Сині етюди - Хвильовий Микола (книги онлайн полные версии .txt) 📗
XVIII
Новелу скінчено… Що? Так, скінчено…
…Велике промислове місто, велике, але не величне: забуло слобожанське народження, забуло слобожанські полки…
…А проте чудові легенди революції теж виростають тут.
Нарешті коментарій і дієві особи:
Автор і Читач
Читач. Послухай, шановний авторе, де ж твоє авторське обличчя?
Автор. Любий мій читачу, це ж Карків щоденник [25], і тільки зрідка проривався я.
Читач. Ну, а хто ж ти, шановний авторе?
Автор. Милий мій читачу, редактор Карк думає, що я – рагvenu.
Читач став біля вікна і замислився.
Автор. По-мойому, я виконав своє завдання. Га?
Читач мовчав.
У кімнату влетів запашний вітер.
У далекій кузні співали молотки.
За вікном стояв город у вечоровій задумі.
А на горизонті відходило шосе в степову бур'янову безвість.
КІТ У ЧОБОТЯХ
І
Отже, про глухе слово: Гапка – глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо.
А от гаптувати – це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.
…А то буває гаптований захід, буває схід, це коли підводиться або лягає заграва.
Гаптований – запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах – трави, коли йде з них дух біляплавневої осоки.
Гапка – це глухо. Ми її: товариш Жучок.
І личить.
…От вона:
Це тип: «кіт у чоботях»? Знаєте малюнки за дитинства: «кіт у чоботях»? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осени.
«Кіт у чоботях» – це товариш Жучок. От.
А тепер я питаю:
– Відкіля вони вийшли – товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?
А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, «кіт у чоботях».
…Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли – це Жовтнева тайна.
!..Сьогодні в степах кінноти не чути, не бачу й «кота в чоботях».! Відкіля прийшов, туди й зник.
…Зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки.
«Кіт у чоботях» – це муралі революції.
І сьогодні, коли голубине небо, коли вітер стиха лоскоче мою скроню, в моїй душі васильковий сум.
Так! Я хочу проспівати степову бур'янову пісню цим сіреньким муралям. Я дуже хочу, але —
– Я не можу: треба, щоб була пісня пісень, треба, щоб був —
– Гімн.
Тому й васильковий сум: хіба я створю гімн «коту в чоботях», щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки? Хіба я створю гімн?
От її одіж:
– Блюза, спідничка [26], капелюшок, чоботи. Блюза колір «хакі», без ґудзиків, колір «хакі» – це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур'янах, біля шахти – де колір «хакі».
Вся революція без ґудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись, зітхнути вільно на всі легені, на всі степи, на всі оселі…
– На ввесь світ!
Спідничка теж «хакі», а коли й не так, то все одно так, бо колір з бур'янів давно вже одбився в ній. Так, і спідничка теж «хакі». Вона трішки подерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках.
Але спідньої сорочки не видно, бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором «хакі», тому й сорочка була зелена – тіні з бур'янів упали на сорочку.
От.
– Капелюшок… а на нім п'ятикутна зоря. Цього досить? А то ще: під капелюшком голена голова – не для моди, а для походу, для простору.
І нарешті – чоботи.
Ну, тут ясно: подивіться на малюнок, той, що за дитинства.
Досить?
А тепер про її зовнішність, а потім – про неї…
…Зовнішність.
Русява? Чорнява?
Ясно – жучок.
А втім, це не важно…
…Очі… ах, ці очі… Я зовсім не роман пишу, а тільки маленьку пісню.
Але треба й про очі.
Очі – теж жучок.
Іще дивіться на її очі: коли на бузину впаде серпневий промінь – то теж її очі.
А от ніс [27]… ніс – головка від цвяшка: кирпатенький [28].
Ну, ще зріст.
Ясно: «кіт у чоботях».
А втім, я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, я хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда – то ціла революція.
Тепер мій читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від «кота в чоботях» – загальновизнаних подвигів, красивих рухів – іще багато чого.
Це даремно.
Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде: у товариша Жучка не буде.
За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.
Товариш Жучок – це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото…
А яке – ви самі знаєте.
І тільки.
А зав'язки – розв'язки так від мене й не дочекаєтесь.
Бо зав'язка – Жовтень, а розв'язка – соняшний вік, і до нього йдемо.
Розв'язка в гітарних поетів… От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал… Умирає…»
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші…
– А чиї?
– Ви подумайте!
Так от. Це не роман – це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розділі я оповідаю про невеликий подвиг…
– А чий? Ви подумайте!..
…Зима, фуга, буруни, іще буруни…
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут – у депо, і там – у депо…
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
– Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда – то ціла революція.
…На кожній станції тільки й чути:
– Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
– Стоп!
– Що таке?
– Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
І раптом:
Ой на горі та женці жнуть.
– …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити – і так сумно.
…Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.
– …Єфто пятой вагон – антірнаціональной. І скажу я тобє, братця, про народи. Латиш – єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей – тож нічяво. Ходя – катаяць аль тутарін – суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол – паняхіда: как завоя про поля аль про дєвчину – тякай!
…Степ. Фуга. І рейки – рейки.
– Козаки!
– Козаки!
– Де? Що? Як?
– Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні «наганів», «бравнінгів», «гвинтівок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то – козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
…Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
…Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані вагони: