Вбивці на борту - Продель Гюнтер (книги без регистрации .TXT) 📗
— Джонні, до тебе прийшов адвокат Кітінг!
Джонні Данн, відомий серед гангстерів на прізвисько «Кривий», молодий, миршавий, але поважний, як генеральний директор, посмоктував дорогу сигару.
— Привіт, Кітінг! — радо вигукнув він, немов побачив старого приятеля. — Маєте щось до мене?
І недбало махнув рукою у бік вільного крісла. Кітінг залишився стояти.
— Лишень хотів спитати, де ви були сьогодні з сьомої до дев'ятої?
Віце-президент спокійно поклав сигару у попільничку, взяв телефонну трубку і набрав номер:
— Хвилиночку, Кітінг, негайно дістанете найточнішу відповідь.
Та адвокат уже збагнув, що буде далі. Звісно, зараз Данн доведе йому своє абсолютно надійне, непогрішиме алібі, яке завбачливо підготував.
Так воно і сталося: одна з численних коханок Джонні впевнено підтвердила, що він ночував у неї і залишив її рівно о дев'ятій. Напад на Гінтца стався о пів на дев'яту.
— Що ж, пересвідчилися, Кітінг? Звідти я поїхав до бюро, їхав хвилин двадцять. Самі знаєте, як важко дістатися кудись у ранкові часи. Так, десь у двадцять хвилин на десяту я був тут. Втім, можемо запитати у секретарки — вона все хронометрує,— всміхнувся Данн.
— Не треба, — відмахнувся Кітінг, бо знав наперед, що скаже повногруда. Він уже шкодував, що повівся так наївно. То ж дурниці, розпитувати таку досвідчену людину, як «Кривий»! Однак повів далі.
— Ви часом не знаєте Ентоні Гінтца?
— Гінтца? Цілком можливо. Він що, працює у нашому порту?
— Він працював на п'ятому пірсі десятником.
Кітінг наголосив слово «працював», проте Джонні вдав, ніби не зрозумів натяку.
— Так, так. Пригадую. Енті Гінтц, отой заколотник, баламут, хоч і вправний докер. Він знову щось утнув?
— Сьогодні вранці хтось підстрелив його, містер Данн, — трохи помовчавши, промовив Кітінг!
— Еге, тепер я розумію: тим-то ви цікавилися, де я був зранку, — посміхнувся Джонні.—То стара пісня: коли щось трапляється в порту, винна профспілка. Бачу, ви теж попалися на. цей гачок. Раджу не витрачати марно часу…
— Дякую. Хочу лишень додати, містер Данн, що Гінтца не вбито. Він тяжко поранений, отож було б непогано, якби ви навідали його. До речі, він, гадаю, охоче підтвердить, що стріляли не ви.
Джонні вмить втратив апломб.
— Ні, я не піду! — гарячково вигукнув він, схопившись на рівні ноги. — То все дурниці!
— Чому б не піти? — насмішкувато поцікавився Кітінг. — Адже ви не маєте нічого спільного з цією історією?
Данн забігав по кімнаті.
— Не піду — і край! Я не можу ризикувати! Поранена людина у важкому стані, вона марить, здатна вигадати щось таке, чого насправді не було…
Кітінг не втримався, розреготався.
— Ген, я бачу, як ви налякались! І це при такому чудовому алібі!…
— Вважаю нашу розмову закінченою! — Джонні широко розчинив двері.— Подалі розмовлятиму з вами лише у присутності мого адвоката.
Кітінг пішов, та на порозі затримався.
— Ще одне питаннячко, містер Данн. Ви були під судом?
— Був. Через дрібничку. Маленька сутичка у барі. Отримав дев'ятнадцять місяців.
—І все?
— Так.
— А торгівля наркотиками? Пригадуєте Сінг-Сінг?
Замість відповіді Джонні люто грюкнув дверима.
По суті, Кітінг нічого не добився. Так, він знав, що Джонні — гангстер, що він — креатура Віто Дженовезе, повноважний його представник тут, у порту. Проте все це аж ніяк не доводило, що Данн стріляв у Гінтца.
Протягом двох днів Кітінг майже щогодини дзвонив до лікарні. Ентоні Гінтц ще бур живий, але в тяжкому стані, і лікар категорично заборонив допитувати його. Та на третій день він сам покликав Кітінга.
— Коли хочете спробувати ще раз, приїздіть негайно.
У супроводі капітана Хемміла, лейтенанта Саллівена та судового стенографа Кітінг помчав до лікарні. Гінтц був у повній свідомості, та відчувалося, що жити йому лишилось обмаль: це видно було по його запалих, гарячково виблискуючих очах.
