Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги без регистрации txt) 📗
На перше я маю відповісти ось що: немає нічого дивного, що історіядуже мало повідомляє нам про людей, якіжили разом у стані природи.Незручності такого становища, а також любов до суспільства і бажання мати його призводили до того, що, як тільки зустрічалась певна кількість людей, які мали намір надалі бути разом, вони одразу об’єднувалисьі створювали спільноту. А якщо ми не припускаємо, що людиколись перебували у стані природи,– на тій підставі, що ми небагато про це чули, – ми не можемо так само припустити, що солдати армій Салманасарачи Ксерксаколись були дітьми, бо ми мало що про них чули, поки вони не стали дорослими чоловіками й не вступили до війська. Врядування скрізь передує літописам, і писемність рідко з’являється у народу, перш ніж тривале існування громадянського суспільства забезпечить йому, за допомогою інших, більш необхідних мистецтв, безпеку, спокій і достаток. І люди починають лише тоді турбуватися щодо історії своїх засновниківі розшукувати свої витоки,коли вони вже давно пережили саму пам’ять про це. Адже спільнотворенняподібні в цьому до окремих осіб: вони зазвичай не мають і гадки про своє народженнята дитинство.А якщо вони й знають що-небудь про своє походження,то лише завдяки випадковим записам, які зробили інші. А щодо наявних записів про початок того чи того державного ладу у світі – за винятком державного ладу євреїв,де втрутився безпосередньо сам Бог, й окрім того, вони свідчать зовсім не на користь батькової влади, – то вони є або виразними прикладами такого початку, про який я згадував, або принаймні в них залишаються його явні сліди.
Той, хто не припускає, що заснування Римата Венеції,відбулося шляхом об’єднання декількох вільних і не залежних одне від одного людей, серед яких не було ні природної вищості, ні підлеглості, той мусить проявляти дивну схильність до заперечення очевидних фактів, коли вони не збігаються з його гіпотезою. І якщо можна прийняти на віру слова Джозсфуса Акости,... то він нам каже, що у багатьох частинах Америкивзагалі не було жодного врядування. “Існують великі та очевидні підстави для припущення, – розповідає він про перуанців, – що ці люди протягом довгого часу не мали ні королів, ні снільнотворень, а жили групами, як ще й досі живуть у Флориді черикани,індіанці Бразиліїта багато інших народів, які не мають постійних королів, крім тих випадків, коли в час миру і в час війни вони обирають собі вождів за власним бажанням” (кн. І,1, розд.25). Якщо це справді так, тоді кожна людина там народжується підданцем свого батька чи глави родини. Те, що підкорення дитини своєму батькові не відібрало в неї свободи об'єднуватись у політичному суспільстві, яке вона вважає найкращим для себе, було вже доведено. Але, хоч би як там було, ці люди, очевидно, були справді вільними;і яку б вищість деякі політики зараз не приписували комусь із них, самі вони на неї не претендували, але за згодою були рівними,поки за тією самою згодою не поставили над собою правителів. Отже, їхні політичні суспільствавсі почалисьіз добровільної спільноти і взаємної домовленості людей, що діяли вільно при виборі своїх правителів і форм урядування.
І я сподіваюся, що тим, хто покинув Спартуразом з Фалантом,про що згадується в Юстина(кн. 3, розд. 4), було дозволено стати вільними людьми, не залежнимиодне від одного, і встановити в себе врядування за власною згодою. Таким чином, я навів декілька прикладів з історії про вільних людей, які, перебуваючи в стані природи,зібрались разом, об’єдналися і започаткували спільнотворення.І якщо відсутність таких прикладів використовується як аргумент на користь того, що врядуванняне мало й не могло мати такого початку,то я вважаю, що захисникам батькової імперії краще облишити цей доказ і не висувати його проти природної свободи. Бо якщо вони можуть навести з історії так багато прикладів про системи врядування, започаткованіна основі батькового права, то я вважаю (хоча, в кращому випадку, аргумент, на підставі якого з того, що було, само собою доводиться те, що мало б бути, не заслуговує на велику увагу), що тут без особливої небезпеки їм можна було б зробити поступку. Але якби мені було дозволено надати їм пораду, я б запропонував їм не надто заглиблюватись у пошуки витоків походження державного правління,як то вони вже почали робити de fact о,– бо там здебільшого можна знайти дуже мало такого, що підтримало б їхній намір і ту владу, яку вони захищають.
Зробімо висновок: розум, який безперечно на нашому боці, підказує, що люди за природою вільні, а приклади з історії свідчать, що початки усіх урядівсвіту, які виникли мирним шляхом, неминуче пов’язані зі згодою людей.Залишається мало місця для сумніву в тому, чиїм було право чи якою була думка або людські звичаї при створенні перших державних урядів.
“Оскільки всі люди народжуються при тому чи іншому уряді, то неможливо, щоб хто-небудь із них був коли-небудь вільним і мав свободу об’єднатися з іншими й започаткувати новий уряд чи був спроможний встановити законне врядування”.
Якщо цей аргумент є справедливим, то дозвольте спитати, яким чином у світі з’явилося стільки законних монархій? Бо якщо хто-небудь, виходячи з цього припущення, зможе показати мені в цьому світі, за будь-якої доби, одну людину, яка вільназапочаткувати законну монархію, то мені доведеться показати їй десять інших вільних людей,які в той самий час були вільні об’єднатися й розпочати нове врядування у формі монархії чи в якійсь іншій. Це доводить, що коли хто-небудь, народжений під владоюіншого, може бути настілки вільним,аби мати право повелівати іншими в новій самостійній державі, то кожен народжений під владоюіншого може бути вільнимтак само і може стати правителем чи підданим в окремій самостійній державі. І таким чином, згідно з їхнім власним принципом, або всі люди, незалежно від свого народження, є вільними,або ж у світі існує лише один законний державець, один законний уряд. І тоді їм нічого не залишиться, як тільки показати нам, який саме. І коли вони це зроблять, то я не сумніваюсь, що все людство легко погодиться йому коритися.
І хоча ця відповідь достатньо показує, що їхнє заперечення ставить їх у таке саме складне становище, як і тих, проти кого вони його використовують, все ж я спробую глибше розкрити слабкість їхньої аргументації.
“Всі люди, – кажуть вони, – народжуються під владою якогось уряду, і тому їм не вільно започаткувати новий. Кожен народжується підданим свого батька або свого державця, а відтак стає зв’язаним вічними узами покори і вірності”. Зрозуміло, що людству ніколи не була властива ніяка природна покора від народження,яка зобов’язувала б людей до послуху володарям і їхнім спадкоємцям, і вони ніколи па неї не зважали.
Тому історія, як священна, так і світська, рясніє прикладами про людей, які виходили з-під влади, під якою були народжені, й відмовлялись коритися сім’ї чи спільноті, в якій вони виросли, і встановлювали нові державив інших місцях; звідси й з’явилась уся та сила-силенна дрібних спільнотворень, що існували у первісну епоху, і кількість їх постійно помножувалась, поки було ще достатньо місця, а потім сильніший або вдатніший поглинав слабшого; а великі держави знову розпадалися на шматки й перетворювались на дрібні володіння. Все це надає досить свідчень проти батькового верховенства і яскраво доводить, що не природне право батька, яке перейшло до його спадкоємців, було тим, що створило держави на самому початку, оскільки було неможливо на цій основі створити так багато маленьких царств; якби люди не були вільні відділятисявід своїх сімей і від своєї держави, хоч би якою вона була, й створювати окремі спільнотворення та інші системи врядування, що, на їхню думку ,їм підходили, то всі вони злилися б в одну світову монархію.
