Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця (читать книги онлайн полностью txt) 📗
Святки - це дні, коли навіть зараз жителі Карпат згадують свою космогонію, ту символічну картину світобудови, яку тисячі років тому створили предки українців, і якою наскрізь пронизані колядки. Майже в кожній колядці згадується і Дерево Життя -Світове, Небесне Древо, що росте у Вирії. На ньому сидять птахи-деміурги (переважно це голуби), які «радоньку радять, як світ снувати». А навколо - розкинувся Праокеан, з якого птахи-деміурги виносять «золотий камінь» і творять з нього світ живий. (А іноді з Праокеану вилітає бджілка - «Божа посланниця» і виносить з правічних вод «святий воскочок», котрий і стає підвалиною Всесвіту.) Ці колядки-замовляння - живі свідчення того, що духовна традиція в Карпатах не вмерла, а існує далі в іншій формі, колядки зближують карпатські космогонічні уявлення з подібними переказами в інших стародавніх традиціях.
...Ми з друзями, сидимо за столом. Привітно потріскує вогонь у грубці. Тихо горять воскові свічки на столі. Пахнуть смерекові лапи, внесені в кімнату.
Дзвінкий сміх під вікнами; стукіт у шибку. Прийшли колядники. Звісно, більшість із них вже не усвідомлює значення тих давніх, складних символів, які оспівує; ці юні гуцули просто повторюють строфи, яких навчили їх бабусі та дідусі. Але ми відчиняємо двері - бо колядникам відмовляти не можна. І давні боги живі доти, поки їх пам'ятають. Отже, й світ оновлюватиметься доти, поки юнаки по карпатських та інших українських селах співатимуть про чарівне Дерево Життя в золотому Вирії, де живуть старі боги та предки-рахмани...
оли не було з нащада світа, Тогди не було неба, ні землі, А но лем було синєє море,
А серед моря зелений явір.
І На явороньку три голубоньки, д Три голубоньки радоньку радять,
І І Радоньку радять, як світ сновати: — Та спустимеся на дно до моря, Та дістанеме дрібного піску, Дрібний пісочок посієме ми:
Та нам ся стане чорна землиця.
Та дістанеме золотий камінь, Золотий камінь посієме ми:
Та нам ся стане ясне небонько, Ясне небонько, світле сонінько, Світле сонінько, ясен місячик,
Ясен місячик, ясна зірниця, Ясна зірниця, дрібні звіздочки16.
Дзвінкі голоси виспівують про двох го-лубоньків на явороньку і про Сина Божого в яслах. Скільки таких Синів Божих - великих наставників і вчителів, деміургів і богів у людській подобі проходило по землі, являлося різним народам та племенам?
І ще я думаю про Дерево Життя, один із найдавніших космогонічних символів світу. Усі шаманські традиції описують і вшановують цей образ. Три світи об’єднуються Небесним Древом. Коріння - це потойбічний світ, світ мертвих, духів, світ предків. Сибірські та північноамериканські шамани називають його «нижнім», і саме туди спускається шаман по допомогу від хвороб та лих. Стовбур Древа - це видимий, дійсний світ «під Сонцем», світ живих людей. Крона - «верхній», горній світ, де живуть вищі духи та боги. І коли ми читаємо в «Слові о полку Ігоревім» про віщого Бояна, який «розтікався мислію по древу», то можливо, автор мав на увазі саме це, правічне Дерево Життя? А Боян своїм віщим поглядом і своєю відунською свідомістю (а як ми пам’ятаємо, співці в давнину були одночасно й магами, бо знали таємниці Слова) обіймеш три світи. І зі своїх «шаманських подорожей» по Світовому Древу приносив слово-блискавку17, що мало силу магії...
Зображення Світового Древа в уявленнях нанайських шаманів.
Древо Життя у традиційній українській вишивці. Полтавщина. XIX ст.
Зображення Світового Древа на писанках. Зверніть увагу на символіку двох світів, що їх з’єднує коренями та кроною Древо Життя.
Дерево Життя в уявленні китайських алхіміків-даосів.
