Малиновий Клин - Білий Дмитро (книги бесплатно без регистрации полные .txt) 📗
Незважаючи на таку військову вдачу, Безкровний ніколи не відмовляв людям у допомозі, адже мав чуйне і добре серце.
Перебуваючи у Польщі, Безкровний зі своїми козаками врятував місто Млаву від пожеж; на коні він кинувся у розбурхане море і врятував потопаючих моряків.
Але що не змогли зробити черкеські шаблі, французькі кулі і турецькі ятагани, зробили царські чиновники, яких чорноморський отаман нещадно переслідував за хабарництво і здирство.
Граф Паскевич Єріванський, царський намісник на Кавказі "по важности оных признал удалить генерал-майора Безкровного от должности наказного отамана" . Ця підступність і несправедливість настільки вразили щирого козака, що він тяжко захворів і помер, залишивши війську все своє майно — на будівництво у Катеринодарі богадільні для старих і бідних козаків. Цей двоповерховий будинок і нині стоїть у Краснодарі, нагадуючи про славного отамана, який брав участь у 13 війнах і 100 битвах. Затравлений чиновницькою підступністю, Безкровний прожив лише 48 років.
Назавжди ввійшов в історію Кубані і наказний отаман Григорій Антонович Рашпиль — різнобічно обдарована людина. Його авторитет був настільки високим серед козаків і черкесів, що горці навіть приїздили до нього за порадами. Саме завдяки Рашпилю стосунки між козаками і черкесами покращали, хоча й ненадовго, Рашпиль уважно вивчав горські традиції і навіть склав збірник черкеських законів — алат. Отаман заохочував торгівлю між горцями й чорноморцями і ті привозили на ярмарок сотні гарб зі своїми виробами, приходили в курені на заробітки.
Багато дбав отаман і про розвиток освіти серед козаків, відкрив військову гімназію, платив за освіту дітей бідних козаків.
Особливо вдячні чорноморці своєму отаману за те, що вирішив земельні непорозуміння між хуторами й станицями. Часто старшини осідали на хуторах і захоплювали козацькі землі. Рашпиль чітко розмежував, усі землі на користь громадських земельних володінь.
Але всіх чорноморських отаманів ніби переслідував тяжкий рок — з одного боку, маючи козацьке походження, вони дбали про козаків згідно з традиційним волелюбством часів Січі, а з другою боку, самодержавний устрій зминав намагання отаманів захистити демократизм чорноморців.
Це ж спіткало і Рашпиля. Він втомився від боротьби з бюрократизмом царських намісників на Кубані; згорьоваяний Григорій Антонович помер від старих ран.
Останнім наказним отаманом Чорноморського козацького війська був відомий письменник, розумний і хоробрий воїн Яків Кухаренко. Народився він у 1799 р, і вже в п'ятнадцять років, як і Безкровний відчув на собі що таке козацька доля. У 1851 р. Кухаренка обрали отаманом нащадків задунайських козаків, з яких було сформовано Азовське військо. А вже через рік, після смерті його друга Рашпиля, Кухаренка призначено отаманом Чорноморського козацького війська.
Та не за походи й перемоги прославився отаман Яків Кухаренко. Пам'ять про нього, відомого письменника, кубанці зберігають як і пам'ять про Тараса Шевченка, який був у чорноморців найулюбленішим поетом. У кожній козацькій хаті обов'язково висів уквітчаний рушниками портрет Тараса Григоровича, а "Кобзар" був настільною книгою кубанців. Козаки надзвичайно пишалися, що їхній отаман був кращим другом великого поета.
А познайомилися вони приблизно у 1840 р. в Петербурзі в гурті земляків-українців. Треба зазначити, що козаки підтримували дуже тісні зв'язки з Україною. Кубанці не втрачали родинних зв'язків з своїми родичами, які залишилися в Україні, Якщо козаки потрапляли в Петербург або Москву, то одразу опинялися серед українців. Тому для Кухаренка молодий поет був вісником з матері Чорноморії України, про яку на Кубані ніколи не забували і яка завжди залишалася для козаків далекою Батьківщиною.
Поступово знайомство перейшло у вірну і щиру дружбу. З часів товаришування у Петербурзі доля так і не звела друзів, але дружба їхня продовжувалась через листування аж до самої смерті поета.
Не забував Кухаренко свого друга і в часи, коли з опальним поетом заборонялось підтримувати будь-які зв'язки. Надсилав Тарасу Григоровичу листи, святкові подарунки, допомагав грошима, книгами, полегшуючи йому тяжке заслання. У своїх листах Кухаренко так звертався до поета: "брате курінний товаришу", "готов душу свою послати до тебе", "твій поки світить сонце", "любящей і поважающий навік", "певний друже".
Шевченко бачив у Кухаренкові представника славного козацького війська, яке продовжувало традиції Січі, талановитого і відважного козака-запорожця.
Кухаренко був цікавій і як оригінальний та самобутній письменник, який написав у 1836 р. цікаву п'єсу з життя козаків "Чорноморський побут". Пізніше ця п'єса в поетичній обробці Михайла Старицького (музика Миколи Лисенка) стала популярною і відомою оперою.
У своєму щоденнику поет записав: "Замечательное явленіе между людьми — Єтот истинно благородный человек".
Шевченко дружив і з родиною чорноморського отамана, особливо з його маленькою донькою Гандзею, яка пізніше стала щирим захисником розвитку української культури на Кубані.
Без сумніву щирість і відвертість чорноморського отамана дуже підтримувала Тараса Шевченка, надавала йому сили й наснаги на тяжкому життєвому шляху. 22 квітня 1857 р. поет був вимушений написати Кухаренку: "Десять літ неволі, друже мій єдиний, знівечили мою віру і надію... Я ще не дуже старий та знівечився." Кухаренко добре розумів, наскільки потрібна була підтримка його щирому товаришу — і незабаром Тарас Шевченко отримав відповідь: "Не кидай діла, сіреч не оставляй писати. Погасило кляте лихо вогнище твого таланту, але добрий вітерець повіяв, порозносив золу, знайшов іскорку, що не погасла, тай почав роздувати вогонь: отже і гляди, як покотить пожарами. Поплюй в кілочки та й строй кобзу сміло, а далі грай як грав єси".
Ще до свого заслання Шевченко мріяв побувати на "вільній козацькій Україні — Чорноморії". Але цьому не судилося здійснитися — "...думав я, ідучи в столицю, завернути до вас на Січ, поцілувати тебе, твою стару і твоїх діточок. Але не так воно робиться, як їм хочеться".
На пам'ять своєму вірному другу чорноморцю, котрому поет присвятив поему "Москалева криниця", Тарас Шевченко надіслав автопортрет, який родина Кухаренків зберігала як святу реліквію.
Так і не зустрілись друзі після 20-річноі розлуки, не вдалося побувати Тарасу Григоровичу на омріяній їм славній Чорноморії. 26 лютого 1861 р. Шевченко помер. Кубанські козаки в пам'ять про свого поета склали величну пісню-реквієм:
Яків Григорович Кухаренко пережив свого друга тільки на рік і сім місяців. У ніч на 19 вересня 1862 р. за станицею Казанською на чорноморського отамана і двох козаків, які їхали в сусідню станицю, напали черкеси. Отаман з козаками відбивалися, але сили були не рівні — козаки були вбиті, а поранений Кухаренко потрапив у полон і через декілька днів помер.
Кубанський козак, бандурист Дмитренко-Бут пізніше склав пісню про смерть отамана:
