Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
Отже загалом і в цілому метод, який складає основу методу ейдетичної науки взагалі, вимагає від нас, щоб ми рухалися уперед крок за кроком. Цілковито можливо, що окремі інтуїції, які слугують цілям осягнення сутності, є ясними уже тому, що вони дозволяють у повній ясності отримати дещо сутнісно-всезагальне…. звернемо увагу ще на одне: ймовірно, надмірно було б стверджувати, що очевидне схоплювання сутності всякий раз потребує повної ясності щодо закладених в основу деталей, їх конкретності. Найбільш загальних істотних відмінностей, наприклад між кольором та звуком, сприйняттям та волею, цілковито достатньо для того, щоб дати показовийвзірець на нижньому щаблі ясності. Припускається, що між ними вже цілковито дано найбільшзагальне, рід (колір взагалі, звук взагалі), однак не відмінність… Уявіть собі суть справи за допомогою живої інтуїції.
ІІ. 70. Метод прояснення сутності та роль сприйняття у ньому. Привілейоване становище нескованої фантазії.
Виокремимо наступні особливо важливі риси методу сутнісного схоплювання. Від загальної сутності безпосередньо інтуїтивного сутнісного осягнення невід’ємним є те, що воно – ми й раніше надавали цьому особливого значення - може здійснюватися на основі просто лише того, що ми викликаємо у собі показові деталі. Отже, як ми вже вище наголошували, таке викликання, наприклад, фантазія, може бути цілковито ясним, що припускає цілковите схоплювання та споглядання сутності. В загальному і цілому, сприйняття, яке надає саму достеменність, має перевагу поряд зі всіма іншими видами викликання особливо зовнішнє сприйняття. І при тому, не просто як акт осягнення у досвіді, який надає підгрунтя для констатації наявного існування – про що поки не йдеться, – а як фундамент феноменологічних сутнісних констатацій. Зовнішнє сприйняття має цілковиту ясність відносно усіх тих предметних моментів, які насправді досягають у ньому ясності, і, відповідно досконалості, через яку вони є достеменними. Однак сприйняття при можливій співучасті і рефлексії, зворотно спрямованої на нього, пропонує також деякі ясні і та ті, що витримують критику окремі одиничності для загальних сутнісних аналізів у феноменологічному дусі, навіть конкретніше – для аналізів актів. Так, гнів випаровується завдяки рефлексії і за своїм змістом швидко модифікується. Він не завжди перебуває у тій готовності, що й сприйняття, та його не породити по мірі необхідності простими експериментальними засобами. Рефлексивно дослідити гнів у його достеменності означає вивчати гнів, який тане та випаровується… Зовнішнє ж сприйняття, незрівнянно більш доступне, напроти, не “тане” і не “випаровується” унаслідок рефлексії; його загальну сутність, як і сутність загальних його компонентів та сутнісних корелятів ми можемо вивчати в межах достеменності, особливо не переймаючись їх ясністю… Між іншим, ми можемо абстрагуватися від усього цього. Існують передумови для того, щоб у феноменології, як і у всіх інших ейдетичних науках, викликання, а точніше вільному фантазуванню надавали перевагу у порівнянні з сприйняттям, при чому навіть у феноменології самого сприйняття, правда, за виключенням феноменології даних відчуття.
