Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Научно-образовательная » Иностранные языки » Царівна - Кобилянська Ольга (электронную книгу бесплатно без регистрации TXT) 📗

Царівна - Кобилянська Ольга (электронную книгу бесплатно без регистрации TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Царівна - Кобилянська Ольга (электронную книгу бесплатно без регистрации TXT) 📗. Жанр: Иностранные языки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– А Наталка, татку? І Наталка ще є! – вмішалася нараз мала семилітня Катя, що сиділа десь в кутику й прислухувалась з поважною міною розмові.

Мені уступила вся кров з лиця. Оці дитячі уста завдали несвідомо несказанні муки мойому серцю, котрим годі було уйти. Я склонила голову глибше над шитвом і шила пильно.

– Наталка? – обізвався Муньо. – Для неї не потребує ніхто капіталів складати. Вона має своїх двадцять років і нехай оглядається за яким мужем. Не правда, Наталко? Воно, правду сказавши, вже таки би й час. Ми, «молоді», розуміємо це неабияк!

Він розсміявся голосно й, засунувши зухвалим рухом руки в кишені, поглянув визиваюче на мене.

Я видержала той погляд спокійно.

– Авжеж, Муньо, для сиріт не складає ніхто капіталів. Я належу до тих, над котрими добрі люди мусять мати милосердя й без любові, – відповіла я.

– Добре відповіла, Наталко! – замітив він злосливо. – Я знав, що мої слова дадуть добрий відгомін. Впрочім, обходить мене в цій хвилі моя доля найбільше. Ти, отже, віддашся, Лену візьму до себе, коли буду доктором, а з Катею дасте собі, отче, і самі раду; з неї вийде колись неабияка красуня!

– Який ти мудрий для себе! – обізвалася Лена люто. – Я вийшла би вже найліпше, спустившись на твою ласку. Ні! Дякую дуже за неї! Нехай батько забезпечить нас сам, а ти вибери собі інший фах. З тебе був би такий доктор, як з мене… ну, лучче най не кажу! Я знаю твою любов до ближніх!

– Лена правду каже, ти не можеш іти на медицину, – обізвався знов вуйко. – Я би тобі радо помагав, ти в мене найперший син, але дівчата мої діти. Не правда, Павлинко?

– Чому не правда, Мілечку? – відповідала жінка своїм звичайним коротким, енергійним тоном. – Розуміється, що дівчата також наші діти. Але в мене є одна думка… Мілечку, я думаю вже давно над тим, щоби він пішов на медицину, хоч, розуміється, не нашим коштом.

– Ну так і що ж за думка в тебе, Павлинко?

– В мене така думка, Мілечку…

– Го-го! Я знаю, мамочко, що ви хочете казати! – перебив її, сміючись, Муньо. – В вас є та думка, щоби я з якою багачкою заручився. Не так?

– Так, мій сину! – відповіла тітка. – Я справді об тім і думаю. Лиш тим чином міг би ти піти на медицину. Чи це, може, зле?

– Зле настільки, мамочко, що я хочу бути свобідним. А заручившися, обтяжив би себе зараз якимись романтичними обов’язками. Я в романтику й ідеали не бавлюся. Я хочу діпняти лише одну ціль, а ціль та – багатство. Все проче для мене річ побічна.

– Навіть і ми, твої сестри, Муньо? – вмішалася знову Лена, промовивши голосом, що аж тремтів з якоїсь внутрішньої лютості.

– Не впадай в трагедію! – відповів він згірдливо. – Я мушу піти на медицину. А коли батько не зможе мене сам удержувати, то я заручуся з якоюсь багачкою. Між нами сказавши, мав би я вже одну, гм… гм… – Він усміхнувся многозначно і глипнув скоса на матір. І вона всміхнулася. Він був її любимцем і згоджувався з нею під кождим зглядом знамените.

– Вгадайте, мамочко!

– Не маю часу на здогади, мій сину.

– Ну, то я сам скажу! Щоб ви сказали би, напр., про Ольгу С.? – Він закинув одну ногу на другу і глипнув на матір, її лице осталося при тих словах все однакове, кам’яне, зимне.

– Ольга С.? Ну, – казала, мовби роздумуючи, – вибір не злий. Вправді, вона делікатної будови й дуже розпещена, звичайно, як всі одиначки, при тім трохи й зарозуміла, але коли вона тобі, сину, до вподоби, то й мені також.

– Вона за тебе не піде, Муню! На те спустись! – кликнула насмішливо Лена.

– За мене не піде?

– За тебе не піде! Ти з усіх хлопців найменше її обходиш; вона романтична натура, не забувай цього. Окрім того, вона буде вибирати, вона й може вибирати, бо дійсно маєтна дівчина.

