ЦнеПР) повинна становити
ЦнеПР =СНВ+Вз. (4.9)
При цьому Вз>Е, оскільки витрати н'а ліквідацію та попередження .збитків у процесі споживання продукції завжди перевищують витрати на екологізацію продукції при виробництві. Це зумовлено певною мірою тим, що еколо-гізація продукції передбачає масове виробництво, а отже, вищу продуктивність праці, менші витрати, ніж при еко-•логізації невеликої кількості продукції в процесі її споживання, використання.
Важливим джерелом покриття витрат By повинні стати частково фонди економічного стимулювання споживача. В тих же випадках, коли витрати Вз досить значні, доцільно для їх покриття використати витрати Е. В такому випадку споживачу буде невигідно застосовувати в себе не-екологІчну продукцію, оскільки Це^9 <.Цїieтlv.
З допомогою такого ціноутворення можна стати на перешкоді випуску і споживанню неекологічної продукції. Слід. лише законодавче передбачати можливість розторг-' нення договору споживачем низькоякісної продукції з постачальником в односторонньому порядку. При цьому постачальник автоматично зобов'язується взагалі припинити випуск неякісної (неекологічної) продукції.
Централізоване вилучення у виробників і споживачів неекологічної продукції витрат Е та Вз дасть змогу компенсувати цілком або частково збитки природі (залежно від їх розмірів). Усе це створить умови для поліпшення якості природного середовища.
Закономірно постає питання встановлення ступеня еко-логічності того чи іншого виду продукції, тобто виникає об'єктивна необхідність екологічної експертизи при виробництві. В ній повинні брати участь спеціалісти різних галузей знань, у тому числі й економісти. Можливі два види одержання експертних оцінок — індивідуальні та колективні.
Експертні оцінки складних проблем даються поетапно. Сучасні методи використання експертних оцінок передбачають застосування певних правил формування груп експертів, оцінки їх компетентності в певній галузі науки, використання математико-статистичного інструментарію для обробки результатів опитувань і прийняття остаточного рішення.
Один з поширених методів проведення експертних опитувань — метод «Дельфи», розроблений. О. Хаммером і його колегами з фірми «РЕНД-Корпорейшин» (США). Практично він є низкою послідовно здійснюваних процедур, спрямованих на формування групової точки зору щодо досліджуваних питань. Він. включає загальний збір експертів для обговорення прогнозованої проблеми і грунтується на попередній розробці програм для анкетуван'ня і на спеціальному підборі груп експертів.
Провадячи екологічну експертизу якості продукції, вкрай важливо враховувати такі її характеристики: 1) рівень матеріалоспоживання (Лїр) (споживання електроенергії, бензину, інших природних ресурсів у, процесі експлуатації) і матеріаломісткості {М) виробництва (витрати природних ресурсів на виробництво одиниці продукції, можливість використання відходів як сировини для виробництва продукції); 2) рівень заподіяная збитків природі (Рз) (прямі збитки в природі від використання продукції, наприклад, отруйні викиди, шум тощо), а також рівень заподіяння збитків від виробництва продукції;
(5м) — витрати на попередження та ліквідацію збитків у природі; 3) термін служби і зберігання вироблюваної продукції (і): 4) придатність до використання в післяексплуатаційний період (У) (наприклад, можливість утилізації) і відповідні на це витрати (By).
Слід зазначити, що матеріаломісткість і матеріалоспоживання, хоча й близькі за значенням, різняться між собою. І Me і М. характеризують витрати матеріалів. Однак матеріаломісткість відображає витрати матеріалів (у тому числі й природних ресурсів) на виробництво одиниці продукції, а матеріалоспоживання показує витрати природних ресурсів при використанні виробничої продукції. Тому вони не збігаються на рівні окремого підприємства або галузі.
Матеріалоспоживання — досить широка категорія. Вона відображає витрати природних ресурсів при споживанні не лише вироблюваної продукції, а й техніки і технології. Застосування ж матеріалоспоживання для експертизи дає змогу вибирати для виробництва ресурсозберігаючу техніку.