Кітінг почав допит звичайними запитаннями: ім'я, вік, адреса. Це потрібно, щоб довести на суді — допитуваний був цілком притомний. І лише діставши чіткі відповіді, юрист м'яко промовив:
— Енті, хіба ви ще вірите, що видряпаєтесь?
Гінтц хитнув головою, прошепотів:
— Ні. Ніякої надії…
— Тоді скажіть нам, хто в середу, восьмого січня, стріляв у вас на Гроув-стріт? Скажіть правду перед лицем смерті!
На якусь мить в очах умираючого промайнув острах, потім він тихо, але твердо сказав:
— То був Джонні Данн. Благаю вас, обороніть мою дружину!
— Звісно, Енті, звісно! Вона поїде кудись і залишиться там доти, доки Данна не буде засуджено. Скільки разів він стріляв?
— То була черга. Та, здається, геть усі кулі потрапили в ціль.
— Чом він хотів убити вас? Ви відаєте про це?
Гінтц ствердно кивнув.
— Восьмого січня Данн хотів особисто контролювати пірс. Мав прийти корабель з Генуї, то він бажав поставити па розвантаження своїх людей. Так буває завжди, коли на судні сховано наркотики. Тому він запропонував мені вихідний. Але я відмовився. Щоранку я особисто наймаю людей… Я не бажав, щоб на моєму пірсі хазяйнувала ця банда!..
— Гадаю, цього досить, — квапливо промовив Кітінг, бо бачив, що сили Гінтца тануть. — Відпочиньте. А ми тим часом привеземо Данна, і ви підтвердите, що стріляв саме він.
Гінтц не заперечував. За півгодини двоє поліцейських ввели Данна до палати.
— Хелло, Енті! — весело вигукнув гангстер. — Як ся маєш?
Гінтц мовчки дивився на нього. Кивнувши стенографу, Кітінг запитав:
— Ентоні Гінтц, чи знаєте ви цю людину? Якщо знаєте, назвіть нам його ім'я.
Гінтц повільно підняв тремтячу руку, вказав на Данна.
— Це Джонні Данн, людина, яка стріляла в мене. Данн вхопив руку пораненого.
— Любий Енті! Що це ти там верзеш? То ж я, твій старий друг! Як я міг стріляти в тебе? Скажи, що ти пожартував!
— Так, то все жарти! — задихаючись, вигукнув Гінтц. Зібравши рештки сил, він відкинув ковдру, заходився зривати пов'язки. — Йди-но сюди, глянь, як ти пожартував! Скажи, чи задоволений своєю роботою?..
Гангстер цинічно всміхнувся.
— Ви ж бачите — ця людина марить, вона у безпам'яті. Він просто з'їхав з глузду. Я категорично вимагаю, щоб запросили мого адвоката.
— Це вже ні до чого, містер Данн. — Кітінг випростався. — Я вас заарештовую. Заарештовую за вбивство.
— Яке таке вбивство? Людина ще жива, а ви вже приписуєте мені…
Та голос його осікся: Ентоні Гінтц був мертвий. Коли поліцейські одягали на Данна наручники, Кітінг саркастично зауважив:
— Невеличка похибка, Данн. Вам не пощастило. От якби Енті помер на півгодини раніше… А тепер, гадаю, вам доведеться поміняти своє президентське крісло на електричний стілець.
Він мав рацію, хоч минуло цілих півтора року, аж поки Джонні Данн сконав на електричному стільці у знаменитій тюрмі Сінг-Сінг. Всемогутні «вершки» кинули його напризволяще, налякані тим, що можуть скомпрометувати себе.
Щодо Білла Кітінга, то він, як не дивно, задовольнився цим єдиним успіхом у своїй боротьбі з гангстерами. Згодом Кітінг облишив державну службу, відкрив приватну контору в Нью-Йорку і став… провідним адвокатом «вершків суспільства».
Могутність цих босів гангстеризму непохитна, їхній вплив у всіх сферах громадського життя Сполучених Штатів зростає з кожним роком, так само, як і контрабандна торгівля наркотиками, прибутки від якої зараз перевершують навіть щорічні прибутки військової промисловості. І добряча пайка цих мільярдів опиняється у підкуплених гангстерами державних діячів, чиновників поліції та інших урядових установ.
Тим-то зусилля таких одиночок, як відданий справі Чарлз Сирагуза або мужній Віктор Різель, — то марні зусилля.
