Малиновий Клин - Білий Дмитро (книги бесплатно без регистрации полные .txt) 📗
Ці свідчення з архівів є тільки маленьким прикладом виконання гасла "Казачество надо уничтожить полностью", яко пізніше знайшли відображення у горезвісній директиві від 24 січня 1919 р. про масове знищення козацтва.
Внаслідок цього вся Кубань спалахнула повстанням, яке, розпочавшись на Тамані, охопило весь край. Кубанці, котрі ще півроку тому байдуже дивилися на офіцерів Корнілова і на Кубанський уряд, вітали повернення Ради і військ Корнілова як своїх рятівників. У пошуках підтримки визвольним намаганням кубанці звернулися до України, де на той час уже був сформований уряд гетьмана Павла Скоропадського.
28 травня 1918 р. до Києва прибула делегація з Кубані, до якої входили М.Рябовол, його заступник — Султан-Шахім Гірей, члени Ради — К.Я. Безкровний та Г.В. Омельченко.
Вітаючії кубанців, гетьман сказав: "Я дуже радий, що в особі вас... можу вітати нащадків славного запорозького війська, котрі у своїй невпинній боротьбі за волю України примушені були з бурхливого Дніпра перейти до Кавказьких гір, де все-таки... лишилися вірними синами рідної неньки-України. З огляду на це я сподіваюсь, що й тепер славні кубанці підуть разом з молодою Українською Державою, щоб здійснити ті гарячі мрії, котрі являлися керовничою зіркою для наших кубанців".
Під час цієї зустрічі Султан-Шахім Гірей висловив позицію черкесів, котрі ще в часи Богдана Хмельницького приходили в Україну боротися із спільним ворогом. Ще за старих часів хоробрі горці товаришували із запорозькими лицарями й тепер треба сподіватися, що обидва ці народи будуть жити в дружбі та союзі.
Безсумнівно, що М. Рябовол і чорноморці прагнули об'єднання з Україною, але, розуміючи залежність Кубані від війська Денікіна, який ненавидів все українське, переговори між Кубанню та Україною обмежилися домовленнями про допомогу зброєю та амуніцією. Внаслідок цього з України на Дон, куди відступили кубанці, щомісяця почали відправляти транспорт із зброєю та медикаментами для утворення Кубанської армії.
Український уряд чимало допоміг кубанцям у галузі просвіти і культури. У великій кількості на Кубань надходили українські книжки і часописи, що користувалися серед козаків неабиякою популярністю. Українські видавництва Кубані (скажімо, "Чорноморець", що було засноване у 1917 р. в Катеринодарі) почали одержувати кошти від міністерства закордонних справ України.
Пізніше, у грудні, між Україною та Кубанню були укладені договори про обмін дипломатичними місіями, про морехідні, торговельні, залізничні та поштово-телеграфні зносини.
2 червня 1918 р. уряд Кубані визнав Українську Державу. 5 липня 1918 р. розпочався наступ Денікіна, і незабаром охоплена повстаннями Кубань була зайнята білими військами. Кубанський уряд повернувся до Катеринодара. В першу чергу було вирішено скликати Законодавчу Раду, яка б вирішила головні питання дальшого розвитку Кубані. Тепер переважна більшість кубанців щиро підтримувала свій уряд, сподіваючись на дії Законодавчої Ради.
Під час виборів надто обмежувались виборні права новгородніх, яких козаки вважали винними у червоному терорі.
З 600 мандатів новгородні отримали тільки 60, решту — козаки і частково — горці.
Вже на першому засіданні новообраної Ради виявилося, що козаки рішуче виступають проти намагань Денікіна розповсюдити й на Кубань свій диктаторський режим, внаслідок чого Кубань знову ставала сировинним додатком до "єдіной і нєдєлімой", а козаки — гарматним м'ясом для захоплення Москви. На першому засіданні Ради 28 листопада всі делегати палко привітали голову української місії полковника Боржинського і Миколу Левитського, а від чорноморської більшості було заявлено: "Диктатуру утворюють силою, а не згодою, якщо маєте силу, запроваджуйте диктатуру, а добровільно ярмо на себе не накинемо".
