Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир (серия книг txt) 📗

"Пляцувка групи" відповідала за організацію розвідки і формування розвідорганів у закріплених за групою повстанських районах. Вона зобов'язувалася двічі на тиждень надсилати розвідзвіти до ППШ згідно із вказівками, отриманими від Штабу, а також вести обмін розвідданими з аналогічними підрозділами. "Пляцувкам груп" підлягали пляцувки повстанських районів, які складалися з частин розвідки та контррозвідки зі скороченими штатами і підпорядковувалися начальнику штабу повстанського району. Їх звіти мали двічі на тиждень надходити до "пляцувки групи" для узагальнення. Місце дислокації розвідувальних осередків залежало від наявності на території групи чи району стратегічних об'єктів, котрі становили інтерес з точки зору розвідки. Допускалося два варіанти розміщення пляцувок: разом зі штабом повстанського угруповання або поряд з найважливішими об'єктами розвідки. Відповідно до кількості повстанських з'єднань пропонувалося запровадити 5 "центральних розвідчих пляцувок груп" і 22 районні "пляцувки агентури" [670].

Факт прийняття названого проекту не встановлено, але розвідувальні підрозділи діяли в дусі його положень.

Як уже зазначалося вище, в структурі ППШ, його 2-му відділі функціонувала і контррозвідувальна секція. Потреба в її створенні зумовлювалась низкою чинників оперативної обстановки, котрі загрожували безпеці вищих органів влади УНР в еміграції, заважали ефективній діяльності центральних і місцевих повстансько-підпільних підрозділів. Насамперед це активна розвідувально-підривна робота спеціальних служб РСФРР та УСРР, ряду антирадянських еміграційних структур, що орієнтувалися на відновлення "неподільної Росії". До аналогічних заходів вдавалися і спецслужби "білого руху" генерала Врангеля. У зв'язку з цим керівництво ППШ сповістило штаби повстанських груп і Всеукраїнського повстанського комітету про наміри врангелівської агентури використовувати у своїх цілях український повстанський рух. Начальник Штабу звертав особливу увагу повстанських ватажків на намагання "різних російських антибільшовицьких груп" спровокувати українських повстанців на передчасні виступи, що вже призвело до загибелі одного з агентів ППШ і викриття органами ВУНК підпільних організацій [671].

Проте головним противником повстансько-підпільних структур були, безперечно, радянські органи держбезпеки. Слід відзначити, що їх розвідувально-підривна робота спрямовувалась не тільки проти ППШ, а й усієї української політичної еміграції та її політичних центрів. Використовуючи дипломатичні можливості, радянська російська та українська дипломатії розгорнули разом з органами держбезпеки жваву діяльність, спрямовану на розклад української еміграції та агітацію в її середовищі за повернення до УСРР. Тільки Наркомат іноземних справ УСРР до створення Союзу РСР провів значну роботу по розкладу військовослужбовців Армії УНР, котрі перебували в Польщі та Чехословаччині, внаслідок чого 3 з 8 тисяч вояків повернулися до УСРР. Серед інтелігенції швидко поширювалися "совєтофільські" настрої [672].

До розкладу еміграції підключилася радянська зовнішня розвідка - Іноземний відділ ВНК і ВУНК (згодом - ОДПУ і ОДПУ УСРР). Однією з головних функцій дипломатичних резидентур радянської розвідки (вони являли собою "посольства в посольствах", а з приводу їх статусу постійно точилася відомча боротьба між ВНК та НКЗС Росії) було вивчення і розклад антирадянської політичної еміграції, особливо з тих республік, що після 1917 р. утворили власну державність [673].

Уже наводились дані про те, що радянська агентура перебувала у найближчому оточенні С.Петлюри. На ВУНК працювала дружина особистого секретаря С.Петлюри. Більшовицьким агентом виявився і помічник начальника ППШ Добротворський, через якого надходила інформація про плани діяльності Штабу, суперечки в його середовищі. Радянські спецслужби активно протидіяли повстанським угрупованням в УСРР. Наприклад, завдяки агентурним даним двічі заарештовувався штаб одного з провідних повстанських лідерів отамана Мордалевича, а третього разу в полон потрапив і він сам. Переслідування органів держбезпеки змусили Київський повстанський Комітет залишити місто [674].

Група співробітників ВУНК під виглядом представників Врангеля увійшла у довіру до повстанців отамана Лютого. В результаті організація повстанців була розгромлена. В липні 1921 р. при переході кордону був затриманий емісар ППШ "3". На допиті у прикордонному особливому відділі ВУНК він зізнався, що був направлений на зв'язок до одного з отаманів, повідомив про структуру ППШ, підпільних організацій у Києві і в УСРР, накреслив схему дислокації повстанських сил. Після відповідної обробки "3" став секретним співробітником ВУНК. Працюючи в ППШ, він дезінформував його керівництво, давав ВУНК інформацію, згідно з якою проводилися арешти підпільників в УСРР, повідомляв про контакти ППШ з розвідками Польщі і Румунії, Н.Махном і Б.Савінковим, про плани переходу кордону силами Армії УНР [675]. Звідси зрозуміло, якої шкоди завдавала радянська агентура діяльності ППШ та його формувань в Україні.

Труднощів додавали часті випадки порушень режиму збереження державної та військової таємниці посадовими особами й військовослужбовцями Армії УНР. Так, у рапорті генерала Ю.Тютюнника до С.Петлюри зазначалося, що газети "Рідний край" і "Українська трибуна" друкували накази Головного Отамана, схеми розташування повстанських загонів і штабів, що призвело до їх розгрому більшовиками. Начальник ППШ вимагав під страхом застосування смертної кари заборонити розголошення таких відомостей. Доходило того, що співробітникам ППШ заборонялося без дозволу начальника Штабу залишати Львів, оскільки деякі з них у приватних бесідах зі знайомими розголошували службову інформацію.

Отже, в керівних структурах повстанського руху функціонували контррозвідувальні органи. Їх мали 2-й відділ ППШ (секція дефензиви), 2-і відділи штабів повстанських груп і районів, проектувався і контррозвідувальний підрозділ штабу майбутньої Окремої повстанської армії. Налагодження ефективної діяльності контррозвідки гальмував брак кваліфікованих кадрів. Як йшлося у рапорті начальника секції дефензиви начальнику 2-го відділу ППШ від 2 серпня 1921 р., очолюваний ним підрозділ не отримує необхідних директив, коштів, кадрової допомоги; незважаючи на численні прохання, досі не відкриті спеціальні курси підготовки офіцерів контррозвідки.

Що ж стосується діяльності секції дефензиви самого ППШ, то вона полягала у виробленні планів організації контррозвідки в повстанських угрупованнях, вивченні досвіду польської та радянської спецслужб. Планом роботи цього підрозділу передбачалося також завдання догляду за "всіма ворожими... особами" [676]. Яким же був цей догляд?

Немає сумніву, що повстанська контррозвідка діяла - виявляла й знищувала більшовицьких вивідувачів ("лазутчиків"). Так, до повстанського штабу втерся шпигун на прізвище Нестеренко, який вивідував і передавав ворогові роздобуту інформацію, видавав зв'язкових. Контррозвідники зібрали проти шпигуна компрометуючі докази й незабаром ліквідували його. Викриті були також провокатор Петро Жидківський, котрий довго працював на користь НК, а також інший її прислужник підполковник Снігірів - співробітник, близький до Юрія Тютюнника; виявлена шпигунська діяльність полковника Ємельянова, який отримав наказ від Одеського більшовицького комітету "перейти на бік повстанців" і котрого в Румунії призначили офіцером зв'язку з повстанцями [677].