– Не думай лише так, – обізвався він так само глумливо. – Я дійсно не знаю, кого би могла бажати собі за мужа, як не лікаря. Ти, бачу, не береш таких справ досить реально. Чи думала ти коли-небудь над тим, що властиво мужчина, а що жінка? Мужчина – то «все», а жінка – то «нічо». Ви, дівчата, від нас залежні, як ті рослини від сонця, від воздуха. Чуєш? Ти!! Ми надаєм вам смислу, поваги, значення, одним словом, все. А коли вона хоче вибирати, то нехай собі з богом вибирає. Мені не тяжко й деінде обглянутися. Вигідних партій в світі ще найдеся. Дівчата підростають раз у раз, як ті гриби; і всі вони хотять заміж вийти, всі що до одної! Може, ти хочеш остатись старою панною?

Вуйко й тітка розсміялися, а й Лена скривила уста до усміху. Мені вдарило в лице немов полум’я.

Нічим є жінка?

І такий бездушний, ограничений хлопець осмілився говорити в такий спосіб о жінках? Що давало йому до того право? Природа? Однак він говорив правду. Ми дійсно від мужчин залежні, мов ті рослини від сонця, від воздуха. Але ж з якої причини? Чи та причина – то незглибима, вічна загадка, до котрої і приступити годі?

Я зложила шитво й вийшла нечутно до побічної кімнати. Тут було темно й тихо. Втомлена, сіла я в незамітний кут, заслонивши лице руками.

Поодинокі слова долітали до мене, я чула терпкий сміх тітки, однак, не прислухаючись дальшій розмові, я й не розуміла нічого.

Одне лише я знала й відчувала.

Я була лише людиною з якоюсь силою, з якимось духом, а проте… та що й казати? Правда? Справедливість? Їх нема! Нема для того, що приневолений приймати їх з другої руки…

* * *

Щось важке, мов олово, тяжить мені на душі, а кругом мене глухо й пусто, якась порожнеча аж до божевілля.

Чи нема ніякого виходу? Ніякого спасіння? Коли це інші зносять, так нехай! Я не можу! Я пробувала клонити голову терпеливо, бути такою, як ті «другі», і не змогла. Благала свівчуття, любові й не виблагала. Часто пориває мене гіркий жаль, дика вражда супроти моїх померших родичів, що мене в життя трутили, і я тепер безцільно блукаю! Пориває ненависть і біль супроти цілого світу…

В тихих безголосних ночах, коли сон утікає від моїх утомлених очей, я плачу. Та що воно поможе? Одна слізонька більше або менше в житті важить так мало! Впрочім, хто їх числить?

* * *

Оногди говорив вуйко про якогось податкового урядника, котрий різнився від своїх товаришів величезним ростом, вдоволеним усміхом і грубим срібним перстенем з синім камінцем на пальці. Цей урядник хвалився – так оповідав вуйко – що його жінка, за якою саме тепер «обглядається», мусить бути не лиш гарна, багата й освічена, але й музикальна, бо він не «пожертвується» кому-небудь!

Уявляючи собі його, як він із своїми неповоротними рухами, із своїм по найбільшій часті розігрітим лицем, трохи зизими [10] очима, шукає «музикальної» жінки, я розсміялась мимоволі вголос.

Вуйко й тітка скинули на мене оком.

– І чому ти властиво смієшся, моя кохана? – спитав вуйко в заостренім тоні (дивна річ), а тим часом тітка звузила уста так сильно, що стали якоюсь ниткою.

– Я так, вуйку; бо він такий смішний в своїй претензіональності! Самі знаєте, що він всіх розумів не поїв, а проте такий вимагаючий! Але я властиво не повинна сміятися, воно більше сумно, як «смішно»! – І з тими словами промайнув мій погляд по тітці.

– Що це знову за поетична заява? – спитала вона з зимним, інквізиторським поглядом. – Тепер дівчині годі вибирати, ждати на самих докторів і професорів. Нехай богу дякує, коли навинеться й хто-небудь та подасть кусник хліба.

Це тикалось мене. Спеціально мене. Мов поборена, опустила я через хвилю покірно голову, а несказанно гірке почуття проникло мою душу.

– Це тобі, мабуть, не до смаку, що я тепер кажу, не правда? – говорила тітка з притиском дальше. – Ти за його не пішла би. Ну, на щастя, в такім випадку мали би ми рішуче слово сказати, а не ти. Ти ждала би, може, на якого зачарованого князя, – шкода тільки, що їх уже нема. Врешті, я й справді не знаю, що тобі дає причину грати роль якоїсь «гордої». Ти, мабуть, щоденної боротьби о кусник хліба не бачиш, не розумієш, думаєш, що все, що є, так само собою приходить?

Перейти на страницу:

Кобилянська Ольга читать все книги автора по порядку

Кобилянська Ольга - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Царівна отзывы

Отзывы читателей о книге Царівна, автор: Кобилянська Ольга. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*