Безгетьмання та останній гетьман України - Сорока Юрій В. (бесплатные онлайн книги читаем полные .txt) 📗
Варто сказати, що перша з названих партій досягла більш вагомих успіхів у політичній грі. За гетьманування Кирила Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, там у 1760–1763 роках запровадили систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських. Усі посади війтів у новостворених повітах і великих містах посіли лише представники козацької старшини. Також було значно розширено політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, так званих «зібраннях», а згодом, з 1763 по 1764 рік, у «Генеральному зібранні» у Глухові, яке обговорювало найважливіші питання і проекти державних реформ. Слово «шляхетство» стало офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим відбувалося обмеження прав посполитих, але водночас до лав старшини було відкрито ширший доступ представникам некозацьких верств населення, таким як духовенство, заможне міщанство та іншим.
Крім реформ у внутрішній політиці, Кирило Розумовський намагався, але одразу зауважимо, що без значних успіхів, повернути гетьманській владі право на дипломатичні контакти з третіми країнами, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості. Саме за часів гетьманування Кирила Розумовського було розпочато доволі широку програму будівництва, яка отримала назву «Национальные строения». Ця програма значною мірою завдячує перенесенню гетьманської столиці з Глухова до Батурина, під час якого гетьман вважав за необхідне розпочати масштабне будівництво у колишній столиці гетьмана Мазепи й інших містах. Цими заходами керував Григорій Теплов, залучаючи до роботи багатьох відомих у Європі архітекторів.
Кирило Розумовський, як і його попередники, робив спроби реформувати козацьке військо, зокрема провів «воїнську екзерцицію», розроблену за проектом лубенського полковника Івана Кулябки. Ця реформа передусім стосувалася впровадження однакового озброєння й уніформи для козаків — синій мундир з червоним коміром, білі штани, різнокольорові шапки для кожного полку. Стандартним озброєнням козака стали рушниця, шабля і спис. Крім того, скасували козацьку піхоту як рід війська, відтепер кожен козак був кавалеристом. Також положення «воїнської екзерциції» запроваджували муштру за іноземним зразком — стройовий крок, проведення парадів тощо. Було значно вдосконалено військову артилерію, а у Шостці, неподалік від Глухова, розпочала роботу найбільша в Україні система порохових млинів. Розумовський робив спроби реформувати й освіту. Так, наприклад, відомо, що саме за часів його правління у кожному полковому місті з'явилися школи для дітей козацтва. Розумовський планував відкрити університет у гетьманській столиці Батурині, сприяв розвитку української науки, зокрема історії, цікавився літературою і мистецтвом.
Прихід до влади Катерини II
і скасування гетьманства
Друга малоросійська колегія
Хмари над Кирилом Розумовським та Гетьманщиною почали згущуватися за три роки до офіційної дати скасування гетьманської влади в Україні. В 1761 році померла покровителька гетьмана цариця Єлизавета Петрівна. На престол зійшов її племінник, герцог Гольштейн — Готторпський Петро III. Його нетривале перебування на імператорському троні позначилося для України лише одним досягненням: Петро III припинив війну з Пруссією, що затяглась і коштувала козацтву багатьох життів. Однак натомість імператор одразу ж почав готуватися до нової війни з Датським королівством. Задля цього солдатів набирали в окремий корпус, що мав вирушити в похід проти Данії. До «Гольштейнського корпусу» потрапили тисячі молодих українських козаків, які й вирушили до Санкт — Петербурга для можливої участі у бойових діях. Та цього разу загарбницьким планам імператора не судилось утілитися — незабаром «гольштейнці» повернулися додому. Причиною їхнього повернення було те, що влітку 1762 року стався черговий заколот у столиці Російської імперії і влада перейшла до дружини Петра III — німецької княгині Софії—Фредеріки — Августи Ангальт — Цербстської. Вона, не переймаючись питаннями високої моралі, наказала вбити свого чоловіка Петра III і посіла трон, узявши собі ім'я Катерина II.
У рамках даного твору нам нецікаві механізми, які привели Катерину II до влади в Російській імперії. Натомість розглянемо, як же сталося, що навіть безмежно лояльний до імператорської корони Кирило Розумовський раптом потрапив у високу немилість, що й призвело до остаточного скасування інституту гетьманства в Україні.
Слід одразу зауважити, що вже серед перших кроків нової імператриці була ліквідація гетьманського устрою нашої країни. Відомо, що, викладаючи в інструкції обер — прокурору князеві Вяземському програму урядової політики, Катерина II висловила незмінне рішення зросійщити провінції імперії, які досі зберегли свої місцеві закони, а саме Ліфляндію, Україну і Фінляндію. В інструкціях імператриці, як повідомляє М. Грушевський, було зазначено, що вона вважає за необхідне вжити заходів, для того «чтоб гетманов век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была призведена в оное достоинство». Саме це, на думку Катерини II, мало допомогти «провінції найлегшим способом привести до того, щоб вони перестали б дивитись, неначе вовки на ліс».
Катерина II, яка взагалі була чужою усьому не лише українському, а й російському, ненавиділа Україну всією душею. Відомо, наприклад, що в одному приватному листі, що його імператриця писала з Києва, вона повідомляла: «ніде в своему житті я не бачила провінції, де б люди були такі дурні й гидкі, як в Україні». Якщо дивитися на решту вчинків Катерини II саме у такому світлі, стає зрозумілим її особисте ставлення до нашого народу.
Як стверджував М. Грушевський, Кирило Розумовський був одним з найвірніших «партизанів» нової російської імператриці. Багато в чому вона завдячувала йому своїм приходом до влади. Чому ж імператриця вирішила так жорстко вчинити з українським гетьманом, навіть не давши йому можливості добути на посаді до кінця життя? Мабуть, тут відіграло свою роль повідомлення, що його імператорська канцелярія отримала з Києва у 1763 році. У ньому було зазначено, що серед козацької старшини знову існують якісь домовленості і її представники навіть збирають підписи для петиції про впровадження спадкоємного гетьманства. Як гетьманську династію пропонували рід Розумовських, який, мовляв, був вірний Росії, а представником гетьманської династії називали Богдана Хмельницького, котрий, як відомо, передав булаву власному сину. Невідомо, що збирання підписів під такою петицією ініціював саме Кирило Розумовський, але те, що він був до цього причетний, сумнівів не викликає. Ходили чутки, повідомляє у своєму нарисі з історії України М. Грушевський, що левова частка провини за провокування Санкт — Петербургу лежала на Григорії Теплові. Саме він був ініціатором цієї петиції, а потім використав її проти гетьмана, надавши уряду звинувачувальний матеріал у той час, коли Катерина II вирішила остаточно покінчити з Кирилом Розумовським.
Документ, який став для Катерини II офіційним приводом для того, аби позбутися примарних залишків української автономії, так і не був поданий на розгляд імператриці. Причиною цього стала відмова генеральної старшини ставити свої підписи на папері, який міг розлютити Санкт — Петербург. Відомо, що на петиції стояли лише автографи кількох полковників, і це автоматично унеможливлювало подання документа до імператорської канцелярії. Інцидент можна було б вважати вичерпаним, якби не той факт, що все було вирішено заздалегідь, а Катерина II лише очікувала бодай якоїсь зачіпки для того, щоб позбутися Розумовського. Тож підготований Григорієм Тепловим матеріал «Про непорядки, які відбуваються від зловживання прав, грамотами підтверджених Малоросії» був використаний для того, щоб раз і назавжди поставити крапку у політичній грі, яку Москва, а потім Санкт — Петербург вели з Україною ще від часів гетьманування Богдана Хмельницького. Не став на заваді й той факт, що Теплов однобічно і загалом неправильно підготував доповідь про зловживання козацької старшини. Катерина II вже прямо заявила Кирилу Розумовському, що він мусить зректися гетьманства.
