Гетьманська Україна - Чухліб Тарас (книги без регистрации бесплатно полностью txt) 📗
Погіршився стан і початкової освіти. Зокрема, на кінець XVIII ст. майже припинили свою діяльність так звані дяківські школи. Зосередження керівництва процесом навчання в руках старшини і шляхти, що стрімко зросійщувалися й щораз далі відривалися від народу та національної культури, мало вкрай негативні наслідки для українців. Утім, до середини століття Гетьманщина, як порівняти з іншими регіонами Російської імперії, ще зберігла значні пріоритети. Навіть на початку XX ст. Г.Петровський у своїй промові в lV-ій Державній думі звертав увагу депутатів на цей факт і наводив дані, згідно з якими на Лівобережжі в 1740 і 1748 pp. налічувалося понад 1 тис. шкіл. І якщо в ці роки одна сільська школа з українською мовою викладання припадала на 746 душ, то в 1876 p. - вже на 6730. Коментарі, як мовиться, зайві!
Царський уряд проігнорував неодноразові клопотання старшини про відкриття національного університету в Гетьманщині, проект заснування якого виник ще в 1760 p. Планувалося побудувати його в Батурині.
На Слобожанщині школи відкривали в перебігу колонізації тієї чи іншої місцевості, їх, власне, організовував сам народ для задоволення своїх потреб у навчанні. На межі XVIII і XIX ст. тамтешня система освіти увійшла в конфлікт із загальноросійською, і за тих суспільно-політичних обставин перемогла, зрозуміло, остання.
У 1721 p. в Бєлгороді було засновано семінарію, яку 1727 p. перевели до Харкова й перетворили в колегіум (на кшталт київського). В ньому викладали теологію, гуманітарні науки, основи математики, фізики, медицини тощо. З середини XVlII ст. більше уваги надавалося світським дисциплінам. Переважну частину його професорів становили вихованці Києво-Могилянської академії. Викладав тут і Г.Сковорода. З Харківського колегіуму вийшли такі видатні діячі науки і культури, як М.Гнєдич і Г.Базилевич.
Думається, було б цікаво простежити на конкретних прикладах, як саме долали щаблі духовного зростання окремі представники державницької еліти. Так, уже згадуваний вище Яків Маркович здобув освіту в Києво-Могилянській академії, користувався неабиякою прихильністю Ф.Прокоповича. Останній сподівався, що Маркович, маючи великі здібності в богослов'ї, посяде згодом високий духовний сан.
Проте юнака приваблювали насамперед світська кар'єра, великі прибутки, господарська діяльність. Він добре знав латинь, польську, німецьку, французьку, українську, російську мови, ймовірно, єврейське письмо, бо дід його - Марко Аврамович - був вихрестом, а згодом поріднився з багатою старшинською родиною. В середині 20-х pp. XVIII ст. Марковичі мали велику, як на той час, бібліотеку (близько 350 книжок), в якій були 21 богословська праця, 12 - з філософії, 10 - на історичну тематику, 5 - з медицини. Яків Андрійович розумівся на політиці, космографії, цікавився історією, регулярно виписував французькі й німецькі часописи, "Санкт-Петербургские ведомости", відвідував театр.
Генеральний хорунжий Микола Данилович Ханенко (1691 чи 1693 -1760 pp.) - представник гетьманського роду - також спочатку навчався в Києво-Могилянській академії, а згодом у Львівській братській школі. З 1710 p. - на військовій службі, потім - при Генеральній канцелярії, де виконував різні посольські доручення. Він добре володів латинською, польською і німецькою мовами, багато читав, для чого виписував книжки з-за кордону та обмінювався ними з іншими книголюбами. В його бібліотеці були видання з граматики, фізики, релігії, політики, історії, географії, мистецтва і т. ін. Ханенко займався перекладами, зокрема з латині на російську мову. В щоденнику, який він вів, міститься такий запис: "Начал переводить Малердовы до покойного преосвященного Феофана Прокоповича ответы о вере нашей и о римской, и о протестанских религиях" (1747 р.). Трохи далі занотовано: "Перевел Катехизис и биологию". Уславив себе Ханенко і як збирач рідкісних рукописних книг, різних документів, копій з них. У Москві й Санкт-Петербурзі він неодноразово відвідував італійську, німецьку, французьку опери та комедії, особисто знав Монплезіра, бачив і слухав Ломоносова.
Старший син Миколи Даниловича - Василь - початкове навчання пройшов у батьківському домі, виховувався в Санкт-Петербурзі, а в 1746 р. - "после долговременнаго и труднаго плаванія по морю" - вступив до Рильського університету (Німеччина). Цікавою, на наш погляд, є настанова батька синові перед мандрами того за кордон. У своєму так званому "УвЪщеніи" Микола Ханенко радив Василеві: "Обучаться же тебе латинскаго и французскаго языков, не забывая и немецкаго, а если допустит время, хотя и других каких, и такой успех в оных стараться получить, чтоб могл еси чинно и свободно оными разговаривать и самым изрядным стилем писать, наипаче же и всяких высоких авторов на тых языках не токмо читать, но и переводить и толковать был бы еси достаточен; а сверх языков должен еси обучаться совершенно церковной и светской генеральной и партикулярной исторіи, також ученім поэтики, реторики с стилем, логики, физики и метафизики, арифметики, логистики и астрономики, геометріи, тригонометріи и геометріи практики, т. е., геодезіи, архитектуры воинской и гражданской, географіи, этики, экономики, политики, юруспруденціи и механики, да и протчего, в том числе хотя бы какого и художества честнаго, например, фехтуры, т. е., жывопиства, музыки, либо какого другаго майстерства, что честному и ученому человеку к знанію и нскуству благопристойно; чему же обучатися будешь, то старайся, чтоб в том ученіи и искустве получить тебе совершенну теорію и практику, дабы за возвращеніем твоим в отечество наше показал еси в самой вещи, яко не всуе в чужих краях было твое обращеніе, и в науках не напрасно потеряно твое время" (підкреслення наше - авт.).
Одну з найкращих у Російській державі приватних бібліотек, де було чимало книг з історії України, мав Григорій Андрійович Полетика (1725-1784 pp.). Народившись у сім'ї козацького старшини в Ромнах і здобувши освіту в Києво-Могилянській академії, він із 1746 p. працював перекладачем в Академії наук у Петербурзі, з 1748 по 1764 p. засідав у Синоді, протягом 1764-1773 pp. обіймав посаду головного інспектора шляхетського кадетського корпусу.
У бібліотеці Переяславського колегіуму.
Сучасне фото.
Г.Полетика написав багато статей про адміністративне управління, зокрема "Записку, как Малороссия во время владения польского разделена была и образе ее управления", склав словник шістьмома мовами: грецькою, латинською, французькою, російською, німецькою і англійською. З-під його пера вийшов "Сборник прав и привилегий малороссийского шляхетства". Г.Полетика є ймовірним дописувачем "Исторіи Русов или Малой Россіи". Користуючись великим авторитетом серед еліти Гетьманщини, він як депутат від шляхетства Лубенського полку відстоював права та привілеї козацької старшини в Комісії зі складання "Нового уложения", виступав за збереження залишків автономії України в складі Російської імперії.
Наведені факти переконливо свідчать про високий інтелект і рівень знань у представників, української верхівки.
Тодішньому поширенню освіти неабияк сприяла активізація книгодрукування. Так, за 1656-1683 pp. під керівництвом лише одного архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля (бл. 1600-1683 pp.) видрукувано 77 книжок різних жанрів. Протягом 1697-1708 pp. побачили світ ще 40 видань. З 1675 p. розпочала свою видавничу діяльність друкарня в Новгороді-Сіверському. Виданий уперше в 1674 p. "Синопсис, или краткое собрание из различных летописцев" - фактично короткий нарис історії України та Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. - перевидавався аж до 1836 p.
Періодичні війни, в яких брали участь українці, хвороби і епідемії та боротьба з ними обумовили необхідність поліпшення медичної справи. Спеціалізовані заклади відповідного профілю з'явилися на початку XVIII ст. Зокрема, в Лубнах у 1707 р. розпочала функціонування польова аптека. Поступово зростала кількість фахівців-медиків. Наприклад, брат Г.Полетики - Іван Андрійович (1722-1783 pp.) - у 1754 p. захистив при Лейденському університеті докторську дисертацію про спадкові хвороби. В 1755 p. його обрано професором Кільського університету. З 1763 p. він очолював Васильківський карантин і брав участь у роботі Київського карантинного шпиталю. Одним із перших вітчизняних фізіологів став Матвій Самсонович Крутень (1737-1770 pp.), який у 1765 p. захистив при Лейденському університеті докторську дисертацію "Про жування", в якій докладно описав порожнини рота, нервові регуляції травлення.
