Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир (серия книг txt) 📗

Далі С.Іванович зазначає, що провід у політичній боротьбі всередині держави належить Міністерству внутрішніх справ, котре через свій Департамент політичної інформації керує цією боротьбою, з чого і випливають завдання Департаменту. ДПІ мусить створити таку організацію, яка могла б не тільки успішно протидіяти підривним акціям ворогів української державності, але і з повною енергією готувати грунт для дальшої боротьби за самостійність України, тим більше, що вся її територія захоплена ворогом, а уряд і армія перебувають на чужій землі.

Ця організація, продовжує С.Іванович, повинна покривати агентурною мережею всю Україну без огляду на те, яка там існує влада. Відповідно до реальних обставин необхідно для тимчасового практичного виконання завдань Департаменту організувати 2-4 агентури (резидентури - В.С.) на кордоні України, а саме: над Збручем і на Волині, по обидва боки кордону. Завдання цих агентур - підтримувати щільний зв'язок між ДПІ й усіма його агентами на території України. В кожнім повіті повинно бути не менше двох агентів, котрі мали б працювати незалежно один від одного. Ці агенти надсилають свої інформації та звіти в прикордонні резидентури для передачі в ДПІ. З метою інформування й контролю агентів на місцях, а також для зв'язку потрібно мати 12 кур'єрів. Крім того, пропонувалося тримати агентів в районах розташування уряду УНР, у тих місцях закордону, де проживає багато біженців з України або гуртуються українські політичні партії та організації.

Другу частину доповіді керівник ДПІ присвятив завданням, які, на його думку, мають вирішуватися за допомогою агентури, а також питанню категорій співробітників, задіяних в агентурному процесі.

"Політичні" агенти повинні виконувати такі завдання: 1. Стежити за діяльністю більшовицьких і всіх інших ворожих українській державності угруповань та створювати нові й підтримувати існуючі антибільшовицькі партійні організації, повстанські загони і т.п. 2. Інформувати населення про діяльність і наміри уряду УНР, підтримувати дух і настрій українців. 3. Виявляти більшовицьких шпигунів і провокаторів та інших ворожих українській державності осіб, стежити за тим, щоб такі особи не були на державній службі. 4. Попереджати усілякі політичні злочини, боротися з політичними злочинцями. 5. Стежити за діяльністю політичних організацій і партій, впливових громадських діячів, щоб знати їх наміри та настрої, а також ставлення до влади УНР.

Для організації діяльності таємної політичної агентури слід послуговуватись чотирма категоріями співробітників: постійними платними співробітниками (урядовцями, агентами, кур'єрами та залученими до співпраці повстанцями); принагідно заангажованими співробітниками, які тільки за виконання конкретного доручення одержують відповідну платню; постійно заангажованими співробітниками, котрі працюють в інших установах чи інституціях і поза своїм основним заняттям керують (як резиденти - В.С.) таємною агентурою у сфері політичної розвідки й отримують за це постійну платню; постійними і принагідно залученими співробітниками, котрі без жодної платні, тільки з патріотичного обов'язку і прихильності до влади УНР подають відповідну інформацію. Цим особам повертаються тільки евентуальні кошти, витрачені ними в інтересах політичної розвідки (на поїздки, зв'язок, частування тощо) [613].

Проаналізований вище матеріал змістовно доповнює інший документ - доповідь керуючого Міністерством внутрішніх справ Раді Народних Міністрів УНР (перше півріччя 1921 р.). Критично оцінюючи попередні досягнення Департаменту політичної інформації, керівник МВС зазначає, що діяльність цієї інституції зводилась до виконання завдань переважно розвідувального ("шпигунського") характеру, організація місцевих відділів ДПІ була надто бюрократизованою, робота губернських і повітових підрозділів здійснювалась лише на звільненій від більшовиків території України у порівняно спокійній обстановці. На його думку, такий підхід до цієї важливої справи був помилковим: завдання Департаменту політичної інформації повинні бути значно серйознішими, а поле діяльності охоплювати всю Україну, незважаючи на те, яка територія в конкретний час підпорядкована українській владі [614]. Самі ж завдання керівник МВС бачив в основному такими ж, як їх виклав у згадуваній вище доповіді його підлеглий - директор ДПІ С.Іванович: головні зусилля слід зосередити на підвищенні надійності кадрів державного апарату; знати настрої, бажання та наміри провідників громадської думки й більшості громадян; активізувати пропагандистські заходи серед населення, активніше протидіяти більшовицькій агітації та провокаціям; зміцнювати антибільшовицький український національний рух; своєчасно попереджати і припиняти політичні злочини.

