Вбивці на борту - Продель Гюнтер (книги без регистрации .TXT) 📗
Що ж, либонь усе, що треба й можна було сказати, сказано. Решту хай розважить читач. Втім, я не сумніваюся, ще знайомство з захоплюючою книжкою Гюнтера Проделя буде вельми корисним.
Д. Затонський,
член-кореспондент АН УРСР.
БАНДА ДІЛЛІНДЖЕРА
15 січня 1934 року. Наближається обідня перерва, і за якихось півгодини Національний банк міста Іст-Чікаго в штаті Індіана зачинить свої каси. В цей час до порталу банку повільно під'їжджає блакитний «крайслер» і зупиняється в чотирьох метрах від кам'яних сходів, що ведуть до центрального входу. П'ятеро молодих людей вискакують з лімузина. Незважаючи на холодну пору року, на них лише костюми і шляпи, хоча в кожного на правій руці дощовик. Нечисленні перехожі не звертають на них ніякої уваги. Тим часом п'ятеро чоловіків рівним, упевненим кроком прямують до входу. В кожного з цієї п'ятірки під плащем сховано 32-зарядний автомат.
Водій «крайслера» також бере з-під сидіння автомат і кладе його поруч. Потім він запалює сигарету. Його супутники тим часом зникають за величним порталом банку. Один, зупинившись за дверима, щось витягає з кишені й чіпляє до скла. Це табличка: операційний зал банку, мовляв, тимчасово зачинено. Літньому панові, який не помітив її, дуже ввічливо пояснюють, що напис стосується всіх без винятку.
Четверо проходять через вестибюль і опиняються у величезному операційному залі, де близько ста відвідувачів займаються різними грошовими операціями.
Знову один з чоловіків залишається біля дверей, тоді як троє інших спокійно наближаються до касових віконець, за якими — великий сейф з широко розчиненими дверцями. Умовний знак — і вся четвірка раптом перекидає плащі з лівої руки на праву, оголюючи чорні стволи і коричневі ложа автоматів. Але в ту мить ніхто не звертає на це уваги: люди в операційному залі надто заглибилися в свої фінансові справи.
Тоді той, що лишився біля дверей, піднімає автомат, натискує на спусковий гачок — і кулі розтрощують ліпні прикраси й плафони на стелі, а густий дощ уламків вкриває паркетну підлогу. Відвідувачі й касири кидаються долілиць на ці уламки й завмирають, не наважуючись навіть підвести голови. Та їм, власне, і не треба роздивлятися довкола: вони й так знають, що саме сталося. Останнім часом газети тільки про це й пишуть.
Щоб розвіяти будь-які сумніви, гангстер біля дверей спрямовує автомат на тих, що долі, і голосно каже:
— Ми грабуємо банк! Той, хто ворухнеться, дістане кулю. З тим, хто лежатиме спокійно, доки ми не вийдемо, нічого не трапиться.
Після короткого повідомлення, зробленого різким чікагським жаргоном, западає мертва тиша. Люди непорушно лежать на підлозі. Дехто, маючи при собі зброю, розмірковує, чи не витягти її непомітно з кишені й пустити в хід. Адже в залі сотня людей, і гангстери не можуть стежити за кожним окремо. Тільки б хтось почав…
Дехто думає про це, та відразу пригадує заголовок, що його кілька днів тому бачив у газеті: «262 чоловіка застрелено під час нападів на банки!» Тож у кожного лише одне бажання — не стати двісті шістдесят третьою жертвою!
Касир у чорних нарукавниках, що сидить безпосередньо біля відкритого сейфа, також спочатку думає про опір, про білу кнопку сигналізації під столом. До неї якихось півметра, тоді як до найближчого автомата по той бік бар'єра — не менше п'яти. Він уявляє те, що завтра надрукували б газети: «Герой-касир зводить нанівець спробу грабіжницького нападу», що його портрет з'явився б на перших сторінках, а дирекція призначила б його старшим касиром. Варто лише непомітно простягнути руку — і за лічені хвилини тут буде поліція! Але йому своєчасно спадає на думку, що кулі з автомата подолають п'ятиметрову відстань значно швидше і що в газеті в чорній рамці може з'явитись і такий текст: «Вірний службовому обов'язку, він не пошкодував власного життя…»
Отже, касир біля відкритого сейфа не подає сигналу тривоги. Він слухняно підіймає руки догори. В цей час гангстер, що стоїть біля виходу, гукає до нього:
— Гей ти, біля сейфа, давай, допомагай пакувати гроші, а то дивись у мене!..