Головним завданням Ради була боротьба проти монархічної диктатури, що насувалася. Однією з перших постанов Ради, не дивлячись на постійний тиск з боку Денікіна, був наказ про заборону монархічної агітації на Кубані. Щодо ставлення кубанців до повернення царської імперської влади, то про це свідчать результати референдуму з питань ставлення населення до більшовизму, монархізму та інших форм державних організацій, який проводили члени Кубанського верховного суду під керівництвом Ф.О. Щербини. Були опитані мешканці 400 населених пунктів. Практично все населення негативно висловилося щодо більшовизму, і лише від 4 до 12 % опитаних висловлювали думку про можливість мати царя — але за умови переобирання його щороку, як отамана.
Багато дбала Рада і про повернення в освіту мови більшості населення Кубані. Ще після лютневої революції 19І7 р., коли була заборонена українська мова, деякі школи на Кубані самі переводили викладання на українську мову, окрім того, почали відкриватися книгарні, у яких можна було придбати заборонені раніше українські книжки.
У квітні 1917 р. в Катеринодарі відбувся Кубанський краєвий Вчительський з'їзд, який видав резолюцію про українізацію шкіл у козачих українських станицях і підготовку нових учительських кадрів. Влітку 1917 р. в Катеринодарі та Єйську були організовані перші українські вчительські курси.
У вересні того ж року Рада прийняла постанову про українізацію шкіл у чорноморських станицях.
Через рік, у 1918 р. по кубанських станицях Рада провела опитування про ставлення козаків до української школи. В результаті опитування на засіданні Ради міністр народної освіти Кубанської республіки зробив доповідь, в якій відзначалося:
1)Навчати грамоті краще на материнській мові;
2)Українську мову вивчати на всіх ступенях шкіл, відкрити українську вчительську семінарію.
У січні 1919 р. Рада поставила питання про проведення повної українізації, але зустріла шалений опір шовіністично настроєних керівників білої армії. Так, в станиці Пашківській денікінці закололи багнетами чотирьох козаків тільки за те, що у них були знайдені українські книжки та абетки. Серед вбитих був і молодий вісімнадцятирічний козак. Ця подія настільки сколихнула українців Кубані, що зростання національної свідомості припинити тут практично було неможливо.
У 1910 році в Катеринодарі виходить повне видання "Кобзаря". Тут, у Катеринодарі, козаки заснували Кубанську Українську вчительську спілку, при Раді ввели посаду інструктора українських шкіл, до того ж на Кубані були засновані перші черкеські школи.
У станиці Полтавській на сході жителів стодвадцятьма голосами проти одного козаки вирішили перевести на українську мову всі початкові школи і вчительську семінарію, що тривалий час була головним осередком української культури на Кубані,
Незабаром після приходу білих кубанці відчули на собі всі особливості денікінської диктатури — грабунки, насильство, розстріли, терор білогвардійської контррозвідки, хабарництво, здирництво.
Доки козаки тисячами гинули за інтереси великодержавних генералів, уряд Сушкова, обраний під тиском Денікіна, не звертав на це уваги. Все це й непокоїло Законодавчу Раду. Представники Ради одразу провели по станицях сходи громад. Внаслідок численних скарг населення подали уряду заяву, в якій поставили декілька прямих запитань: а) чи відомо уряду, що на Кубані розстрілюють без суду і слідства; б) мучать і ґвалтують жінок; в) арештовують і тримають у в'язницях, не пред'являючи звинувачень? Під тиском цих звинувачень і скарг уряд Сушкова був змушений піти у відставку, і його місце посів новий уряд, який очолив чорноморець П.І. Курганський. Завдяки йому Законодавча Рада змогла розв'язати ряд болючих питань, що непокоїли Кубанську республіку. Було проведено спільне засідання із з'їздом новгородніх. Під час дискусії обидві сторони дійшли примирення.
Покращувалось на Кубані й економічне становище. Вже в середині 1919 р. тут вироблялось товарів на експорт вартістю 30 тисяч фунтів стерлінгів. До Катеринодара прибула делегація із США. Її вразив високий рівень розвитку економіки Кубані, насамперед велика кількість сільськогосподарських машин фірм "Джонстон", "Мак-Корман" та інших, які працювали у станицях.
