Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Научно-образовательная » История » Люди зі страху.В облозі - Андріяшик Роман (книги читать бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Люди зі страху.В облозі - Андріяшик Роман (книги читать бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Люди зі страху.В облозі - Андріяшик Роман (книги читать бесплатно без регистрации .TXT) 📗. Жанр: История. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Блукаєш? — запитав він, мнучи цигарку.

— В поле ходив. — Я подав йому чебрецеву китичку, він понюхав і застромив у кишеньку. — Хлопці дома?

— Так.

— Ти чогось скривлений Що з тобою?

— Якась туга, Прокопику.

— Полаявся?

Микола не відповів

— Ходи до Марійки Вістун. Це цікава дівчина. Може, тобі якраз бракує познайомитися із своєрідним підходом до життя?

— Ні,- відмовився він. — Пройдемось?

— Незабаром вийдуть патрулі, краще сховатися до нори.

— Туга, — знову поскаржився Микола. Коли сильна людина впадає в розпач, все стає хистким, хоч слабшим, можливо, це імпонує.

— Ніби збирається на дощ, — додав Микола.

— Дивуюсь. Для вас ліпші умови створюються.

— Для нас, для вас!.. — скоромовкою пробурмотів Микола. Я його вперше таким бачив.

— Десь би самогоночки роздобути, — сказав я.

Микола усміхнувся.

- Іди додому, Миколику, я зараз повернуся.

— Тільки недовго.

Марійка ступила мені назустріч ангелом у білій сорочині, з накинутою на плечі білою хустиною.

— Я так чекала, Прокопе! — Вона вхопила мене за руку тремтячими від напруження пальцями. — За Львів будуть бої, правда?

— Не знаю. У нас криза, друженьку. На тобі гроші, візьми в сусідки спирту.

— Я тебе не відпущу.

— Будь ласка.

Тихе постукування в замінованому тишею будинку перенесло мене немовби в якусь предковічну долину, наводнену таємницями.

Марійка поставила на стіл пляшки.

— Якби не це, ти не прийшов би?

— Я через годинку повернуся.

Ми пили із злістю до себе і швидко сп'яніли Спершу перемовлялися, потім втомились і порозлазилися по льоху. Олекса сидів На цеглі біля печі, обхопивши руками голову, ніби її йому щойно повернули і він не знав, що вона собою являє. Грушевич лежав долілиць на підлозі, витягши руки, ніби силкувався щось дістати, Кривов'яз і Павло поснули. Микола сидів під своїми нарами. З небагатьох слів я зрозумів, що всі вони теж намагалися спровокувати повстання.

Спотикаючись, я вибрався нагору і, пам'ятаючи, що треба йти лазом попри фасади, повз із заплющеними очима, обдираючи руки.

— Який ти славний, — зраділа Марійка.

— Я п'яний.

— Тобі погано?

— Ні.

— Я тебе покладу спати, буду пестити…

— Не муч.

— Добре, добре. Лишенько ти моє несправедливе. Хлопцям допоміг, а мене відштовхуєш! Каторжник, ти прийшов до мене без серця. Чому я тебе не стріла раніше?

— Я відробляв Австрії за бункер.

— О, тобі в усьому перешкодили поважні причини Який ти серйозний у мене! Лягай, Прокопику Ти маєш звичку псувати людям настрій, а вони однаково не бачать того, що ти. Люди — це ярмарок.

— Піду!

— Спи.

— А ти?

- І я.

— Ти не роздягаєшся?

— А ти?

— В мене рубці на тілі.

— Спи, хлопчику. Хто тебе навчив терпіти за все, що діється? Спи, мені нічого більше не треба. Як німо в нас. Ніби в іншому світі. Ти спиш, а я тебе мовчки кохаю, і тобі не хочеться послухати, як б'ється моє серце. А я хотіла б, аби ти був завсіди зі мною… Надворі місяць. У кімнаті світлішає. Твоє лице чомусь наче на грошах викарбуване. Скільки тобі років?

— Вісімдесят вісім.

— П'яний.

— Правда.

— Так багато?

— Додався до батька.

— Так ліпше?

— Міцніше.

— А я сирота.

— Частіше ходи на материну могилу.

— Боюся.

— Клич мене.

— Я заслоню вікно, щоб місяць не заважав. Не можу терпіти, коли він никає по хаті, як шпигун. Ти заснеш, а він нишпорить, передивляється твою одежу, шукає заборонених книжок, гидливо шкіриться, побачивши зацвілу шкуринку під шафкою. Цей місяць взагалі неприємне створіння. Мабуть, і земля, світячись відбитим промінням, така ж неприваблива для очей неба.

— Що в тебе за фантазії!

— Ти не знаєш, що це в моєму характері?

— Не треба.