Тремтячими руками касир підтримує сірий поштовий мішок, а гангстери кидають у нього пачки асигнацій.
Миттю сейф очищено, і грабіжники прямують до виходу. На прощання той, що стояв у дверях операційного залу, знову пускає в хід свій автомат. Над самісінькими оловами розпростертих людей свистять кулі, наганяючи на них такий страх, що нікому й на думку не спадає переслідувати бандитів.
Водій «крайслера» здивовано зводить брови: під час стрілянини у вікнах банку розлетілося кілька шибок. Перелякані пішоходи кидаються врозтіч, а поліцейський на розі насторожується. Він прямує сюди — спочатку повільно, потім починає бігти.
Коли він на ходу однією рукою хапається за кобуру, а другою підносить до губ свисток, гангстер у машині кладе автомат на раму бокового віконця. Короткий пронизливий свист заглушує автоматна черга. Поліцейський, наче наштовхнувшись на щось, падає горілиць на тротуар і більше не ворушиться. Схоже на те, що його вбито наповал.
Лінкольн-авеню, на якій стоїть Національний банк, наче вимерла. П'ятеро гангстерів кидають мішок з грішми в машину і сідають самі. Один з них дає чергу по фронтону банку, і машина зривається з місця.
Ввечері не тільки газети Іст-Чікаго, а й вся преса Америки повідомляє, що горезвісна банда Діллінджера вчинила свій п'ятдесят шостий напад, захопила в Національному банку Іст-Чікаго 263 954 долари і цього разу застрелила «лише» одну людину — поліцейського О'Маллі! Не тільки «почерк» бандитів, а й кулі в стінах касового залу і в тілі нещасного сержанта О'Маллі свідчать про те, що тут діяла найнебезпечніша з усіх американських гангстерських банд.
Зброя, якою грабіжники користувалися під час нападу на банк, ще якихось кілька місяців тому належала американській федеральній поліції в штаті Індіана. Зграя Діллінджера заволоділа нею в ніч з 14 на 15 жовтня 1933 року. Тієї ночі Джон Діллінджер разом зі своїми підручними Гомером ван Метером і Френкі Нешем напали на віддалений поліцейський пост в Оберні, в Індіані, пристрелили вартового й захопили два ручних кулемети, шість автоматів, дюжину гвинтівок, кілька десятків пістолетів, чотирнадцять ящиків патронів, а також кілька куленепробивних жилетів. Здобич вони вивезли на двох автомашинах, одну з яких вкрали тут же, на подвір'ї поліцейського відділку. Бандити залишили на місці злочину безліч відбитків пальців, і Джона Діллінджера, який давно вже «увічнив» себе в картотеці злочинців, дуже легко визначили як ініціатора нападу. Але цим відкриттям чиновники ФБР і обмежилися, хоч потім Діллінджер майже щотижня нагадував про себе новими нападами і вбивствами.
Для американської преси кожен новий напад на банк — це привід знову розписати біографію і кар'єру злочинця. З усіма подробицями газети п'ятдесят шостий раз розповідали, що Джон Діллінджер, прозваний Джоном-убивцею, народився 1903 року в містечку Мурсвіллі (штат Індіана), в сім'ї поважаного торговця Чарлза Діллінджера, який був навіть членом правління «Першої християнської церкви»; свій перший бандитський напад Джонні вчинив, коли йому минув 21 рік, у дуже примітивний спосіб напавши серед білого дня в парку на мурсвілльського жителя Моргана.
Вже тоді Діллінджер скористався з вогнепальної зброї, але невдало: його кулі влучили в лаву, власник магазину колоніальних товарів Морган відбувся переляком, а шериф Мурсвілля легко вистежив і схопив грабіжника-аматора. Діллінджер опинився у Пендлтонській виправній в'язниці. Але тамтешні методи «виправлення» в'язнів зробили з нього не чесного громадянина, а запеклого бандита, якого пізніше оголосили «державним ворогом № 1».
Через чотири роки губернатор штату підписує акт про помилування Діллінджера. У нього беруть письмове зобов'язання не вчиняти більше ніяких злочинів і випускають на волю. Віддячує він тим, що свої перші напади на банки здійснює виключно в штаті Індіана. Діллінджер не задовольняється старим розбійницьким гаслом: «Руки вгору, гроші на бочку!» Він без будь-яких попереджень стріляє прямо в натовп, убиває кожного, хто опиняється на його шляху до каси. Ніхто не насмілюється чинити й найменшого опору, коли Діллінджер та його люди з перекинутими через руку дощовиками з'являються в операційному залі якого-небудь банку.
