Українофобія: «П'ята колона» та її ляльководи - Рог Віктор (электронную книгу бесплатно без регистрации .txt) 📗

Ну а як «євразійські антифашисти» оцінюють такий пассаж свого лідера, за власним визначенням, «духовного і етнічного нащадка євразійського імперіобудівника Чінгісхана»?«…В рамках націонал-соціалістичного режиму існував деякий інтелектуальний оазис, в якому концепції Консервативної Революції продовжували розвиватися і досліджуватися без ніяких змін і викривлень… Ми маємо на увазі організацію Ваффен — СС… СС відновлювало певні сторони середньовічного духовного лицарського Ордену, з типовими ідеалами переборення плоті, нестяжательства, дисципліни, медитативної практики» (там само, стор.25). Ось виявляється хто є ідеалом для наших «антифашистів», останніх «тамплієрів пролетаріату»!

Ідеолог «континентальної Євразійської імперії від Владивостока до Дубліна» (здається Гітлер в цих межах намагався побудувати ІІІ Рейх) Олександр Дугін бачить «в європейському націонал-революційному русі три аспекти — італійський фашизм і його етатизм, державність, відповідає тілу, німецький націонал-соціалізм з його апелюванням до нації — душі, а румунський гвардизм з його містичним православ'ям — духу» (там само, стор. 18).

Якщо і це для когось є ще непереконливим, то наступні одкровення Дугіна ні в кого не можуть викликати анінайменших сумнівів: «…націонал-соціалістична і фашистська революції, котрі також являлись центральними феноменами революційної реальності ХХ століття, теж мали яскраво виражений «робочий», «пролетарський» характер, що знайшло своє відображення навіть в назві NSDAP, Націонал-соціалістична Робітнича (курсив наш — О.Д.) Партія Німеччини. Комунізм і фашизм були останнім історичним словом Революції, її синтетичним, найбільш глобальним втіленням, її апофеозом» (там само, стор.340).

Подібних цитат у новітніх «антифашистів» можна назбирати не на одну статтю, погортавши сторінки журналу Дугіна «Елементи», його праці «Основи геополітики» та інших творінь, але чи потрібно це? І так все зрозуміло.

«Що ж, Росія завжди буде Росією. Запах сірки в колах тамтешніх інтелектуалів є постійним і не вивітрюється», — підводить риску під сатанинськими «шедеврами» Дугіна український філософ Андрій Поцілуйко. Важко не погодитися.

Проте покровитель ПСПУ Дугін є «спеціалістом» не лише в історії, він запросто видає «на гора» чергові проекти «нового євразійського світопорядку» і рецепти його встановлення. 10 серпня в ефірі московської радіостанції «Ехо Москви» він заявив наступне: «Ми, користуючись цим приводом, територіальної цілісності, зміцнювали свої інтереси, користуючись приводом сепаратистського небажання осетинів та абхазів жити на території Грузії і жити з нами, на нашій території в рамках єдиної держави, ми підтримуємо їх. Висновок абсолютно простий: свій і не свої, а все інше неважливо. І так само нам належить діяти в Україні».

«Ми будемо змушені проігнорувати територіальну цілісність України», — попереджає Дугін, а на запитання ведучого, де ж є межа російських інтересів, з безпосередньою прямотою і відвертістю відповідає, - «там, де зупинять».

Без облудного камуфляжу і лицедійських масок Дугін чітко визнав, що «слов'янська єдність», «інтернаціональний обов’язок», «захист співвітчизників», «православна спільнота», «визволення трудящих» і всі інші подібні нісенітниці Москва тільки використовує для агресивного поширення власних впливів, і що апетити «московського ведмедя» не можуть обмежити ніякі приписи, закони, моральні чи юридичні норми, а лише сила і ще раз сила: «доки не зупинять».

Чергові «одкровення» цього одіозного діяча нещодавно розмістив Інтернет ресурс ПСПУ. Пропонуючи нашим читачам окремі «перли» «посильних роздумів» Олександра Гелійовича, усвідомлюємо, що навіть сліпому стає зовсім зрозуміло, чому Вітренко так агресивно захищає свого «старшого брата», проте утримуємося від коментарів. Що тут коментувати…

«Якщо ми навчимося грати в симетричну політику — тоді нам просто ціни не буде. Росія просто легко забере все те, що, так би мовити, агенти впливу, її вороги, за це останнє десятиріччя відібрали. Україну вже точно слід прибрати до рук: не вся, але більша її частина належить нам. Точніше, тим росіянам, малоросам, котрі там живуть, а вже ніяк не американцям: ці — зовсім зайві. …Я вважаю, що слід зробити російську мову другою, а краще — першою на Україні».