Використовуючи відходи для виробництва продукції, можна не лише зберегти цінні високовартісні ресурси, а й скоротити збитки природі від відходів. Особливого значення для суспільства набуває придатність продукції для використання в післяексплуатаційний період. Якщо, наприклад, не використати спрацьовані автопокришки, вони завдаватимуть невідновних збитків природі. Необхідно враховувати витрати на утилізацію.
Отже, зменшення матеріалоспоживання і матеріаломісткості, збільшення ступеня утилізації продукції після повного використання дають змогу зекономити цінні природні ресурси і зменшити забруднення навколишнього середовища відходами споживання. Тобто, чим економічніше виробництво і споживання продукції, тим воно екологічніше.
Зменшення рівня заподіяних природі збитків як характеристики виду продукції сприятиме збереженню природи, економії витрат на ліквідацію і попередження збитків.
Екологічним показником продукції є також термін її служби, зберігання. Продовження терміну служби, зберігання виробленої продукції еквівалентне збільшенню її випуску, дає змогу подолати дефіцит багатьох видів товарів, а отже, зекономити значну частину природних ресурсів і праці. Наприклад, продовження терміну служби сільськогосподарської техніки на 10% еквівалентне збільшенню її випуску на ті ж 10%.
Арбітражні і контрольні аналізи показують, що 8—10°/о мінеральних добрив випускаються з порушенням стандартів і технічних умов, через що якість 10—12% добрив погіршується при збеоіганні і вони не дають належного ефекту [24, с. 63—641.
Отже, екологічнішими слід вважати ті продукцію, техніку, технологію, які задовольняють наступні вимоги [24, с. 641:
Орієнтуючи виробництво на випуск продукції високої якості, особливо важливо привести економіко-екологічну експертизу у відповідність до світового рівня.
Питання госпрозрахункового стимулювання охорони природного середовища і раціонального природовикорис-тання широко висвітлюються у науковій літературі. Певний інтерес становить концепція «компенсаційних» платежів, згідно з якою підприємство за заподіяну шкоду повинно сплачувати компенсацію, розмір якої відповідає витратам на заміщення збитків. Але в цілому така компенсація не впливає на основні показники роботи підприємств, а зводиться до перекладання коштів з однієї кишені в іншу. Компенсаційні платежі не в стані підвищувати ефективність природоохоронних заходів вже хоча б тому, що вони безсистемні, тоді як природоохоронна діяльність суспільства вимагає регулярних відрахувань, оскільки охорона природи — це як і виробництво, безперервний процес. Викликає сумнів і спосіб виплати компенсації з прибутку, оскільки збитки можуть значно перевищувати прибуток підприємства. Господарський же механізм покликаний по-лереджувати такі випадки.
Іншою поширеною концепцією стимулювання раціонального природокористування є теорія «платності» (природних ресурсів,'забруднення тощо). Це питання не нове, в історії нашої країни вже були періоди, коли існувала, наприклад, плата за воду (1949—1956) або знімався водний збір (20—30-ті роки). Але через погані економічні й технічні результати плата була відмінена. Бажаного результату не було досягнуто, оскільки плата за воду не враховувала врожайності сільськогосподарських культур. Водогосподарські органи були зацікавлені лише в збільшенні постачання води (збільшення виручки), а водокористувачі — в зменшенні використання води (скорочення витрат на зрошення), тоді як система економічного стимулювання повинна, бути орієнтована не на збільшення загального постачання води, а на її економію, найбільш повне задоволення раціональних потреб усіх споживачів. Плата за забруднення середовища або інші форми псування природних ресурсів повинна виконувати такі функції: сприяти перенесенню збитків, пов'язаних із забрудненням середовища, на їх винуватців і ставити розмір прибутку і фондів матеріального заохочення в залежність від ефективності природоохоронної діяльності; спонукати підприємства до зменшення збитків шляхом ефективного освоєння коштів на спорудження і діяльність природоохоронних об'єктів.