Персоніфікацією Світового Древа найчастіше виступав дуб (що нагадує традицію кельтських друїдів, у яких саме дуб був символом духовного сходження), ясен (що зближує карпатську традицію зі скандинавською, де Деревом Життя був ясен Іггдрасіль), а також явір. Тут теж глибокий символ: явір часто росте над водою, а за космогонічними легендами, з-під Дерева Життя витікає джерело з живою та мертвою водою.
Там же знаходиться і священний камінь Алатир, олтар Життя, той самий «золотий камінь», який ліг у основу Світобудови. Він - символ небесних законів і символічний центр світу. Народні перекази говорять про могутню силу, що схована під цим каменем, силу, якій немає меж. Алатир-каме-нем часто скріплялися («замикалися») за-мови-примівки.
«Золотий камінь» - важливий космогонічний символ не тільки в гуцулів, а й у індоєвропейській космогонічній картині світу загалом. З-під Алатира тече жива вода, яка дає початок усім рікам на Землі. До речі, в Карпатах особливою повагою користувалися джерела, які били з-під каменя чи скелі. Будь-яка скеля, котра вирізнялася з-поміж інших, особливо якщо вона була біла, прирівнювалася до космогонічного «білого каменя» і наділялася магічними властивостями...
Напрошується і ще одна аналогія: Веда (Знання) - Джерело Життя - витікає-ви-пливає з кореня Мови-Древа, живить свій народ і все людство. Колись давно, коли світ мав єдину Прамову, було й спільне Джерело, єдине Знання. Зараз - джерел багато, як і шляхів до Тайни...
Сила цього прадавнього космогонічного образу була настільки потужною, що християнство не змогло його знищити: в пізніших християнізованих легендах та замовах «білий камінь» пов’язали з Богородицею і святими. Це образ протистояння злу та символ міцності віри замовника.
«Золотий камінь» - ще й символ Вогню, однієї зі світобудівничих стихій; «живий вогонь» також уявляли у вигляді світлоносного каменя18. За іншими легендами, Ала-тир-камінь слугує олтарем, на якому горить Живий Вогонь життя. «Золотий камінь» часто виступає у мольфарських замовляннях як символ «сили непоборної». Ранньої весни, за повір’ями, із «золотого каменя» викрешується перша блискавиця і в чарівному казані з допомогою живого вогню вариться чудодійний напій (весняні грозові дощі)19. У деяких слов’янських легендах «хранителькою» Алатир-каменя і Живого Вогню на ньому була богиня-громовиця. У пізніших, уже християнізованих, замовляннях біля «золотого каменя Алатира» перебуває сама Богородиця, яка в багатьох слов’янських регіонах шанувалася саме як хранителька і розпорядниця небесного вогню, а отже - богиня-громовиця з дохристиянських вірувань.
Я недаремно згадала про грози, але про це згодом.
Наступного дня я їду в маленьке карпатське село, де чекає на мене старий Мольфар.
Цього разу гори похмурі та грізні у своїй сіро-білій непорушності. Вони зачаїлися, вкриті снігом. Лісові духи та чугайстри сплять, і саме взимку гори, можливо, найнебезпечніші...
Стоги сіна під снігом на схилах Карпатських гір.Фото з архіву автора.
У хаті в Мольфара гаряче натоплена піч, його дружина пече пироги - на святочну різдвяну вечерю прийдуть діти й онуки, а ми розмовляємо тут-таки, бо в мольфарському «кабінеті» не топиться й там дуже холодно.
Ми говоримо про способи мольфування і види мольфарів. Кожен мольфар має свій власний стиль і напрямок роботи.
- Коли молодий мольфар проходить ініціацію, тоді визначається його «стиль», - говорить Моль-
фар. - Є мольфари від цілительства, є від худоби. Є ті, що відвертають наведену злими відьмами або чаклунами недугу та напасть, є громівники - повелителі стихій, котрі захищають поля й луки від грому й граду, від повеней та ураганів.
Наприклад, основна спеціалізація мого співрозмовника - цілительство. Його духовний наставник і провідник іншими світами - святий Пантелеймон, якого під різними іменами знали всі народи світу: бог-цілитель, покровитель лікарів і знавців хвороб.
