Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир (серия книг txt) 📗

Крім названих вище течій, була й історіографія, що висвітлювала діяльність розвідок і контррозвідок ряду держав на українських землях наприкінці 19 ст.-1917 р., тобто періоду, який передував Українській революції 1917-1921 рр. Вона складається з праць, присвячених діяльності спецслужб Російської, Австро-Угорської імперій та кайзерівської Німеччини часів підготовки і ходу першої світової війни. Й хоча серед цих праць немає жодної, яка б узагальнювала роботу згаданих спецслужб саме в Україні, їх автори при широкому висвітленні тем по інших країнах завжди приділяли увагу діяльності розвідок та контррозвідок і в Україні, яка перетворилася на один з головних театрів воєнних дій першої світової війни, а до того - була ареною запеклого протиборства майбутніх її учасників в ході "таємної війни".

Історіографія, що висвітлює діяльність спецслужб вищеназваних держав на українських землях з кінця 19 століття і до 1917 року, містить цікаві фактичні дані щодо створення ними агентурних позицій в Україні, вивчення її економічного потенціалу і політичних течій, організації таємної роботи в умовах України, практики проведення широкомасштабних пропагандистських акцій та схилення на свій бік її людності. Звичайно, після падіння царату перелічені фактори активно використовувались ними в розвідувально-підривній діяльності і проти молодої української державності [2].

Аналізуючи історіографію становлення спеціальних служб часів Української революції 1917-1921 рр., доцільно виділити три етапи її формування, пов'язаних з історичною долею України та українців в межах Батьківщини та поза ними.

Перший етап, зародження та становлення історіографії, що охоплює початок 20-х - 40-х років, характеризується формуванням кола проблем та їх активною розробкою науковцями переважно еміграції.

Другий етап, з 1940 до кінця 80-х рр., пов'язаний з подальшою розробкою проблеми й несе на собі відбиток протиборства двох вищезгаданих історіографічних течій.

Третій, сучасний, етап розпочався після проголошення суверенітету України 24 серпня 1991 р., що не тільки актуалізувало й підвищило практичну цінність досліджень проблеми в інтересах залучення історичного досвіду формування українських спецслужб до процесу їх сучасної фундації, але і надало реальну можливість поєднати зусилля вітчизняних учених і дослідників-емігрантів у єдину течію студіювання порушеного питання.

Перший етап історіографії проблеми настає після остаточної збройної поразки національної державності й формування української політичної та військово-політичної еміграції. У зв'язку з цим виокремлюються радянська та українська еміграційна історіографія. Як уже підкреслювалось, при вживанні терміна "історіографія проблеми" мається на увазі не наявність спеціалізованих наукових течій або шкіл з історії українських спецслужб (їх як таких не існувало взагалі), а сукупність праць, де висвітлюються певні моменти, котрі стосуються діяльності спецслужб України в період, що розглядається.

Необхідно дати характеристику українській радянській історіографії проблеми міжвоєнного періоду. Цілком зрозуміло, що внаслідок відомих ідейно-політичних причин в її межах не з'явилося спеціальних робіт, які б містили об'єктивний аналіз становлення розвідки й контррозвідки української державності. Втім, певний інтерес для дослідження порушеної проблеми вона становить.

У Союзі РСР та УРСР починають виходити друком праці з історії радянських органів державної безпеки періоду громадянської війни (ВНК і ВУНК) [3]. При всій тенденційності офіційних видань, котрі старанно обминали таку сумну сторінку історії цих органів, як "червоний терор", їх місце в історіографії проблеми зумовлене характеристикою органів ВНК-ВУНК як одного з головних противників українських спецслужб. Крім того, розглядаючи діяльність радянських спецорганів, автори, хоч і схематично, торкаються деяких заходів спецслужб українських державних формацій або спеціальних заходів українського повстансько-підпільного руху, на придушення якого ВНК-ВУНК витрачали значні зусилля.

Якщо акцентувати увагу на характеристиці воєнно-політичної ситуації в Україні в кінці другого десятиріччя ХХ століття, то серед робіт радянських авторів цього періоду особливий інтерес викликає грунтовна праця колишнього заступника начальника Особливого відділу (військова контррозвідка) ВУНК С.Дукельського "НК-ДПУ", набір якої було розсипано навіть у відносно плюралістичні 20-ті роки. Вона побачила світ лише у 1991 р. у перекладі українською на сторінках "Українського історичного журналу" [4].

Хоча автор виступає з позицій апологетики радянської спецслужби, його праця готувалася у першій половині 20-х років, коли в радянській історичній науці ще не набула таких масштабів, як пізніше, ідеологізація, а в УСРР тривав процес "українізації" духовно-політичного життя. С.Дукельський торкається діяльності спецслужб Директорії УНР, зрозуміло - через призму їх протиборства з ВУНК. Він досить докладно характеризує деякі аспекти ситуації в Україні в цілому. Багато уваги, наприклад, приділяє висвітленню структури, форм і методів роботи спецслужб Польщі та керованого ними польського розвідувально-диверсійного підпілля (Польської Організації Військової). Автор широко залучає до історичного опису службові документи ВУНК, що також підвищує наукову вагомість його праці.

На сторінках наукової періодики СРСР та УРСР (особливо до кінця 20-х років) при розгляді проблем історії громадянської війни чимало місця відводилось аналізу таких істотних факторів обстановки в Україні, як діяльність комуністичного, "білого", польського, антирадянського українського підпілля [5]. З'являються й окремі монографічні дослідження з історії підпільної боротьби [6]. Згадані праці належали перу активних учасників підпілля, що привносить ряд суттєвих фактологічних моментів, котрі могли не дійти до професійних дослідників.

Не буде перебільшенням твердження, що у 20-ті - на початку 30-х років радянська історіографія зробила відчутний внесок у справу студіювання історії повстанських рухів в Україні періоду 1918-1921 рр. [7]. Аналіз історії цих рухів був корисним як для характеристики одного з чільних факторів обстановки в Україні, так і для висвітлення діяльності спеціальних ланок і служб повстанських рухів та угруповань різної суспільно-політичної орієнтації.

Як правило, ці праці створювалися відомими воєначальниками Червоної армії або відповідальними радянсько-партійними функціонерами, що працювали в Україні в період громадянської війни. Їм властивий відчутний авторський суб'єктивізм, адже йшлося про діяльність антирадянських повстанських сил. Разом з тим, автори наводять цінний фактичний матеріал, характеризують сам повстанський рух та заходи радянської влади, спрямовані на його придушення.

Так, у праці Б.Козельського йдеться про спеціальні (розвідувальні й контррозвідувальні) ланки підпільних антирадянських організацій в Україні, Партизансько-Повстанського Штабу (ППШ) при Головній Команді військ УНР в еміграції (Тарнов, Львів), повстанських угруповань в УСРР, що підлягали ППШ. Від умоглядного опису ряд авторів, насамперед Д.Кін, переходять до спроб наукової класифікації цих рухів, беручи за головний критерій їхню суспільно-політичну орієнтацію.

Питання діяльності спеціальних служб національних державних формацій України, повстанських рухів, "білого руху" розглядаються і в працях, присвячених боротьбі Червоної армії проти "білих", іноземних інтервентів, антирадянських повстанських сил [8]. Тут же містяться відомості про діяльність військової розвідки Червоної армії - одного з противників українських спецслужб.