Геометр у своєму дослідницькому мисленні незрівнянно більше оперує з фігурою або з моделлю у фантазії, аніж у сприйняті, при чому геометр “чисти й ”, тобто такий, який не користується алгебричною методикою. Правда, у фантазії він прагне ясності споглядання, від чого звільняють його малюнок чи модель. Однак, малюючи і моделюючи він насправді обмежений, тоді як фантазуючи, він користується незрівнянною свободою, оскільки може вільно змінювати уявні фігури, пробігати по цілим континуумам модифікованих форм, народжуючи таким чином нескінченну множину нових фігур… Тому нормальне положення таке, що малюнок витікає з фантастичних конструкцій, зі здійснюваного на засадах фантазії ейдетичного чистого мислення…
В самому загальному сенсі нічим не відрізняється від цього позиувя феноменолога, який має справу з тими переживаннями, які підлягають редукції та з їхніми сутнісними корелятами. І феноменологічних сутнісних утворень нескінченно багато. Допоміжним засобом достеменної даності він може користуватися лише обмежено. Правда, до його повного розпорядження, причому у їх достеменній даності, всі основні типи сприйняття і викликання – вони є доступними йому як перцептивні екземпліфікації для цілей феноменології сприйняття, фантазії, пригадування тощо. Так само, він розпоряджається у сфері достеменності, – стосовно найбільш загального – прикладами суджень, припущень, почуттів, хвилювань. Однак, зрозуміло, він розпоряджається прикладами не всіх утворень, як не розпоряджається геометр малюнками та моделями усіх безмежно багатоманітних видів тіл… необхідно тренувати фантазію щодо досягнення цілковитого прояснення, без якого тут не обійтися; необхідно тренувати її у вільній перебудові даностей фантазії, однак насамперед необхідно оплодотворити фантазію крайнє різноманітними і чіткими спостереженнями за сферою достеменної свідомості… А тому, за умови відомої пристрасті до парадоксів, справді, ми можемо стверджувати, твердо дотримуючись істини, – та за умови чіткого розуміння багатозначущого смислу – що “фікція” складає життєвий елемент феноменології, як і всіх ейдетичних дисциплін, що фікція – джерело, з якого (вона) черпає пізнання “вічних істин”.
ІІ. 75. Феноменологія як дескриптивне вчення про сутності чистих переживань.
Стосовно феноменології, то вона має намір бути дескриптивнимвченням про сутності трансцендентально чистих переживань за умови феноменологічної установки, та подібно усякій дескриптивній, не субструюючій і не ідеалізуючій дисципліні, вона міститть свою правомірність у самій собі. Будь-які переживання, що підлягають редукції, і які можна схопити лише через чисту інтуїцію належать феноменології як її власність, і саме вони є для неї джерелом абсолютного пізнання.
Однак, варто пильніше придивитися, щоб дізнатися, в якій мірі на феноменологічному полі з його численною множиною ейдетичних конкретностей справді зможуть ствердитися наукові дескриптції та на що вони можуть виявитися тут здатними.
Своєрідність свідомості взагалі полягає у тому, що воно є триваюча у самих різних вимірах флуктуація, отже тут не може бути навіть і мови про понятійно-точну фіксацію яких-небудь ейдетичних конкретностей та безпосердньо конституюючих їх моментів. Якщо взяти, наприклад, переживання, яке має відношення до категорії ”речова фантазія”, як воно дано нам у феноменологічно-імманентному сприйнятті або у будь-якому іншому (обов’язково зазнавшому редукції) спогляданні, то феноменологічно одиничним (ейдетичною одиничністю) і буде само уявлення про річ у фантазії у всій повноті його конкретності, з яким воно протікає у потоці переживань…Феноменологія лише жертвує індивідуацією,усе ж сутнісне наповнення вона у всій повноті його конкретності підносить до ейдетичної свідомості, розглядаючи її як ідеально самототожну сутність. …Ця сутність є доступними для стійкого розрізнення, для послідовної ідентифікації, для строгого понятійного схоплювання… Так, ми описуємо, і разом із тим визначаємо у строгих поняттях (по мірі руху) родову сутність сприйняття і сутність підлеглих різновидів, як-то: сприйняття фізичної речовинності, живих тварин, як і сутність пригадування взагалі, відчуття взагалі, воління взагалі і т.п. Однак їм передують ще найвищі загальності, такі як переживання взагалі, cogitatio взагалі, – вони вже уможливлюють повні сутнісні дескрипції…
Е. Гуссерль «Ідеї до чистої феноменології та феноменологічної філософії», Книга І. - С.19-24.