— О, і тут ти не даєш мені волі. Можу битися об заклад, що ти встанеш і відштовхнеш мене від вікна: в кам'яниці навпроти світиться, молода жінка вже лягла до ліжка, а чоловік скидає вбрання. Зараз він теж ляже, вона відсунеться до стіни, дасть йому місце, потягнеться рукою до лампи, щоб вкрутити гніт, але вона так уже чекає, що опустить руку, і чоловік сам погасить…

— Одійди.

— Ну ось. А поверхом нижче я щоранку бачу, як на балкончик виходить сонне хлоп'ятко. Воно виходить тихо, несміло, мружачи очі, з таким виразом, ніби чекає, що за ніч щось мало змінитися. Мабуть, йому щось наснилося, правда?

Я не озвався, і вона злякано шугнула на канапу, мов намагалась ще хапнути мою свідомість. Я вдав, що сплю. Вона крутилась, умощуючись, і поклала голову мені на груди. Коли вона засне, то відсунеться, хіба що триматиму в обіймах. Відсунувшись, вона підпадає під владу чужини. Вона й чужа. Це просто химери тіла. В її серці порожньо. Хтось нагодиться і забере її. І вона не буде згадувати цих хвилин.

Олекса розповідав, що бачив, як уночі вставав Живецький. Він обмацав стіни і хлопців, а коли наблизився до нього, Олекса мало не знепритомнів. Живецький поклав йому на чоло руку, мовчки постояв і пішов на своє місце.

Його життя зосередилося на тому, щоб підслухувати і підглядати. Ця концентрація сил не може викликати доброго самопочуття навіть у цілком безгрішної людини, якою є людина неволі. Якось Кривов'яз вичитав у одного розумного поляка: людина в неволі не здатна робити ні зла, ні добра, і не достойна нагороди, і не заслуговує кари, бо в такому становищі всі її вчинки є необхідністю.

Я пробродив весь день вулицями. Червоно заходило зверху світліше, а внизу темніше сонце. Я поспішав показати його Марійці, але біля її будинку побачив, що звідти його не видно.

Марійка налила в склянки чаю.

— Ти мучився? — Марійка пильно подивилася мені в очі.

— Чого? — Я посміхнувся.

— Через вчорашнє. Через те, що сталося.

— Ні, я придумав собі виправдання.

— А мені?

Я опустив очі.

— Я сподівалася цього. Я знала, — поставивши склянку, сказала вона.

— Що з тобою?

— Нічого. Просто я думала, яка щаслива, що з тобою, але яке моє щастя хистке.

— Закохані вічно порпаються у своїх вчинках і тремтять. Що ж до щастя, то…

Вона гірко посміхнулася.

— Бо вони починають жити одне одним і йти в гадках одною стежкою. Вони звіряються, щоб знати напевно, чи одною. Це прекрасно. Так вони відкривають себе в коханні. Але ти на це не здатен, ти егоїст, чужий.

— А я, грішним ділом, думав це саме про тебе. Либонь, ми сходимося на одну стежку. Вона розгублено крутила склянку з чаєм.

— Я, Прокопе, хочу всього або не хочу нічого. Я не задовольняюся недоїдками. — Очі її спалахнули гнівом.

— Я, як бачиш, приймаю від поляків недоїдки і мовчу.

— Ти лише для себе цілісна натура, а для інших — маленька данинка.

— Я не хотів би сваритися.

— Бо ти не любиш. Тобі треба такої, яка б тебе втихомирила, розвеселила брязкотливою думочкою. А скільки це мені коштує — знаєш? Ти вмієш оцінити жіночу відданість і самопожертву? Ні, Прокопе!

— Прощай, — спробував я звестися.

Вона окинула мене коротким і швидким поглядом.

— Уже? — схопилась на ноги. — Я тобі не дам покинути мене. Жорстокий!

— Ні, я ліпше піду. Думаю; наступного разу в нас удасться бесіда.

— Не підеш! — скрикнула вона. — А коли… Коли підеш, то знай: я донесу на тебе. На всіх вас там, у льоху. Я рас вистежила. Колись я вчула вас на музиці. Ви — змовники. Вас чекає шибениця.

— Ти божевільна.

— За своє щастя я на все готова.

— Побачимо, Марійко. Тепер такий час, що ситуації — не з моря погоди виглядати.

Сказав це, і страшно стало. Якийсь забобонний страх, ніби я щось накликав. Марійка впала обличчям на руки і заридала, ніби теж відчула ту біду.

— Не треба. — Я підняв її за плечі і, нахилившись, поцілував в уста. — Це нікому не потрібне.

Виплакавшись і витерши очі, вона жалісливо дивилась на мене і винувато всміхалась.

— Я так хочу тебе навічно, до самої смерті.

Перейти на страницу:

Андріяшик Роман читать все книги автора по порядку

Андріяшик Роман - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Люди зі страху.В облозі отзывы

Отзывы читателей о книге Люди зі страху.В облозі, автор: Андріяшик Роман. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*