Водночас, у доповіді Раді Народних Міністрів УНР є й нові думки стосовно необхідності вивчати політичне життя національних меншин в Україні та відповідно на нього впливати, проводити корисну для держави діяльність там, де з певних причин неможлива робота дипломатичного корпусу (війська Врангеля, Махна, Дон, Кубань і т.п.). Виконання цих завдань, наголошувалося в доповіді, конче потрібне і в час, коли уряд УНР перебуває на чужій території. Треба тримати якомога щільніший зв'язок з окупованою ворогом Україною, формувати там громадську думку в дусі єднання й підготовки до подальшої боротьби за самостійність України, пам'ятаючи, що кінець боротьби ще далеко.

Для практичного здійснення своїх завдань Департамент політичної інформації повинен залучати до співробітництва людей політично освічених, патріотів, для яких мета здобути волю Україні виправдовувала б засоби; осіб, котрі б співробітничали з Департаментом свідомо, не соромлячись і не за гроші виключно. Організація діяльності ДПІ має бути поставлена так: Департамент підбирає відповідну кількість кур'єрів і підтримує зв'язок з призначеними на місцях (не менше одного в повіті) провідниками політичної акції; останні повинні залучати до співпраці ідейних українців переважно з місцевого населення; крім таких осідлих помічників, мають бути люди, яким слід давати доручення вивчати який-небудь рух, партію чи особу (Добровольча армія, Дон, Кубань, боротьбисти, Махно і т.п.), відповідно на них впливати й використовувати в інтересах України. Завданням Департаменту політичної інформації є також стеження за пресою через прес-бюро. Для роботи і проведення в життя наміченої реорганізації потрібні більші, ніж передбачалося, кошти. Необхідно дозволити ДПІ повне користування коштами, асигнованими як самому Департаменту, так і на губернські та повітові відділи, позаяк реорганізація праці інституції охоплює й ту діяльність, яку мали проводити згадані відділи [615].

Отже, розглянуті документи свідчать про досить широкий спектр діяльності ДПІ та вельми серйозні основні вимоги до її суб'єктів. Однак викликає щонайменше сумнів те, що керівник МВС до патріотів найвищого гатунку відносить людей, "для яких мета... виправдовувала б засоби" (очевидно, будь-які - В.С.). Але ж історії добре відомі факти, коли застосування антигуманних, надмірно жорстоких засобів боротьби, навіть в ім'я найвеличнішої мети, рано чи пізно призводило до діаметрально протилежних наслідків.

На жаль, дуже мало змістовних узагальнюючих документів, які б засвідчили, як саме підрозділи ДПІ виконували поставлені перед ними керівництвом МВС і власними провідниками завдання. Певне уявлення про це дає доповідь директора ДПІ міністру внутрішніх справ від 15 квітня 1921 р. про напрями здійснюваної Департаментом роботи. Таких напрямів названо п'ять: зв'язок з Україною (з метою збору інформації, здійснення пропагандистських заходів, підтримки повстансько-підпільного руху - В.С.); взаємний обмін інформацією політичного характеру з іноземними (польськими - В.С.) спецслужбами; допомога уряду УНР у виробленні належної політичної лінії та напрямів ефективних дій як на терені України, так і в еміграції, а також спростування негативних чуток щодо уряду, позитивний вплив на певні політичні партії; реєстрація всіх політичних злочинців, збір матеріалів про їхній шкідливий вплив на діяльність державного апарату та вжиття відповідних заходів протидії; створення архіву з матеріалів справ політичної інформації. Оцінюючи діяльність ДПІ, його шеф акцентує увагу на тому, що у справі підбору співробітників і тактики роботи не обійшлося без негативних сторонніх впливів та серйозних недоліків. Найбільш уразливим для таких впливів виявився відділ зв'язку. Щоправда, з доповіді не видно, які, власне, впливи маються на увазі, не називаються причини недоліків. Та й самі напрями діяльності наведені дуже схематично, в узагальненому вигляді [616]. Більш докладну інформацію знаходимо в оперативних матеріалах закордонного та внутрішнього відділів ДПІ. Вона дає змогу зробити висновок, що організація роботи цих підрозділів, підбір кадрів співробітників, резидентів, агентів та інших виконавців здійснювались головним чином в межах завдань, визначених провідниками МВС та Департаменту.