Прикметно, що у роздумах, кому ж належить Україна, про власне українців Дугін якось не згадав. Не помітив таких…

Висвітлив автор і механізми, за допомогою яких найпростіше буде здійснити процес «прибирання до рук» нашої Батьківщини. Схема проста, як табуретка.

«Лише нам не слід випускати з рук ініціативу: зараз нам необхідно різко підтримати Наталію Михайлівну Вітренко. Нашу східну євразійську пасіонарію.

Мені здається, ми повинні, навпаки, модернізувати Партію регіонів, прибрати цей мішок з грошима в обличчі Януковича і рухати якихось більш адекватних людей. А якщо вони ще опиратимуться — я думаю, заблокувати Партію регіонів: просто зруйнувати її. Вона, взагалі, працювала на наші інтереси, але дуже неадекватно і дуже погано. Необхідно швидко створити нову політичну коаліцію, при тому, я вважаю, що явний її лідер — Вітренко, яку штучно витіснили з парламенту і штучно стримують. Нам слід допомагати Наталі Михайлівні за повною програмою».

Ось так просто і безпосередньо Дугін «створює і розвалює» в Україні партії і коаліції, так щиро визнає хто і чиї інтереси тут обслуговує. А державна братія «мовчить собі, витріщивши очі». Може, так і треба?.. Чи все ж таки кордони України стануть тією межею, «де зупинять»?

P.S. «Маски скинуто. Ми вступили у війну. Тепер країна має воювати не лише назовні, але і всередині, з п’ятою колоною. Ліберали-західники, працівники різноманітних фондів мають бути зараз інтерновані. На війні як на війні. Якщо до 8 серпня ці люди ще мали право на свою точку зору, то сьогодні вони мають лише одне право: бути ізольованими і врятованими від неминучої розплати, оскільки, я вважаю, патріоти в цій ситуації не будуть сидіти, склавши руки. Приходить час патріота, час помсти за ті приниження, які ми терпіли більше десяти років від цих громадян. Думаю, що певні особливо активні грузинські діячі в Росії мають бути підданими такій самій участі, як представники тієї країни, з якою ми воюємо.»

(З інтерв’ю Олесандра Дугіна інформаційній агенції «Росбалт»)

«ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВО» ВІД АЗАРОВА

Спекулювати чинами і творчістю тих, до кого не маєш анінайменшого відношення, стає сьогодні на диво популярним. Особливо часто полюбляють посилатися на тих, хто є незаперечним авторитетом, як правило за браком авторитету власного. Але деколи це переходить всі допустимі межі. Як яскравий приклад наведу уривки з виступу свіжоспеченого віце-прем’єра Ніколая Азарова у Верховній Раді України: «…Тарас Шевченко, вообще-то говоря, большую часть жизни прожил в России и был русскоговорящим человеком. Он написал свои дневники на русском языке и большую часть прозы написал тоже на русском языке. Так вы хотите исключить его из нашей общей, самой великой в мире культуры?!.. А мы хотим воспользоваться плодами, я еще раз подчеркиваю, самой великой в мире культуры, она у нас с вами общая».

Щодо «найбільшої в світі культури» і «найвищий в світі народ», то тут Азаров не оригінальний, згадаймо хоча би тост «вождя всіх народів» Сталіна 24 травня 1945 року за «найвидатнішу націю з усіх націй, які входять до Радянського Союзу», а вже про маячню «біснуватого» та його послідовників і згадувати не хочеться. І ось до цієї «веселої компанії» долучився вагомий голос новітнього «шевченкознавця». Втім, Сталіна він навіть обійшов, адже той визначав росіян як най…най…най… на теренах всього лише СССР, а товариш-господін Азаров, «нічтоже сумяшися», возвеличив її, за словами одного кіногероя, «в світовому масштабі». Ну та де там якомусь недовченому попику з глухого грузинського краю до члена-кореспондента Національної академії наук України, доктора геолого-мінералогічних наук, заслуженого економіста України і т. д., і т. п. Напевно не варто буде дивуватися, коли незабаром до грона поважних титулів та звань, Азаров додасть ще й посаду голови Шевченківського комітету, або хоча би «Просвіти» ім. Тараса Шевченка… Чи не засиділись на своїх місцях їх нинішні керівники, якщо в нас не перевелися такі «шевченкознавці» як Азаров?